Контрольная работа: Специфіка становлення та еволюції партійної еліти в Румунії у трансформаційний період

Науковий керівник:

Колесников О.В

Виконав:

Студент 511 групи

Савчук Василь

Чернівці-2010

В Румунії в трансформаційний період відбувалися процеси тотожні з тими пертурбаціями що відбувалися в інших «країнах соцтабору». Щодо успішності цих перетворень то вони відбувалися досить повільно і носили суперечливий характер. Домінуванню РКП було покладено край і дало можливості для подальшої демократизації країни, плюралізму і багатопартійності. Якщо намагатися виявити особливості формування в Румунії демократичного середовища взагалі і становлення нової політичної системи зокрема доцільно вказати на те чим ці особливості зумовлені. І тут доводиться констатувати певну аберацію нормального ходу історичного розвитку. Вона полягала в тому що завдання призначене для партії правого ухилу – демонтаж соціалізму і капіталізацію суспільства, взяла на себе політична сила лівої політичної орієнтації. Ця обставина породила не тільки ряд недоладностей при формуванні політичного обличчя суспільства але й гостру політичну боротьбу.

Румунська комуністична партія (рум. Partidul Comunist Român) - румунська політична партія, одна з двох політичних партій Румунії, що носять цю назву. Сформована з крила Соціалістичної партії Праці, члени якого не хотіли об'єднуватися з есдеками. До липня 2010 носила назву Партія Соціалістичний Альянс (рум. Partidul Alianţa Socialistă). Ця партія стоїть біля основи Європейських лівих. Румунська комуністична партія або РКП (рум. Partidul Comunist Român) - румунська комуністична політична партія, яка була продовжувачкою большевицького крила Румунської соціалістичної партії. Ідеологією партії були підготовка комуністичної революції і відмова від націоналістичного проекту Велика Румунія. РКП у міжвоєнний період була невеликим нелегальним угрупуванням, що знаходилося під прямим контролем Комінтерну. У 30-ті роки більшість активістів перебували в ув'язненні або втекли до СРСР. Комуністична партія вийшла на перший план румунської політики в серпні 1944 року, коли комуністи взяли участь у палацовому перевороті і повалення про-нацистського уряду Іона Антонеску. З допомогою радянських окупаційних сил РКП відправила короля Міхая I у вигнання і встановила однопартійний режим в 1948 році, що тривав аж до 1989 року.

Партія «Велика Румунія» (рум. Partidul România Mare - PRM) - націоналістична політична партія в Румунії. Партія виступає з антиугорськими, антициганськими і антисемітськими гаслами, а також ратує за створення Великої Румунії в межах до 1940 року. Лідер партії - Корнеліу Вадим Тудор. Партія була створена в 1991 році журналістами Корнеліу Вадимом Тудором та Євгеном Барбу. У 1993-1995 роках партія, що мала 22 мандати після виборів 1992 року, підтримувала кабінет Миколи Векерою, але не була представлена в уряді міністрами.

На президентських виборах 2000 року кандидат партії Вадим Тудор, за якого голосував румунський протестний електорат, несподівано зайняв друге місце в першому турі і вийшов у другий тур, де програв Йону Ілієску. На що проводилися в тому ж році парламентських виборах партія отримала 84 місця у нижній палаті та 37 місць в сенаті, ставши другою за чисельністю депутатів політичною партією. На парламентських виборах 2008 року партія отримала лише 3,15% голосів і не подолала п'ятивідсотковий бар'єр.

У Європарламенті партія представлена 3 депутатами (8,7% голосів) з 33 місць, відведених для Румунії

Демократична ліберальна партія (рум. Partidul Democrat-Liberal - PD-L) - правоцентристська політична партія в Румунії. ДЛП була створена 15 грудня 2007 року шляхом злиття двох близьких правоцентристських партій - Демократичної і Ліберал-демократичної. На парламентських виборах 2008 року ДЛП отримала 115 місць в нижній палаті румунського парламенту і 51 місце в румунському сенаті. У 2009 році партія отримала 10 місць на виборах до Європарламенту з 33, зарезервованих для Румунії. Лідер партії Еміль Бок став прем'єр-міністром в коаліційному уряді з соціал-демократами.

ДЛП підтримує нинішнього президента Румунії Траяна Бесеску, який з 2001 року був головою ДП, але в 2004 році був змушений призупинити своє членство для участі в президентських виборах. Демократичний союз угорців Румунії (угор. Romániai Magyar Demokrata Szövetség; рум. Uniunea Democrată Maghiară din România) - політична партія в Румунії, яка виражає інтереси угорської меншини. Партія не є зареєстрованою в Румунії в традиційному розумінні слова, але діє на законних підставах (у тому числі і бере участь у виборах) як організація, що представляє національну меншину. ДСВР був заснований 25 грудня 1989 року. З 1993 року ДСВР очолює письменник Бела Марко. У період з 1996 по 2008 рік партія входила до правлячих коаліцій або підтримувала уряд без входження до них.

За підсумками парламентських виборів 2008 року партія отримала 22 місця у нижній палаті та 9 місць у сенаті. У грудні 2009 року ДСВР став партнером по коаліції Демократичної ліберальної партії [10]. В обмін на підтримку другого кабінету Еміля Бока лідер партії Бела Марко став першим віце-прем'єром, Хунор Келемен - міністром у справах культури, релігії та національної спадщини, Аттіла Чеке - міністром охорони здоров'я, Ласло Борба - міністром навколишнього середовища і водних ресурсів. Призначення письменника на угорській мові Келемен, яка не є православним, на пост міністра у справах культури, релігії та національної спадщини, викликало багато суперечок в Румунії. Так, віце-президент ДЛП Чезар Претак назвав його призначення однієї з найбільших політичних помилок останніх років [2]. Щоб уникнути можливих складнощів в майбутньому релігійні питання були виведені з компетенції міністра культури і передані прем'єр-міністру.

У 2004 році лідер партії Бела Марко балотувався в президенти Румунії та набрав 5,1% голосів. На президентських виборах 2009 року представник партії Хунор Келемен отримав 3,8% голосів. У Європарламенті партія представлена двома депутатами з 33 місць, відведених для Румунії. Партія виступає за створення національної угорської автономії, за розширення сфери застосування угорської мови в адміністрації та освіті, за збільшення автономії місцевих органів влади і за подальшу інтеграцію Румунії до Євросоюзу.

Соціал-демократична партія (рум. Partidul Social Democrat) - лівоцентристська політична партія в Румунії. Партія була заснована в січні 2001 року шляхом злиття Партії соціальної демократії в Румунії (рум. Partidul Democraţiei Sociale in România) і Румунської соціал-демократичної партії (рум. Partidul Social Democrat Român) - учасників правлячого блоку Соціал-демократичний полюс Румунії. У 2004 році лідер партії і прем'єр-міністр Адріан Нестасе брав участь у президентських виборах, але поступився у другому турі Траяну Бесеску. З квітня 2005 року партію очолює Мірча Джоане, що висувався в президенти в 2009 році, але програв у другому турі чинному президенту Траяну Бесеску.

На виборах СДП виступає в союзі з Консервативною партією. До 2004 року була правлячою (Адріан Нестасе був прем'єр-міністром з 28 грудня 2000 по 21 грудня 2004 року), за підсумками виборів 2008 року увійшла до правлячої коаліції, але на правах молодшого партнера. В даний час партія представлена 103 мандатів у нижній палаті румунського парламенту і 47 місцями в сенаті. Також партія в союзі з консерваторами представлена 11 депутатами в Європарламенті з 33 місць, відведених для Румунії.

Після заворушень 22 грудня 1989 року у Бухаресті було організовано Раду Фронту Національного спасіння (ФНС), яка оголосила себе вищим органом державної влади і розпустила всі колишні органи, включаючи і уряд, підпорядкувавши собі всі органи влади, включаючи міністерства і місцеву адміністрацію. Ще на початковому етапі формування Ради ФНС центральні позиції у ній зайняли вихідні із комуністичної номенклатури, на чолі з Іоном Ілієску, який став головою політичною фігурою Румунії після подій грудня 1989 р. Головою уряду став Петре Роман, представник більш молодого покоління.

Бажання посткомуністичної еліти зберегти себе спричинила зворотність траєкторії трансформаційного процесу. Комуністична партія у 1989 р. була розпущена,але вона знову перевизначилася доктринально і просто змінила свій фланг, ставши ліво-центричною партією, або соціал-демократичною. Здавалося б, що КПР зникла без сліду після 1989 р., в грудні 1990 р. група колишніх лідерів оголосили про відновлення партії під назвою Соціалістична Партія Праці, яка матиме маргінальну, периферійну роль в політичному житті. У 1992 р. вірні прихильники націоналістичної політики чаушевського режиму вийшли зі складу ФНС і утворили Партію Соціальної Демократії на чолі зі І.Ілієску який і виграв президентські вибори 1992 р. Більш ліберальна частина політиків ФНС (максималісти ) залишились і перетворили Фронт на Демократичну Партію Фронту Національного Спасіння (ДПФНС) яка сьогодні є пропрезидентською партією Т.Басеску. Таким чином відбувається репродукція старої комуністичної еліти.

Вірні представники ідеалів подій 1989 р.- ДПФНС змінили владу “ілієвської еліти” після загальних виборів 1996 р. (загальні , бо до конституційних змін 2003 р. парламентські вибори проводились в один день із президентськими) на чолі із майбутнім президентом Е.Константинеску. Через нездатність протистояти демагогічним політикам опозиційної ПСДР, у 2000 р. демократичні сили були змушені поступитися ліво-радикальним представникам колишньої комуністичної еліти (мінімалістам ). Після виборів 2000 р. СДПР на чолі з президентом І.Ілієску встановлюють синдром домінуючої влади в Румунії. В цьому періоді при владі лишаються ті ж представники античаушевської номенклатури , що розвиває патронально-клієнталістські відносини в елітарній системі. Ліберально-демократичне крило колишньої комуністичної еліти (ДПФНС –прихильники максимально радикальних демократичних змін) на чолі із Т.Басеску отримала більшість як на парламентських, так і на президентських виборах у 2004 р. Таким чином “ілієвська” еліта відходить від влади в опозицію але лишається активним актором політичної сцени і породжує нову хвилю – “джоанівську еліту” на чолі з лідером Соціал-Демократичної Партії – Мірча Джоане.

Після парламентських виборів 2008 р. ця політична сила отримала відносну більшість голосів і уклала коаліційний договір з ліберально-демократичними представниками колишньої комуністичної еліти (ДП Т.Басеску). Таким чином, відбувається злиття обох посткомуністичних еліт що у далекому 1989 р. утворили античаушевський ФНС, а у 1992 р. обрали різні шляхи політичного розвитку через підтримку різних методів національно-політичного розвитку: радикальні представники утворили ПСДР будучи прихильниками поступових трансформацій політичної системи та ліберально-демократичне крило Фронту яка реструктурувала ФНС на ДПФНС обравши прискорений шлях транзиції близький до принципів “шокової терапії”.

Грошові фонди румунських політичних партій названі при реєстрації(дані на 1990 рік). Наприклад найбільш багата партія НСП 102 тисячі леїв у НЛП 30 тис, СДПР 20 тисяч, а у ФНС тільки 5 тисяч. Найбільш багата на той час румунська політична партія НСП член міжнародного демохристиянського союзу. А найбільш бідна партія «Свободи і демократії»(місто Крайова) її початковий фонд 500 лей. Чимало партій облаштовували свої штаб-квартири на периферії розповсюджуючи таким чином свій вплив на ці регіони оскільки в центрі їм ловити нічого. Просто значна частина політичних партій не мала ні значної підтримки населення ні фінансових ресурсів а значить і впливу. Частина населення скептично ставилася до необхідності існування в країні такої кількості політичних партій. Інші навпаки вважали що в багатопартійності полягає головна умова демократизації Румунії. Відомий вислів того часу « В Румунії 23 мільйони партій-стільки ж скільки й жителів в країні. Газета «Лібертатя» писала що для багатьох нових партій цього періоду характерне було незнання елементарних понять про політику і суспільство і навіть про партії. Газета іронічно рекомендувала керівникам цих партій терміново пройти курси вивчення основ політології.

Лозунг «геть комунізм» став буденним. Щодо можливості існування соціалістичної чи марксистської партій чоловіки ставилися терпиміше ніж жінки.

У травні 1990 відбулися вільні вибори до нового, двопалатного парламенту та вибори президента країни. Главою держави обрано І.Ілієску за якого проголосувало 85 % виборців. ФНП, лідером якого був І. Ілієску, здобув у новому парламенті 233 місця, що складало 66,3 % від загальної кількості депутатських місць. У листопаді 1991 парламент країни прийняв нову конституцію, яка проголосила Румунію правовою, демократичною і соціальною державою. У вересні 1992 відбулися нові парламентські вибори, які суттєво не змінили розстановки політичних сил.

Створена у перші години повстання Рада Фронту національного порятунку, основу якої склали І. Ілієску, обраний головою Ради ФНС, П. Роман, С. Брукан, Д. Бойкан, оголосила про розпуск усіх державних структур, у тому числі і компартії. Главою уряду було призначено Петру Романа, створено виконавче бюро, РФНС, місцеві ради Фронту і органи самоуправління у повітах, муніципіях, містах і комунах. З 29 травня 1990 р. декретом РФНС Соціалістична Республіка Румунія зветься просто Румунією.

У перші місяці 1990 р. на політичній арені країни з'явилося близько 70 партій. Було відновлено так звані історичні партії — НЦП та НЛП. Заявили про себе Соціал Демократична партія, Угорський демократичний союз, Екологічна партія. 1991 р. парламент ухвалив конституцію Румунії, однак до стабільності було ще далеко. На виборах у вересні 1992 р. перемогу здобув Демократичний фронт національного порятунку — політичний блок лівих сил, незабаром перейменований на Соціал-демократичну партію. Президентом країни знову було обрано І. Ілієску, а прем'єр-міністром став Н. Векерою.У 1992-1996 рр. політична боротьба загострилася. Правлячому блокові лівих партій протистояла права опозиція, об'єднана у Демократичну конвенцію Румунії (ДКР).

Президент і уряд активно взялися до справ, але економічні проблеми вимагали рішучих кроків. Виконавча влада не зуміла справитись із труднощами. Результати діяльності уряду в 1997 р. виявилися невтішними. Демократична партія заявила про вихід з коаліційного уряду, чим спровокувала політичну кризу. В квітні 1998 голова праволіберального уряду Віктор Чорба пішов у відставку. Президент призначив нового прем'єр-міністра — Раду Василє, який до цього був сенатором від цараністської партії.Румунія вступила до НАТО у 2004.1 січня 2007 року вона увійшла до ЄС.

Значну більшість голосів на перших вільних виборах, що пройшли 20 травня 1990 року, здобув Фронт національного порятунку, дуже гетерогенна структура, що перейняла керівництво країни після усунення режиму Чаушеску. Тоді президента і членів парламенту обирали на дворічний термін, упродовж якого нове керівництво країни мало створити солідну основу для подальшого розвитку справді демократичної Румунії. Пізніше, у 1991 році, румуни взяли участь і в першому референдумі, на якому ухвалили першу посткомуністичну Конституцію Румунії. На початку 1992-го пройшли і перші місцеві вибори, коли запекла політична боротьба, властива перехідному періоду до демократичної системи, дійшла до рівня пересічного румуна. Потім щочотири роки відбувалися вибори – від члена сільської ради до глави держави. У 1992, 1996, 2000 та 2004 роках парламентські та президентські вибори відбувалися того ж дня, у неділю, і приносили, окрім виборів 1992 року, зміну президента та ідеологічного кольору влади. У 2004 році на президентських перегонах переміг кандидат опозиції Траян Бесеску, який був обраний на 5-річний термін, внаслідок бажання відокремити президентські вибори від парламентських. У 2008 році парламентські вибори пройшли уперше за мажоритарною системою і вперше окремо від президентських. Наступного року завершилася перша президентська каденція Траяна Бесеску, і теж у 2009 році, чинний глава держави був уперше переобраний на другій термін. За два роки до цього сталася інша прем'єра – парламент оголосив президенту імпічмент, що згідно чинному законодавству мав бути затверджений на всенародному референдумі. Референдум, що мав відбутися 20 травня 2007 року у неділю. Щоб уникнути порівняння з першими демократичними виборами 1990 року, референдум був проведений у суботу 19 травня. Народ підтримав тоді президента, а потім переобрав на другий термін наприкінці минулого року. Рівно через три роки, 19 травня 2010 року, на цей раз у середу, була проведена найбільша за останні два десятиліття акція протесту, в тому числі й проти президента. На другий день, 20 травня, багато говорилося про дивні співпадіння та їх значення. Але мало хто згадав про слова аналітика Сільвіу Брукана, який у 1990 році сказав що країні потрібно 20 років для повної демократизації. Дехто каже що пророцтво збулося, інші стверджують, що цей термін треба продовжити[8].

Парламентські вибори у Румунії відбулися 30 листопада 2008 року. Центральне виборче бюро визнало лідерів: альянс опозиційних Соціал-демократичної (PSD) та Консервативної партій, а також Демократично-ліберальна партія (PD-L), яка підтримує президента країни Траяна Басеску. За підсумками голосування вони отримали, відповідно, 33,09 та 32,36% голосів.Правляча зараз у Румунії Націонал-ліберальна партія, яку очолює прем'єр-міністр Калін, Попеску-Терічану набрала лише трохи більше 18% голосів, Демократичний союз угорців, що відображає інтереси угорської національної меншини, отримав майже 7% голосів виборців. Націоналістична партія Романія Маре (Велика Румунія), не змогла подолати 5-відсотковий бар'єр і її представників не буде в новому складі парламенту.За підсумками виборів новим прем'єр-міністром Румунії став перший віце-президент Демократично-Ліберальної партії (PD-L) Теодор Столожан (Theodor Stolojan). Відповідний мандат для формування уряду країни надав йому 10 грудня президент Румунії Траян Бесеску[10].

Список використаних джерел

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--