Контрольная работа: Психологія особистості управлінця або навіщо мені потрібна психологія та педагогіка

Виховання пам'яті нерозривно пов'язане з вихованням самої особистості. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї пам'яті. Інтерес, зацікавленість, активне ставлення до професійної діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню.

1.2 Розвиток уваги

Виховання пам'яті нерозривно пов'язано з розвитком уваги.

Увага, за означенням із психології, – форма організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

В психології існує точка зору (П.Я. Гальперін), що увага є ідеальна, скорочена й автоматизована дія контролю. Це створює можливість і необхідність цілеспрямованого її формування як функції психологічного контролю. Гальперін вважає, що кожна згорнута автоматизована розумова дія, тобто дія контролю, має формуватися поетапно. Ним пропонується наступний варіант вправи на розвиток уваги: 1) зовнішня предметна дія – перевірка правильності написання слів на основі картки, в якій записаний порядок перевірки тексту; 2) зовнішньомовний – операції виконуються вголос; 3) внутрішньомовний, коли людина, яка виконує цю вправу, промовляє текст завдання пошепки; 4) переведення дії в розумовий план – дія відбувається в плані внутрішньої мови. Якщо під час вправи виникають численні помилки, дії повертаються до попереднього етапу, доки не будуть засвоєні дії контролю до автоматизму.

Є і інші вправи, які розроблені в межах практичної психології і педагогіки і які досить ефективно формують увагу людини.

1.3 Вміння слухати

Слухання – найголовніший компонент спілкування. За відомостями, одержаними з бесід із зарубіжними менеджерами, той хто володіє майстерністю слухання завжди добивається успіху. Проте, як затверджують американські психологи, багато людей зовсім не уміють слухати. За їх даними, американські менеджери, що не пройшли курсів навчання слуханню, використовують 30 % своїх можливостей по здійсненню ділової комунікації.

Спостереження показують, що по манері слухання всіх людей можна поділити на три категорії: а) уважних; б) пасивних; в) агресивних.

Керівник, якщо він хоче витрачати свою психічну енергію з розрахунком на віддачу, повинен стати уважним слухачем. Для цього йому треба позбавлятися від пасивності і не впадати в агресивність.

Для підвищення ефективності слухання психологи радять виявляти до співбесідника максимум уваги. Керівник, якщо він поставив перед собою задачу робити своє спілкування з підлеглими ефективним інструментом для спонукання людей до діяльності, повинен підвищити свою культуру слухання. В практичній психології розроблені конкретні методи научування прийомам ефективного слухання. Слідування ним дозволяє в значній степені підвисити свої комунікативні властивості.

Таким чином, знання психології і педагогіки в значній мірі може посприяти підвищенню особистих властивостей керівника. Розроблені в межах цих наук практичні рекомендації і прийоми дозволять управлінцю значно підвисити свої індивідуальні властивості як особистості.

2. Психологія про вміння вибирати стиль керівництва

2.1 Означення необхідності вибору стилю керівництва

Стиль керівництва – це стійка система способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив, організації спільної діяльності для досягнення значущих цілей. Правильний вибір стилю управління в значній степені обумовлює успішність керівництва, а значить – і ефективність підприємства.

Безперечно, на стиль управління здійснює вплив особистість керівника, який, навіть за своїм характером або темпераментом, може визначати той чи інший стиль. Не останнє місце займають при формуванні стилю управління моральні і ділові якості керівника. В будь-якому випадку, стиль управління – це достатньо складне явище, яке досліджується психологією управління і іншими науками, які вивчають взаємовідносини людей в сфері виробництва, менеджменту, економіки.

Американські психологи достатньо рішуче відносяться до потенційних можливостей формування стилю управління. Їхня позиція однозначна – стиль управління слід формувати. Це повинен робити сам керівник шляхом перебудови як своєї особистості, так і за допомогою прийняття відповідних рішень щодо зміни структури робочої групи, розпорядку дня і інших факторів, які впливають на виробництво.

Американські вчені в області психології менеджменту Р.Блейк і Д.Мутон розробили таблицю стилів управління, за допомогою якою можна підібрати найбільш ефективний стиль управління в залежності від індивідуальних якостей керівника і потреб виробництва.

За основу вони взяли дві властивості керівника, які він виявляє в процесі управління підприємством. Це – турбота про людей і піклування про ефективність виробництва.[1] В залежності від цього науковці визначили п’ять основних стилів управління. Разом з тим існує безліч проміжкових між ними варіантів, тому що рідко зустрічаються в чистому вигляді ті властивості, які Блейк і Мунтон взяли за відправні точки.

Смисл їхньої класифікації в тому, що керівник постійно знаходиться перед вибором: або збільшити обсяг виробництва за рахунок збільшення зусиль працівників, або обрати політику "назустріч людям", але при цьому, безперечно, постраждають інтереси фірми-виробника.

Ще одним важним фактором в системі Блейка-Мутона є фактор колективного управління. Він є вирішальним у випадку, коли перед керівником стоїть завдання значним чином збільшити обсяги виробництва і при цьому якнайменше зашкодити людям.

Керівник обираючи стиль управління повинен знати, що йому потрібно на цей час більше: покращення відношень з робітниками чи виконання виробничих завдань. Таким чином, система Блейка-Мунтона є досить гнучкою і дозволяє керівникові постійно змінювати свою тактику і стиль управління.

У сучасній української літературі з управління стиль взаємодії керівника з підлеглими розглядається на основі підходу німецького психолога К. Левiна, який працював у 30-х роках у США. Він розрізняє три основних стилі керівництва: автократи, демократи i лейзесфери (від англ. laisser-faire — невтручання, потурання). Останній стиль деякі дослідники ще називають ліберальним. Ця класифікація дістала широке визнання не тільки в науці, а й в повсякденному житті.

2.2 Авторитарний стиль

Авторитарний стиль управління характеризується надмірною централізацією влади: керівник зосереджує всю владу в своїх руках, бере на себе всі, навіть часткові, функції управління i намагається виключити всі необхідні саморегулятивнi механізми цього процесу.

Автократ самовладно розв’язує більшість питань життя колективу, ні з ким не радиться, не прагне до колегіальності в роботі. У роботі з підлеглими керівник схиляється до перебільшення адміністративних методів впливу. Стимулюючи трудову активність підлеглих, він використовує переважно негативні стимули: зауваження, попередження, докори, погрози, догани, покарання, позбавлення пільг, заборони, які викликають у підлеглих почуття неспокою, тривоги, страху, пригнічення.

Для авторитарного стилю характерна дуже велика інтенсивність контролю за роботою підлеглих з боку керівника. Він прагне особисто контролювати все i всіх. Нікому не довіряє, постійно тримає в полі зору всі сторони життя колективу. Цим він досягає точного й обов’язкового виконання своїх вимог, але одночасно посилює залежність підлеглих від себе.