Контрольная работа: Типологія політичних партій. Поняття політико-ідеологічних доктрин та їх види
Степан Томашівський наближається до ідеї територіального патріотизму, проте застерігає щодо пріоритетності базування етичних засад суспільства на цінностях греко-католицької церкви. Він також пропонує принципово переглянути проблему українського національного героя, котрого сприймають як речника національної ідеї. Досі, вважає С.Томашівський, таку місію було покладено на Тараса Шевченка. Критикуючи його твори за анархістські та антидержавні ідеї, представник українського консерватизму пропонує замінити міфологічну, неконструктивну програму Т.Шевченка на реальну та позитивну програму Михайла Драгоманова і В’ячеслава Липинського. Василь Кучабський пропонує розпочати державотворчий процес навколо українського П'ємонту, роль якого на першому етапі повинна відіграти Галичина. Далі Ідея відродження України зорганізує подальші регіони та стане консолідуючою у боротьбі за формування власної держави.
Проблема патріотизму. В розгляді ставлення українського консерватизму до ідей націоналізму автор заторкував його наголошуванням на негативних аспектах націоналізму. Теоретик українського консерватизму вважав більш адекватним та доцільним використання терміна патріотизм. "Бути патріотом - це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного й політичного співжиття людей, що живуть на українській землі, а не мріяти про витоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом - це значить шукати задоволення не в тім, "щоб бути українцем", а в тім, щоб було честю носити ім'я Українця. Бути патріотом - це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони "не українці". Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети: віру в Бога і послух його законам, тобто духові вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану до своєї традиційної влади (монархізм), загалом кажучи, лицаркість - тобто політичні вартості".
Економічні проблеми. Серед раніше означених носіїв консервативної Ідеї в Україні ніхто спеціально не розглядав подібні питання. Єдиною тезою проходила економічна тематика у В. Луганського, С. Томашівського, В. Кучабського - у розумінні природного визнання вартісності приватної власності - як підвалини господарювання. Проте цікавим виглядає вивчення статей українського економіста-консерватора Михайла Тимофіїва. Свої дослідження на сторінках часопису "Хліборобська Україна" економіст присвятив вивченню ефективності впровадження консервативної національної валюти, системи взаєморозрахунків з Росією та іншим питанням. Тимофіїв запропонував забезпечити введення власної національної валюти - гривні - через підтвердження цукром та хлібом, а не золотом, як це традиційно заведено.
З огляду на це було створено інші інституції грошово-фінансової реформи. Як свідчать історичні дослідження економічних засад політики гетьманату П. Скоропадського 1918 року, багато ідей економістів консервативної орієнтації, і зокрема Михайла Тимофіїва, ефективно діяли в Україні. В українській політичній думці вагоме місце посідає концепція комунізму. Поза тим слід свідомо підкреслити, що йдеться саме про український комунізм, оскільки він змістовно принципово відрізнявся від традиційного російського (радянського) комунізму.
Український комунізм став відгалуженням національної революції 1917 року і з перших кроків своєї організаційної та політичної діяльності поєднав два елементи: самостійність як умову комуністичної революції та те, що соціальні перетворення мусять іти в контексті національних. Маємо підстави говорити про кілька течій українського комунізму.
Одна з них народилася в українській соціал-демократичній робітничій партії. Ця ліва течія в УСДРП, відійшовши від своєї партії, певний період брала участь у радянському уряді, а потім ввійшла в Комуністичну партію України на першому з'їзді КПУ в Москві (5 - 15 липня 1918 року)- Всі представники цієї групи - Є. Неронович, П. Слинько. Є. Касяненко - обстоювали українську лінію й усіляко боролися за зміну нейтралістської політики КПУ. Є. Касяненко, для прикладу, брав участь у самостійницьких опозиціях в КПУ, проте організаційно ця течія нічого не змогла створити.
Другою важливою складовою українського комунізму стала течія всередині КПУ, що виникла на початку 1918 року при створенні першої радянської республіки. Микола Скрипник, Василь Шахрай, Сергій Мазлах І цілий шерег інших організаторів комуністичної партії в Україні бачили її самостійною структурою, яка на рівних правах входить до Ш Інтернаціоналу. Саме вони відіграли провідну роль на Таганрозькій нараді (19 - 20 квітня 1918 року)-, яка обговорювала перспективи пролетарської революції в Україні та засади комуністичної партії. Після дискусії на нараді було запропоновано два проекти резолюції:
— перший (Є. Квірінга): "Створити автономну партію зі своїм Центральним Комітетом та своїми з'їздами, але який підлягає загальному Центральному Комітету і з'їздам Російської комуністичної партії";
— другий (М. Скрипника та інших): "Створити самостійну комуністичну партію, яка має свій Центральний Комітет і свої партійні з'їзди та зв'язана з Російською комуністичною партією через міжнародну комісію (Інтернаціонал)".
Після поіменного голосування за пропозицію Скрипника висловилося 35, проти - 21, утримався - 1. Була запропонована й назва - Українська комуністична партія, що більше відповідало її самостійному характеру (пропозиція Василя Шахрая та інших), але вона не була підтримана.
Проте навіть таке рішення спричинило активне втручання ЦК РКП(б). який наполегливо рекомендував своїм колегам в Україні лише з тактичних міркувань оголосити в пресі про створення незалежної комуністичної партії України, але чітко йти, щоб на з'їзді було прийнято рішення про створення КПУ як складової частини РКП(б), Відповідна підготовка до з'їзду в Москві фактично спричинила орієнтацію більшості делегатів на рішення про статус КПУ, проте ціла група, очолювана Миколою Скринником, проводила лінію Таганрозької конференції.
Під час дискусії навколо проблеми можливості самостійного статусу КГІУ і ставлення до цього ЦК РКП(б) Є. Квірінг пояснив: "Негласна постанова ЦК, згідно з якою повинен бути офіційно український ЦК, а неофіційно він існує як обласний центр". У результаті обміну поглядами й, зокрема, під тиском справжньої точки зору ЦК РКП(б) Микола Скрипник знімає свій варіант резолюції і з'їзд більшістю приймає рішення про об'єднання партійних комуністичних організацій України зі своїм ЦК і зі своїми з'їздами для входження в єдину Російську компартію з підпорядкуванням у питаннях Програми загальним з'їздам РКП і загальнополітичних питаннях ЦКРКП.
Таким чином, уже на момент створення КПУ фактично не була українською ні за метою своєї діяльності, ні за організаційним типом засад, ні за етнічним складом. На час проведення першого з'їзду компартія України нараховувала чотири тисячі чотириста членів, з них лише 7 відсотків українців - це триста вісім членів партії.
Частина комуністів, що продовжувала обстоювати ідею самостійної української комуністичної партії, спробувала аргументувати слушність своєї позиції. Саме такою працею стала книга Василя Шахрая та Сергія Мазлаха "До хвилі. Що діється на Україні і з Україною", яка вийшла в Саратові наприкінці 1918 - на початку 1919 року й пізніше стала платформою самостійницьких поглядів у комуністичних течіях КПУ та поза нею. Василь Шахрай вважав за недоцільне працювати в після з'їздівській КПУ і пропонував створити іншу партію. Вгорі, на обкладинці книги "До хвилі...", він