Контрольная работа: Соціалізація і виховання особистості

Важливим аспектом світогляду, що містить не тільки систему поглядів людини на світ, а й характеризує духовне обличчя і визначає її загальну спрямованість, є переконання.

Переконання - система мотивів, що спонукають особистість діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Ними є знання, в істинності й важливості яких людина впевнена і якими вона керується у своїх діях і вчинках. їх сила і твердість залежать не тільки від логічної обґрунто­ваності, а й від їх життєвої важливості. Перетворення знань на переконання є складним і тривалим процесом.

Важливу роль у життєдіяльності особистості відігра­ють і прагнення.

Прагнення - усвідомлений мотив, у якому виявлена потреба, що може бути задоволена за допомогою вольових зусиль.

Прагнення можуть мати різну психологічну форму. Одним із конкретних їх виявів є мрія— створений фан­тазією образ бажаного майбутнього, що спонукає людину не лише уявляти те, що потрібно зробити, а й підтримує і посилює її енергію. До прагнень відносять і пристрас­ті— мотиви, в яких виражаються потреби, що мають нездоланну силу і відтісняють у діяльності людини все, що не пов'язано зі значущим об'єктом. Прагненнями є також ідеалияк потреба наслідувати приклад, прийня­тий особистістю за зразок поведінки. Залежно від віку особистості за ідеал може правити конкретна людина чи узагальнений образ.

Мрії, пристрасті та ідеали за своїм змістом бувають високими та низькими і відіграють різну роль у діяльно­сті людини та житті суспільства.

2. Соціальна поведінка особистості і фори її формування.

Особистість є не тільки наслідком, а й причиною со­ціально-етичних дій, що відбуваються в соціумі. її сприй­няття економічних, політичних, соціальних відносин за­лежить від історичної епохи і типу суспільства. Відповід­но, кожна людина по-своєму відображає їх, щовизначає її соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтег­рує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого — виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки. Елементами соціально-психологічної поведінки особистості є: соціально окреслена мета її діяльності; соціальні статуси» позиції і виконувані соціальні ролі; зумовлені статусами і ролями очікування; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; соціокультурна, психологічна програма поведінки; система знаків, яку вона використовує; соціально-психологічне відображення, соціальних відносин; сукупність знань; рівень освіти і спе­ціальної підготовки; комунікативний потенціал; особистостімеханізми регуляції соціального процесу; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Становлення особистості в соціумі з погляду соціальної психології не­можливе поза суспільними відносинами, поза взаємодією з групою, спілкуванням і діяльністю.

Людина розвивається у взаємодії з навколишнім се­редовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди — глибоко неповтор­ним явищем. її соціально-психологічні індивідуальні властивості виявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у специфіці інтересів, комунікативних якос­тей, інтелекту, потреб і здібностей.

Соціально-психологічна природа особистості реалізуєть­ся і здійснюється у спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалії соціального буття – в соціальній поведінці.

2.1 Соціальна установка і реальна поведінка

Установка схиляє індивіда до певної форми реагуван­ня, оцінювання, готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню конкретної потреби. Повторення ситуацій поступово фор­мує фіксовані установки особистості.які впливають на соціальне життя, життєву стратегію людини.

Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять досліджен­ня їх зарубіжних колег.

Невідповідність між установкою (вербальною поведін­кою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали за­лежністю відповіді від ситуації, яка може належати до од­ного з трьох типів:

—знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуа­ція зумовлює одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;

—частковий особистий контакт (безпосередня або теле­фонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різнома­нітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови;

—безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Від­повіді будуть майже одноманітними: «приймемо та обслу­жимо».

На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведін­кою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати до­поміжні змінні: групові норми, очікування, вплив рефе­рентної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття «установка» та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дос­лідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реаль­ної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджу­вати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних ха­рактеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супрово­джує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділе­на суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоре­тичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та атитюди. В цій системі централь­не місце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стій­ким уявленням про особливий спосіб поведінки (інстру­ментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цін­ність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або си­туацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як іс­тинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, доб­рі чи погані.

М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як схильність індивіда до реакції, стверджую­чи, що поведінка людини значною мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки інди­віда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, норма­тивних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку він зосередився на дослі­дженні впливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодо реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта — стимулу установки. У такому розумін­ні установка втрачає свій соціальний зміст і перетворю­ється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою «стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропо­нував типологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до діїта атитюди до об'єкта, вважаючи це одним з най­важливіших відкриттів соціальної психології. Така кла­сифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають при спробі змінити конкретні вчинки осо­бистості стосовно об'єкта, впливаючи на систему її ати­тюдів. Нормативним чинником, який регулює дію ати­тюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціально­го оточення.

Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та моти­вується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуа­ції, особливостями соціальної інфраструктури, засвоє­ними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо осо­бистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - су­купність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумо­вою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармо­нії з оточенням, що передбачає не припасування індивіду­альних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (не­прийняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.

Подальші дослідження виявили зв'язок між установ­ками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а ціле­спрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології ста­тус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.

2.2 Конформність як прояв соціальної поведінки.

Одну з найочевидніших і прямих форм соціальної поведінки, яка з'являється під впливом групового тиску, реального чи уявного,становить собою конформність. Часто вона означає, що ми слідуємо пев­ним нормам і стандартам, які диктують нам, як треба поводитись в тій чи іншій ситуації. В цьому полягає позитивна функція конформності. Можна вважати конформність негативною, коли вона при­душує самостійне мислення і творчість, коли веде до шкідливих дій.

Уявіть собі - ви з'являєтесь в психологічній лабораторії для експерименту з вивчення сприй­мання. Приєднуєтеся до інших семи студентів, які вже сидять в кімнаті, і дослідження починається. Вам демонструють відрізки ЗО см завдовжки і про­сять серед трьох інших знайти тотожний зразку. Правильна відповідь — відрізок А, це очевидно, і тому ви здивовані, коли перша особа в групі обирає Б. "Поганий зір, - думаєте ви, - помилився десь на 5 см". Друга особа також обирає Б. "Що за дурниці?" - спантеличено реагуєте ви. Коли п'ята особа називає Б, ви починаєте сумніватися у собі. Шостий та сьомий учасники також обирають Б, і ви хвилюєтесь за свій зір. Експериментатор диви­ться на вас - ваша черга. Що зробите ви: будете керуватися очевидним фактом, чи колективним судженням?

Так проводились експерименти з дослідження конформності Сім "короткозорих" студентів були спільниками автора. С. Еш прагнув дізнатися, що робитимуть люди, коли група одно­стайно суперечить очевидним фактам. Він встано­вив, що коли люди самостійно оцінювали довжину ліній, то майже завжди були точними. Проте в групі лише 20 % піддослідних залишалися неза­лежними в усіх серіях, нерідко навіть вибачаючись за незгоду перед групою. Третина погоджувалася з неправильним рішенням групи більше, ніж в поло­вині випадків. Решта погоджувалася принаймні інколи. Три чверті виявили конформність з групою хоча б один раз. Конформісти і незалежні (нон­конформісти) здебільшого почували себе невпевне­но, незважаючи на обране рішення. Один учасник зізнався: "Я почував себе приголомшеним, ізольо­ваним, як покидьок серед інших".

В ході тривалих досліджень (протягом десяти­літь) було виявлено, що чимало людей в групі від­мовляються від особистих поглядів, переконань, погоджуються з безглуздими поняттями та ідеями,з якими б вони ніколи не погодилися, якби були са­мі. Чому? Люди чинять так через декілька причин:

1.Ототожнення з групою. Людина може пого­джуватися тому, що вона ідентифікує себе з членами групи і хоче походити на них ставленнями, поведінкою, одягом тощо. Скажімо, якщо всі ваші друзі палять цигарки, ви, незважаючи на розумін­ня шкідливості цієї звички, можете відчути споку­су бути як всі.

2. Бажання бути точним.Ви цілком переконані в тому, що слово "незбагненний" пишеться з двома літерами "н", але ваші однокурсники наполягають, що з одним. Ви можете виявити конформність на тій підставі, що вони, оскільки їх більше, мабуть, краще знають, ніж ви, і всупереч бажанню чинити правильно ви припуститесь помилки. Якщо люди­на вірить, що у групи є особливі здібності, вищі за її власні, вона більшою мірою схильна до конформності у ставленні до групових думок. Але більшість зовсім не обов'язково буває правою.