Контрольная работа: Розслідування та облік виробничого травматизму

– середньоденний виробіток продукції, що припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді;

– допомога по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування.

За економічними елементами збитки формуються відповідно до їх економічного змісту. На їх основі складається кошторис затрат на виробництво.

Елементи збитків включають:

– матеріальні затрати;

– оплата праці;

– відрахування на соціальні потреби;

– амортизація основних фондів;

– інші грошові затрати.

На основі цього групування затрат державні підприємства кожної конкретної галузі визначають статті витрат виробництва і реалізації продукції при плануванні, обліку й калькуляції собівартості з урахуванням характеру й структури виробництва. Стаття «матеріальні затрати» включає затрати на матеріали за цінами придбання, а також відсотки за кредит, який дає постачальник цієї продукції, націнки, надбавки, комісійні винагороди, виплачені постачальниками, витрати на транспортування, зберігання й доставку продукції силами сторонніх організацій. У статтю «інші витрати» включаються: відсотки за кредити банків, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати на відрядження, підйомні, плата за пожежну й сторожову охорону, витрати на гарантійний ремонт й обслуговування, оплата послуг зв'язку й обчислювального центру, плата за оренду, витрати на рекламу. При цьому дуже важливо «очистити» собівартість від невластивих її економічній природі елементів і їх оплати за рахунок прибутку.

До основних елементів, які складають матеріальні наслідки травматизму належать:

― вартість за листками непрацездатності в результаті травматизму;

― вартість недоданої продукції в результаті травматизму;

― інші матеріальні витрати, в які включаються витрати на отримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на легшу роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих з причини травм.

Задача 2

Виконати розрахунок системи загального рівномірного освітлювання світильниками з люмінесцентними лампами в приміщенні, де розташовані робочі місця з ПЕОМ.

Згідно з нормативними вимогами СНіП ІІ-4–79/85 та ДсанПін 3.3.2 007 1998 освітленість на даних робочих місцях повинна дорівнювати Е = 300–500 лк (ІІІ розряд зорової роботи).

Метод розрахунку вибирають в залежності від типу джерела світла, системи освітлювання, схеми розміщення світильників в приміщенні, орієнтації робочої поверхні обладнання у просторі.

При використанні джерел світла в системі загального рівномірного освітлювання горизонтальних робочих поверхонь для визначення фактичного освітлювання використовується метод коефіцієнта використання світлового потоку.

При використанні джерела світла в системі загального локалізованого освітлювання горизонтальних поверхонь, а також при визначенні загального рівномірного освітлення нахилених або вертикальних робочих поверхонь застосовується точечний метод. У випадку, коли приміщень мають велику площину і є багато робочих місць з різними умовами освітлювання, може бути використаний комбінований метод розрахунку.

Порядок розрахунку освітлювання методом коефіцієнту використання світлового потоку.

Загальна розрахункова формула має такий вигляд:

де F – світловий потік лампи, лм.; Е – мінімальне нормоване освітлення, для всіх становить 300 лк.; N – число світильників; n – число ламп в кожному світильнику; K – коефіцієнт запасу; S – площа приміщення, ; Z – коефіцієнт нерівномірності освітлювання; – коефіцієнт використання світлового потоку.

Розв’язуємо формулу відносно F – світлового потоку ламп. Визначаємо число світильників та загальну кількість ламп (N • n) і підставляємо в формулу, або спочатку обираємо тип люмінесцентної лампи з її світловим потоком (F) та підставляємо це значення в розрахункову формулу. Визначаємо N та n – кількість світильників та кількість ламп в кожному світильнику.

Світильники з люмінесцентними лампами встановлюємо рядами паралельно довгій стороні приміщення або стіні з вікнами. При цьому враховуємо відношення , яке повинно бути в межах 1,3 – 1,5 м.

Де L – відстань між сусідніми світильниками або рядами люмінесцентних світильників, h – висота підвісу світильників над робочою поверхнею = 3.

Із цього співвідношення та даними показниками знаходимо значення L – відстань між світильниками (Lсв), тобто

Lсв = h • = 3,9 – 4,5 м.