Необхідність розгляду і опрацьовування даних питань, що дозволяють забезпечити основу для активізації страхових процесів в діяльності підприємства, не викликає сумнівів. Ефективне використання страхових операцій на рівні окремого підприємства здатне відчутно підвищити стійкість його функціонування, сприяє стабільності фінансового стану і ритмічності виробничої (підприємницької) діяльності. На макроекономічному рівні розвиток страхового захисту підприємств позитивно позначиться на підвищенні стійкості розвитку і функціонування підприємницької сфери, зниженні рівня некомпенсованих втрат від надзвичайних ситуацій і аварій, на загальному оздоровленні соціально-економічних процесів.

Таким чином, проблема формування механізму страхового захисту майнових ризиків підприємства на сучасному етапі розвитку української економіки є актуальною у зв'язку з наявністю потреб підприємств в забезпеченні страхового покриття цього, найпоширенішого виду ризиків; низьким рівнем активності використання страхових операцій в діяльності підприємств при значному масштабі некомпенсованих втрат; недостатньою теоретичною і практичною спрацьованістю питань побудови ефективного страхового захисту.

Висновк и

Страхова компанія має справу з двома групами ризиків:

1. ризики, що надходять до страховика від страхувальника при укладанні договору страхування (прийняті ризики);

2. власні ризики страхової компанії.

Андерайтер при оцінці ризику по конкретному об’єкту страхування може використовувати такі методи: статистичний метод; аналіз доцільності витрат; метод експертних оцінок; метод використання аналогій; аналітичний метод; бальний метод; нормативний метод.

Сутність статистичного методу оцінки ступеня ризику ґрунтується на теорії ймовірності розподілу випадкових величин. Це положення означає, що маючи достатню кількість інформації про реалізацію певних видів ризику в попередніх періодах для конкретних видів діяльності, будь-який суб’єкт господарювання здатний оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому. Дана ймовірність і буде ступенем ризику.

Сутність методу аналізу доцільності витрат полягає в тому, що в процесі підприємницької діяльності витрати з кожного конкретного напряму, а також за окремими елементами, не мають однакового ступеню ризику. При цьому стан за кожним елементом витрат поділяють на області ризику: область абсолютної стійкості, нормальної стійкості, нестійкого стану, критичного та кризового стану.

Метод експертних оцінок носить більш суб’єктивний характер порівняно з іншими методами. Група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує власні суб’єктивні судження як про попередню ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Аналітичний метод зводять до декількох взаємопов’язаних етапів:

1. на першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації;

2. на другому – будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів;

3. на третьому визначається критичне значення ключових параметрів.

4. під час четвертого етапу аналізу на основі одержаних критичних значень ключових параметрів і факторів, які впливають на них, можливі шляхи підвищення ефективності та стабільності роботи фірм, а, отже, і шляхи зниження ступеню ризику, які визначаються одним із попередніх методів.

Суть методу використання аналогій полягає в тому, що при аналізі ступеню ризику певного напряму господарської діяльності доцільно використовувати дані про розвиток таких самих і аналогічних напрямків у минулому.

Суть бального методу полягає в тому, що об’єкт, який пропонується на страхування, сегментується на окремі елементи за рівнем ризику і по кожному елементу встановлюється бальна оцінка рівня ризику. Отримані бали узагальнюються і розраховується середній бал, який відображає загальний ступінь ризику по об’єкту. Андерайтер на основі середнього балу розраховує коефіцієнт коригування страхових тарифів. Для цього актуарій подає базовий бал оцінки ризику, який був використаний при розрахунку страхових тарифів.

Суть нормативного методу полягає в тому, що актуарій розраховує базові нормативи, які засвідчують середні індикативні показники рівня ризику по «умовному» об’єкту страхування, на базі якого розраховані страхові тарифи. Розрахунок базових нормативів актуарієм та індивідуальних показників андерайтером здійснюється за однотипною методикою, щоб забезпечити релятивність розрахунків. Отримані результати індивідуальних показників об’єкта, що пропонується для страхування, та базові нормативи порівнюються.

Іноді для обчислення ризику використовують метод моделювання, який ґрунтується на теорії ігор.

Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страховиків тому, що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить і можливості відшкодування збитків, застрахованих як в звичайні, так і особливо несприятливі роки. Дослідження рівня ризику по конкретному об’єкту, що пропонується для страхування дає змогу виявити, наскільки рівень ризику по конкретному об’єкту відрізняється від рівня ризику, який враховується при розрахунку страхових тарифів.

Список літературних джерел

1. Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ – 2000, 2005. – 480 с.

2. Грачов В.І., І.В. Губенко. Страхові послуги: навчальний посібник. – Харків: ХДЕУ, 2003. – 76 с.

3. Залєтов О.М., П. Мюллер, В.І. Шевченко. Довідник страхового агента. Навчальний посібник. – К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. – 256 с.

4. Осадець С.С., інші. Страхування: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.

5. Охріменко О.О. Страховий захист: менеджмент, маркетинг, економіка безпеки (туристське підприємництво): Навчальний посібник. – К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2005. – 416 с.

6. Плиса В.Й. Страхування: Навчальний підручник. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

7. Ротова Т.А., інші. Страхування: Навчальний посібник. – К.: КНТЕУ, 2001. – 400 с.

8. Шахов В.В. Страхование: Учебник для вузов. – М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. – 311 с.