Контрольная работа: Соціалізація і виховання особистості

Узагальнене відображення сукупності істотних со­ціальних якостей особистостей, що повторюються і становлять певну соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». При визначенні соціальної типології особистості за основу беруть кате­горію «суспільна формація». Зведення аналізу сус­пільної формації до аналізу особистості дає змогу роз­крити в особистості істотне, типове, яке виявляється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах певного класу, соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких ця особис­тість належить.

Кожна людина має власні ідеї, мету, думки і по­чуття, що і визначають її соціальну поведінку. Ці індивідуальні якості визначають зміст і ха­рактер її поведінки. Однак для соціології істотне зна­чення мають не індивідуальні, а соціальні думки і по­чуття людей, що виявляються в їхніх діях. Об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і ціннос­тей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.

Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота. Об'єктом діяльності можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя.

Особистість є соціально-історичною цінністю, її структурні елементи, взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є пере­конання — стандарт, за допомогою якого людина ви­являє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, що поєднують в собі елементи опису, оцінки; як спро­щений, стандартизований образ будь-якого явища дійсності і як схема, що фіксує деякі риси явищ, інколи неіснуючі, приписувані цьому явищу суб'єктивно.

Об'єктивним результатом стереотипізації є спроще­не, схематичне, інколи близьке до істинного, інколи викривлене, тлумачення дійсності. Таке тлумачення є своєрідним психологічним бар'єром на шляху до по­дальшого пізнання дійсності. Неповний, однобічний опис факту дійсності, стереотипи, як правило, поєдну­ють із сильними емоційними почуттями (симпатія або антипатія, прийняття або неприйняття), традицією, звичаєм, зразками поведінки та оцінки. Стереотипи сприймаються індивідом некритично, а засвоюються під впливом його соціального оточення. Формування стереотипу здійснюється у процесі безпосередньої вза­ємодії людини з соціальним середовищем і через про­паганду, навчання, виховання особистості.

Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система.

На підставі того, як індивід стає елементом со­ціальної організації, інтегрується в суспільство, визна­чається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.

2.4 Соціалізація і соціальна поведінка особистості.

Головним соціальним процесом, через який здійс­нюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різ­номанітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів куль­тури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати пев­ні соціальні ролі й набути конкретного статусу; систе­ма соціальних цінностей і норм, які домінують у су­спільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво и відтворення культурних зразків, норм і цін­ностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.

Завдяки соціалізації людина залучається до сус­пільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми ра­ціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого проце­су дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.

До вітливу соціального середовища людина ставить­ся вибірково на основі сформованої у її свідомості си­стеми цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної актив­ності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихо­вателі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової ін­формації, соціальні інститути.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири ос­новних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (пе­рехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини - це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетво­рення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну по­ведінки в новій ситуації, дітей — на формування цін­нісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій со­ціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необ­хідних навичок (часто конкретних), а соціалізація ди­тини пов'язана здебільшого з мотивацією.

Отже, соціалізація особистості є специфічною фор­мою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою со­ціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спіль­ноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, зви­чаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяль­ності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водно­час соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскіль­ки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

Завдяки соціалізації людина залучається до со­ціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і ба­гатоактний процес. Адже суспільство постійно розви­вається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багатора­зово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами сус­пільства, їх групами, соціальними інститутами і органі­заціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм по­чуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація - найважливіший чинник ста­більності суспільства, його нормального функціонуван­ня, наступності його розвитку.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підви­щення культурного рівня та ін.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізація- докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світо­розуміння, розриву з традиційними культурними цін­ностями, необхідності брати на себе незвичну соціаль­ну роль тощо.

2.5 Вплив соціального статусу , соціальної роль на поведінку особистості.

З'ясування місця і ролі особистості в соціальній си­стемі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості - це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання, що проявляються в соціальній поведінці особистості.

Він охоплює узагальнюючу характеристику стано­вища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль­не стан?