Контрольная работа: Рівні роботи в розвитку мовлення молодшого школяра
Щодо змісту роботи на лексичному рівні розвитку мовлення виділяють такі напрямки.
І. Збагачення словника учнів – це засвоєння нових, не відомих їм раніше слів чи нових значень відомих слів. Щоб успішно оволодіти словниковим багатством слів рідної мови потрібно, щоб учень щоденно доповнював свій словник приблизно 8-10 новими словниковими одиницями.
Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо - і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле- і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.
Важливу роль у збагаченні розвитку словника дітей має мова вчителя. Вона має бути не лише правильною щодо її побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною своїм словниковим складом.
Значна словникова робота проводиться на уроках переказу і твору. Так, опрацьовуючи текст для переказу (усного чи письмового), вчитель повинен розібрати з учнями невідомі для них слова, не підмінювати їх іншими, часто невідповідними до даного змісту словами. Для того щоб учні вживали потрібні слова при переказі, доцільно записувати їх на класній дошці.
Особливо збагачується активний словник учнів під час складання творів за малюнком чи певною темою. Треба допомагати учням добирати для точного висловлення думки найвідповідніші слова. З цією метою вчитель нагадує учням відомі їм зразки вживання слів з художньої літератури, записує на дошці групи слів для добору чи вказує відповідний матеріал в підручниках граматики, в читанка, звідки учні зможуть добирати потрібні їм найвідповідніші слова.
Найбільшого значення набирає словникова робота під час самостійних творів учнів на певну тему. Тут учні мусять на основі досвіду не тільки підібрати фактичний матеріал, але й знайти слова для його викладу. Ця творча робота учнів вимагає від них певних зусиль у доборі потрібних слів і є дійовим фактором збагачення їх активного словника.
ІІ. Уточнення і розуміння словника – введеня окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно-забарвлених слів.
У роботі над уточненням словника учнів і процесі розвитку мовлення виділяють такі напрямки:
І. Лексичний аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, ужитих в переносному значенні, добір синонімів, з’ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів художнього тексту.
ІІ. З’ясування значень слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.
ІІІ. Використання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша тощо.
ІV. Введення поданих слів у речення чи тксти: складаня речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами.
Отже, уточнення словника може бути охарактеризоване як словниково-стилістична робота, як розвиток гнучкості словника, його точності і виразності на уроках розвитку мовлення.
ІІІ. Активізація словника – перенесення якомога більшої кількості слів із словника пасивного в словник активний (пасивний словник людини містить слова, які вона розуміє але не вживає в власному мовленні). Слова включаються в речення і словосполучення: вводяться в переказ, а саме це збагачує зміст самого переказу прочитаного; в бесіду, в розповідь (обговорення, з’ясування значення слова в даному контексті); введення у твори та висловлення.
Особливо ефективною є робота щодо активізації словника на уроках написання творів за власними спостереженнями, творів за малюнками.
ІV. Усунення нелітературних слів : діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів. Літературна вимога повинна простежуватись на усіх уроках, але особливо слід звертати увагу на практичність вживання слів на уроках розвитку зв’язного мовлення.
Учні, які часто вживають нелітературні слова допускають помилки при написання переказів, творів, а також і в усному мовленні. Потрібно у навчанні учнів привчати їх до вживання як на письмі, так і в усному мовленні літературних слів, які прикрашають та збагачують мовлення. В процесі систематичної роботи над закріпленням навичок літературної мови діалектизми, жаргонізми, просторічні слова повністю викорінюються з активного словника школярів [2, 5].
Усі вище перераховані напрямки роботи на лексичному рівні є взаємопов’язані і, постійно взаємодіючи, доповнюють один одного. Збагачення словника учнів, розширення, активація словника і усунння нелітературних слів в початкових класах можливе лише на практичній основі, без теоретичних даних і, як правило, без вживання термінів.
3. Граматичний рівень
Граматичний рівень в розвитку мовлення пов’язаний з роботою над реченням, а також як вивчення тих чи інших частин мови сприяє правильному оформленню усної та письмової мови.
З перших днів приходу до школи учні вчаться висловлювати думки, відповідати на питання за допомогою речень.
Починаючи вивчати граматику школярі ознайомлюються з будовою речення (ІІ-ІV класи), і вчитель, на основі граматичних правил вчить дітей пов’язувати слова в реченні з допомогою питань.
При вивченні прийменників в другомк, а потім і в старших класах треба навчити учнів правильно будувати речення з прийменниками і засвоїти їх значення. (Брат працює на заводі. Я ходжу до школи. Ми живемо в селі) .
Особливо багато працюють учні над будовою речення у зв’язку з вивченням іменників, прикметників, дієслів (ІІІ-ІV класи) та правопису їх закінчень. Вони вчаться граматичні знання застосовувати на практиці.
Щоб поставити слово у тій чи іншій формі (відмінку) або пов’язати іменник з прикметником, учень мусить вдуматись в значення кожного слова, в речення в цілому. Замінюючи одну граматичу форму іншою (минулий час теперішнім, першу особу другу чи третьою і т.і.), учні переробляють відповідно до завдання речення і тим самим практикуються в його будові. Застосовується також прийом поширення речення і, навпаки, звуження його (висловити думку стисло, коротко) [1].
Цікава і ціна робота проводиться з деформованим текстом. Учитель дає слова: в, риба, нашому, водиться, велика, ставку . Учні будують речення з даних слів, розставляючи слова у належному порядку (В нашому ставку водиться велика риба) .
Складніші види роботи проводяться з деформованим текстом в ІІІ і ІV класах. Для складання речення всі слова даються в початковій формі, а учні самі повинні змінити форму слів і пов’язати ці слова між собою, розташувавши в потрібному порядку (суспільне, піонери, поводитись, з, ощадливо, майно – Піонери ощадливо поводяться з суспільним майном) .
Правильної будови речення учні вчаться при переказі прочитаного. Вчитель повинен уважно стежити, як учень передає зміст тексту, як він будує кожне речення при переказі. Невдалі вирази, звороти учня вчителеві треба виправляти або домагатися, щоб учень сам виправив свою помилку [1, 5].
Значну роботу над реченням ми проводимо на уроках при складанні переказу і твору.