Вступ. 3

1. Визначення страхового ризику, як економічної категорії 5

2. Класифікація страхових ризиків. 9

3. Управління страховими ризиками. 14

4. Страхування як інструмент управління ризиками на підприємствах. 17

Висновок. 21

Список літературних джерел. 24

Вступ

Ризик є передумовою виникнення страхових відносин, адже без ризику немає страхового інтересу. Страхові ризики – це ризики, що можуть бути оцінені з точки зору ймовірності настання страхового випадку та розміру можливого збитку.

Оцінка ризику – це визначення ступеня ризику за допомогою кількісної або вартісної оцінки. Розрізняють якісну, кількісну та відносну оцінку ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства.

Показник ризику за своїм змістом – це ймовірність не лише появи непевної події, але й настання негативного результату. Залежно від наявних можливостей розрахункової бази та характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів: математична, статистична, експертна.

У міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику, найпоширенішими з яких є такі:

Метод індивідуальних оцінок застосовується тільки тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та об’єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу.

При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в проміле) від середнього ризикового типу.

В економічно розвинених країнах система наукових поглядів на природу страхового ризику і ризикових обставин знаходять практичне застосування у прикладній дисципліні ризик-менеджмент – управління ризиком. Як система ризик-менеджмент складається з низки послідовних етапів: ідентифікації ризику, його оцінки, аналізу та вибору стратегії діяльності. Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб’єкта.

Цілісної теорії оцінки ризику у вітчизняній науці немає, оскільки кожна теорія ґрунтується на концепції, яка є узагальненням практики, а практики вільного підприємництва в Україні поки що недостатньо. Нині в Україні, на жаль, ринок інформаційних послуг поки що мало розвинений, тому для одержання найдостовірнішої інформації про величину ризику виникає потреба у застосуванні комбінованого підходу, який являє собою поєднання декількох методів або їх окремих елементів.

Ціллю проведення даного дослідження є характеристика основних ознак ризиків та визначення шляхів управління ними. Об’єктом дослідження являються ризики страхових компаній.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд задач:

1. охарактеризувати страхові ризики;

2. визначити основні характеристики страхових ризиків;

3. визначити методи управління страховими ризиками.

1. Визначення страхового ризику, як економічної категорії

З ризиком люди зустрічаються щоденно: і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків. Як правило, ризик пов’язується з невпевненістю в можливому результаті. Тобто, існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення, запобігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику. Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення в науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику. Окрім того, ризик розглядають як історичну та як економічну категорію, в залежності від галузі застосування.

Ризик як економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату. А саме:

- позитивний (вигода, прибуток);

- нульовий (результат не змінився);

- від’ємний (збиток, втрата).

Вчені вважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та змісту поняття «ризик» була зроблена математиком Йоганом Тетенсом (XVIII cт). Його наукові праці з виміру ризику знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Хоча основи актуарних розрахунків, серед основних задач яких є дослідження та групування ризиків, закладені в працях вчених Д. Граунта, Я. Вітта, Е. Галлея ще в XVII ст. Подальший розвиток математики та страхування призвели до того, що термін «ризик» почав використовуватись спочатку у страховій теорії, а із зростанням впливу науково-технічного прогресу на фінансово-господарське та соціальне життя суспільства поширився і на економічну теорію. Однак, чеський вчений Я. Дангель, як свідчить М. Клапків, розуміння сутності ризику виводить з філософії та економічної теорії.

В теорії ризику переважаючою є думка, яка ототожнює ризик і непевність. Наукові дискусії з цього приводу тривають вже близько століття. Спробою поєднати економічний зміст «ризику» з «непевністю» є концепція деяких вчених, що ґрунтується на принципах загального детермінізму (причинній обумовленості всіх подій та явищ), в основі якої лежить погляд, що ризик є випадковістю, а внаслідок цього у людей існує стан непевності в прийнятті рішень. Спираючись на цю концепцію можна зробити висновки: наявність зовнішніх факторів, які завжди супроводжують будь-яку діяльність та буття, формує об’єктивну сторону ризиків, а суб’єктивний фактор – формує непевність. Але непевність формується за рахунок наявності засобів досягнення мети (об’єктивна причина), психологічного фактору, ступеня віри, переконання, наявності вмінь, знань, досвіду (суб’єктивна причина). А, як відомо, суб’єктивний фактор важко оцінити та практично неможливо виміряти.

Досить поширеними в трактуванні сутності та змісту ризику є використання поглядів, що розмежовують поняття «ризик» та «непевність», спираючись на «теорію катастроф», коли ризики є абсолютно випадковими. Проте такий підхід не дає змогу їх кількісно виміряти та вартісно оцінити втрати, а тим самим на них впливати та організовувати антиризикову діяльність за допомогою страхового захисту.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--