Контрольная работа: Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство

- протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

- список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера(коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

- зобов’язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі ст. 31 Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

- письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:

- порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом;

- якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна. Керуючого санацією, ліквідатора).

Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов’язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління).

Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо:

боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника ( банкрута );

- виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

- існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Вимоги кредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов’язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

- невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;

- провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.

Висновок

Чинне законодавство з питань банкрутства і , зокрема Закон про банкрутство не виконує повною мірою своєї економічної функції, а передбачена ним процедура санації не стала ефективним механізмом відновлення платоспроможності підприємств та задоволення вимог кредиторів. Подальше зволікання з реформуванням системи банкрутства як інструменту перерозподілу власності, штучного доведення підприємств до неплатоспроможності в майбутньому може призвести до негативних наслідків.

На сьогодні Закон передбачає реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду , які ліквідовують підприємство - банкрут. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки ( кредитори ) ситі, і вівці (боржники ) цілі. Слід зазначити також, що мирова угода між кредиторами і боржником в українській практиці явище поки що рідкісне.

Зрозуміле й чітко організоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайно важливою і стратегічною проблемою ринкових відносин. Прийняття нового Цивільного і Господарського кодексів України, ряду нових законів створило певну систему законів у сфері банкрутства підприємств, що дозволило, з одного боку, запобігти численним суперечкам і спорам, а з іншого,- слід таки визнати, що сьогоднішній стан законодавства про банкрутство залишає певну невизначеність і незначні розбіжності.

Аналіз розвитку зарубіжного законодавства про неспроможність та банкрутство дозволяє дійти висновку, що лише належне державне регулювання цієї галузі дозволить мінімізувати збитки, що можуть бути завдані законними правам та інтересам господарюючих суб’єктів та самої держави. Завдання нашої держави на сьогодні полягає в упорядкуванні питань неспроможності ( банкрутства ) підприємств з пріоритетом державних інтересів. Продуманий і науково обґрунтований синтез досягнень ряду зарубіжних країн дозволить у перспективі створити в Україні ще більш ефективно дієвий інститут банкрутства та могутні кримінально – правові й організаційні основи протидії кримінальним формам банкрутства.

Список використаної літератури

1. Закон України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Голос України.-1999.-30 липня

2. Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження положення про порядок санації державних підприємств»// Зібрання постанов Уряду України.-2001.-№5.