Контрольная работа: Типологія політичних партій. Поняття політико-ідеологічних доктрин та їх види
Під ліберальними ідеями доцільно розглядати прагнення до свободи, демократії, гуманізму. Лібералізм як світоглядна концепція ґрунтується на визнанні пріоритетності прав особистості, яка є вищою цінністю з-поміж колективу, суспільства чи держави. Цей принцип закріплює визнання святості та недоторканності приватної власності, гарантії прав та свобод особистості. Лібералізм як політико-економічна концепція додає до цього необхідність поділу влад, відповідної організації економічного господарювання, яка ставить на перше місце свободу та природні здібності особистості тощо.
З огляду на це можемо стверджувати, що лідерами Кирило-Мефодіївського братства та репрезентантами народницької концепції підтримувалися певні ліберальні Ідеї. Поза тим, зараховувати їх до представників ліберальної концепції було б науково некоректним.
Український лібералізм як світоглядна концепція формується Михайлом Драгомановим. Під впливом декабристів та представників англійського лібералізму М.Драгоманов створив концепцію суспільства, що ґрунтується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Шлях до цього ідеалу - федералізм з максимального децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. Підхід Михайла Драгоманова полягав у необхідності пов'язати український національний рух та його програму з європейськими ліберально-демократичними концепціями. Проте значною мірою його світобачення мало виразне соціал-демократичне забарвлення.
Певні ідеї М. Драгоманова перейняв Іван Франко, котрий на початку своєї політичної діяльності спробував об'єднати соціалістичні ідеї з ліберальними підходами. З 1895 року світогляд (Франка еволюціонує і вже до 1905 року він формулює власну концепцію українського демократичного націоналізму.
Ліберальна концепція була посилена та збагачена новими підходами в період відомої дискусії за доби першої російської революції 1905 року. Критики більшовицької ідеології, котрі виклали свої аргументи у збірнику «Вехи», мали серед своїх авторів і теоретиків лібералізму. До найважливіших слід віднести українських громадських діячів, що брали участь у цій науково-політичній дискусії. Ключове місце тут посідає Богдан Кістяківський, син професора права Київського університету Олександра Кістяківського - активного діяча "Старої громади" та журналу "Основа".
Богдан Кістяківський, навчаючись в Київському університеті, відчув на со5І значний вплив ідей М. Драгоманова, І. Франка та М. Павлика. Впродовж своєї наукової та громадської діяльності Б. Кістяківський формує теорію розуміння права в контексті соціальних наук. Грунтуючися на цьому, він закладає підвалини принципів правової держави.
Певною мірою своє тлумачення ліберальної концепції виклали І Михайло Туган-Барановський, Максим Славінський.
У період діяльності української держави від 1918 року в системі Української академії наук працювало кілька відомих українських і російських вчених та громадських діячів, що обстоювали ідеї лібералізму. Це Володимир Вернадський, Агатангел Кримський та інші.
Головною характеристикою української ліберальної концепції був розгляд важливості такого поняття, як пріоритет прав особистості. Михайло Драгоманов у своєму конституційному проекті "Цільна спілка" на перше місце ставить формування держави на засадах політичної свободи. Український мислитель піт політичною свободою розумів права людини і громадянина, до яких слід віднести: недоторканність особистості, життя, приватного листування, національності (мови), свобода совісті, друку, об'єднань, носіння зброї, вибору житла і занять, іі також право позову на посадову особу чи відомство та спротиву незаконним діям чиновників. Рівність усіх у громадянських правах та обов'язках, на думку М. Драгоманова, не може бути скасована будь-яким законодавчим актом. Винятком може бути лише військовий стан у країні.
Пріоритет права Богдан Кістяківський, беззаперечно обговорюючи рівність громадян у правах та пріоритет прав особистості, вважає, що лише це є передумовою міцного правопорядку. Суспільна організація та державна влада зможуть перебувати у стані єдності лише за умов перетворення державної влади з влади сили на владу закону. В цьому розумінні важливого значення набуває судова влада та особливо громадський суд. Ці ідеї знайшли відтворення в майже викінченій концепції Богдана Кістяківського щодо правової держави. У своїй праці "Соціальні науки і право" український правник і політолог пише про те, що правовий устрій є складним апаратом, у якому частина сил діє суто механічно. Проте для приведення удію цього апарату та його правильної роботи необхідна безперервна духовна активність усіх членів суспільства. Кожна особистість повинна постійно зовнішньо і внутрішньо працювати для реалізації та дотримування права. Для Б. Кістяківського є надзвичайно актуальною і важливою проблема перехідного суспільства, де нібито можливо йти на обмеження прав та свобод громадян. Він аргументує трагічність і неприпустимість таких дій.
Самоврядування - підґрунтя соціально справедливого суспільства, вважає Михайло Драгоманов. Саме тому для нього інституція самоврядування - це не лише форма децентралізації держави, а й механізм суспільно-політичного ладу. У концепції М. Драгоманова ключове місце посідають громадянин та громада. Подальша організація влади будується за принципом знизу догори, де всі інститути є самоврядними.
Національна Ідея. Михайло Драгоманов у своїй праці "Чудацькі думки про українську національну справу" переконує, що сама по собі думка про націю не зможе довести людство до свободи та правди для всіх. Необхідно шукати чогось іншого - загальнолюдського, що було б вище над усіма національностями та мирило їх. Проте ця ідея космополітизму і людства зовсім не суперечить ідеї національності, а лише творить її вищий порядок. Подібний підхід сповідували і Богдан Кістяківський, Володимир Вернадський, Агатангел Кримський, творячи свої концепції організації української науки. З огляду на це важливо процитувати лист Володимира Вернадського до Агатангела Кримського на його 70-річчя, написаний па початку 1941 року (в контексті певних звинувачень щодо неукраїнської позиції першого Президента УАН Вернадського): "Моя наукова робота для мене, а власне і для вас, все... стоїть на першому місці, але культура українського народу рідною мовою, наукова його творчість і думка цією мовою в критичний момент історії нас об'єднала. Ми з Вами обрали... правильний шлях у критичний момент історії української наукової роботи".
Підсумовуючи огляд головних характеристик українського лібералізму, слід застерегти, що світоглядна концепція лібералізму в історичному контексті не змогла набрати виразної, сталої політико-економічної форми.
Деякі партійні інституції, що діяли в період 1907 - 1917 років, УДП, УРП тощо не були репрезентантами ліберальної програми у новому її розумінні. З огляду на сучасне широке тлумачення терміна "консерватизм" доцільно зробити попередній історичний екскурс. Історично термін "консерватизм" розглядався як духовна настанова, що бачить особливу цінність у традиційному ладі та викристалізованих традиціями установах і формах життя та дбає про їхнє збереження.
Історичні традиції українського консерватизму. В’ячеслав Липинський історично виводить українські монархічні традиції з часів Гетьманщини Богдана Хмельницького. Аналіз цього історичного періоду переконує теоретика українського консерватизму в тому, що держава Богдана Хмельницького - це типова європейська країна спадкової монархії. Головці ідеї гетьмана Богдана Хмельницького про організацію влади, роль шляхти, необхідність успадкування української козацько-гетьманської династії В. Липинський пов'язує для подальшого історико-політичного розгляду та вибудування своєї консервативної концепції.
Степан Томашівський виходить з необхідності визнання першою українською національною державою Галицько-Волинського князівства, яке ввібрало в себе кращі західноєвропейські традиції. Саме Галичина з ЇЇ релігійними та культурними традиціями мусить відігравати визначну роль у формуванні нової української держави.
Василь Кучабський вбачає важливі історичні уроки у XXсторіччі. Гетьманат Г.Т. Скоропадського та діяльність ЗУНР продемонстрували важливість ідей консерватизму в українському державотворенні. Тому помилки та сильні боки вищезгаданих періодів є головними для формулювання своїх підходів у Василя Кучабського.
Форма державного правління. Аналіз історичних традицій та пошуки оптимальної моделі організації державної влади в Україні привертають репрезентантів консерватизму до ідеї монархічного ладу. Проте, враховуючи особливості підходів кожного із політологів, було запропоновано фактично три різні форми монархій. В’ячеслав Липинський вбачав ефективним класократичний тип організації влади (на відміну від демократичного та охлократичного) у вигляді правової монархії на засадах Історичного гетьманату. Степан Томашівський відповідно - у правовій клерикальній, а Василь Кучабський - у військовій монархії. В’ячеслав Липинський і Степан Томашівський у своїх пізніх працях припускали можливість еволюції монархічної організації влади до європейського типу конституційної монархії, де центр владних повноважень значною мірою перебирає парламент.
Політична еліта. Представники консервативної моделі під впливом праць Г. Моски, В. Парето, Р. Міхельса та інших розробляють концепцію ролі та місця політичної еліти у системі політичного ладу. Виступаючи з критикою ліберально-демократичних ідей можливості організації влади за принципом влади більшості, вони віддають перевагу в ролі провідної верстви - творчій меншості.
Еліта або аристократія в Історичному контексті В. Липинського - творча меншість, верства, єдино здатна для конструктивної, державотворчої роботи. Саме виходячи з цього український політолог критично оцінює загальноприйняте розуміння демократії. "Я не демократ тому, що люблю народ, але не живу з "народної любові" і не вірю в те, щоб правда і добро сходили від розпалених агітаторами хвилевих пристрастей випадкової арифметики більшості, а навпаки, вірю в досвід історії людства, який вчить, що всі громадські цінності завжди створювалися уміючою панувати над своїми та чужими пристрастями, організованою та непохитною в своїх переконаннях меншістю".
Інший аспект проблеми політичної еліти в Україні походженням та суспільним місцем. Роль політичної еліти В. Липинський відводить у першу чергу продукуючим верствам-продуцентам, які зайняті у виробництві та живуть від нього. Для України з її історико - господарським минулим на роль політичної еліти підходить "посідаючий хліборобський клас", тобто всі хлібороби, що живуть на землі і від землі, незалежно від розмірів свого господарства. Інтелігенція не може виступати у ролі політичної еліти. її призначення - у творенні культурних та суспільних цінностей, щоб тим самим сприяти державній єдності. Інтелігенція лише інтелектуально та ідейно підпирає провідну перству. До речі, представниками консервативної течії скритикована теза про історичне покликаний української інтелігенції до державно-політичного лідерства та керування держаною.
Третій аспект проблеми політичної еліти пов'язаний із питанням взаємовідношення старої та нової еліти за умов творення якісно пової державної організації (як у випадку з Україною). Принциповий підхід В’ячеслава Липинського полягає в обґрунтуванні необхідності пошуку компромісу та залучення частини старої еліти до нової державотворчої діяльності.
Степан Томашівський вважає, що українська еліта аристократія зможе зберегтися лише в лоні греко-католицької церкви. Тому на цю церкву необхідно покласти функції консолідації суспільства та підтримки правлячої династії.
Василь Кучабський принципового значення надає необхідності набуття військового хисту. Головне також - це наявність вродженого шляхетського духу, волі та патріотичних почувань. Саме на цих засадах може і повинна об'єднатися історична шляхетська аристократія разом з молодою генерацією, яка прагне до освіти та культури задля реалізації національної ідеї.
Національна ідея. Пошук національної Ідеї, яка могла 6 об'єднати націю в творчому державницькому процесі, став ще однією важливою політологічною проблемою української консервативної концепції.
Відсутність національної ідеї - спільної та об'єднуючої для всіх громадян України за часів української революції 1917 - 1918 років - одна з головних причин Ті поразки. "Побили себе ми самі... Ідеї віри, легенди про одну-єдину, всіх українців об'єднуючу, вільну і незалежну Україну провідники нації не створили, за таку ідею не боролися і тому, розуміється, така Україна здійснитися, прибрати реальні, живі форми не могла". В’ячеслав Липинський у пошуках такої ідеї використовує принцип від протилежного і вважає, що:
- національно-етнічна ідея як опертя на українську (в етнічному розумінні) націю здається не найкращим вибором мірою відсутності національної монокультури, ментальної та релігійної ідентичності, спільної історичної долі різних земель;
— соціальна ідея як ідея орієнтації держави на певні соціальні прошарки - робітництво, найбідніше селянство - теж не підходить;
- ідеологічна ідея як ідея опертя на певні політичні та філософські концепції, здебільшого історично не притаманні Україні, як-то комунізм, націоналізм тощо, теж нереальна з причин неможливості Ідентифікувати українську спільноту лише в одній ідеології.