Контрольная работа: Україна в умовах перебудови
План
Вступ
1. Рішення ХХVІІ з’їзду КПРС і ХХVІІ з’їзду компартії України
2. Стан економіки України в другій половині 80‑х років
3. Спроби політичних реформ і зростання активності суспільства
4. Початок формування багатопартійності в Україні
Висновок
Використана література
Вступ
Смерть Леоніда Брежнєва у 1982 р. поклала початок перехідному періодові в радянському керівництві. Безпосереднім наступником Брежнєва став досвідчений політик Юрій Андропов, колишній голова КДБ, який, здавалося, був готовий до проведення певних змін. Коли він помер, пробувши при владі менш як два роки, його місце заступив старий і немічний Костянтин Черненко – представник старого режиму, який не бажав здійснювати реформи, що їх так нагально потребував Радянський Союз. Але й він незабаром після приходу до влади помер. Ситуація, за якої один за одним умирають перестарілі радянські лідери, з усією очевидністю виявила потребу в молодшому, енергійнішому й новаторському керівництві. Становище в країні не могло не позначитися на настроях керівної верхівки. Все ширше коло представників партійно-державного апарату почало розуміти, що на головних напрямах науково-технічного прогресу, за рівнем життя населення СРСР значно відставав від розвинутих держав Заходу, що країна не спроможна належним чином реагувати на глобальні проблеми, котрі постали перед людством – екологічну, продовольчу, збереження миру і життя на планеті. Соціально-економічна криза вимагала корінних змін у всіх сферах життя суспільства. В противному разі – перетворення СРСР на слаборозвинуту країну, а це в свою чергу, могло спровокувати стихійний соціальний вибух величезної сили і непередбачених наслідків. Таким чином, від соціально-економічних змін залежало життя радянської системи та існування СРСР як єдиної централізованої держави. В результаті у 1985 р. для проведення в СРСР нового курсу керівники партії обрали протеже Андронова Михайла Горбачова. З його приходом до влади на арену вийшла нова генерація партійних апаратників. Розумний і прагматичний Горбачов та його прибічники були першим поколінням радянських лідерів, котрі висунулися вже після смерті Сталіна. Незважаючи на глибоко ешелонований опір партійних консерваторів і суспільства в цілому, Горбачов розпочав компанію перебудови радянської системи й особливо її застійної економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу. Щоб досягти цієї мети, він проголосив новий, демократичний стиль керівництва, створюючи враження більшої доступності й наближеності його режиму до народу, закликаючи до гласності в управлінні державного та плюралізму думок у рамках соціалістичного вибору.
Новий генсек ЦК КПРС М. Горбачов, обраний на цю посаду у березні 1985 р., виступив перед учасниками пленуму з пропозицією прискорити науково-технічний прогрес, а на цій основі форсувати соціально економічний розвиток СРСР. Відставання в науці та техніці було настільки очевидним, а його наслідки – настільки згубними, що, здавалося, варто покращити стан справ у цій сфері, дещо поліпшити управління народним господарством, зміцнити дисципліну, і швидкі темпи розвитку будуть забезпечені без глибоких змін в економічному і політичному житті, у межах існуючої соціально-економічної системи. Адже науково-технічна революція – і це вагомо підтверджував досвід розвинутих капіталістичних кран – давала можливість значно підвищити продуктивність праці за порівняно короткий час.
«Широко використовуючи досягнення науково-технічно революції, привівши форми соціалістичного господарства відповідно до сучасних умов і потреб, ми повинні добитися істотного прискорення соціально-економічного прогресу. Іншого шляху просто немає», – відзначалося на квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС.
Термін «перебудова» у доповіді М. Горбачова на пленумі означав лише покращення управління господарським механізмом, тобто використовувався у досить обмеженому, вузькому розумінні. Але поступово цей термін став наповнюватися новим змістом, означаючи оновлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного, привабливого для народу вигляду.
1. Рішення ХХVІІ з’їзду КПРС і ХХVІІ з’їзду компартії України
Курс на «прискорення» був підтверджений на XXVІІ з’їзді КПРС, що відбувся у 1986 р. З’їзд прийняв постанову – «Основні напрями економічного і соціального розвитку СРСР на 1986–1990 рр. і на період до 2000 року. Ставилося завдання: за три п’ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади. Подвоєння національного доходу передбачалося забезпечити за рахунок підвищення в 2,3–2,5 рази продуктивності праці.
ХХVІІ з’їзд КПУ схвалив без жодних змін усі проекти документів ХХVІІ з’їду КПРС, конкретизувавши їх відповідно до політики центру щодо України, аналізуючи рішення ХХVІІ з’їзду КПРС і ХХVІІ з’їзду Компартії України, економісти й історики наголошують на двох їхніх найважливіших особливостях.
По-перше, передбачуваних показників досягти було неможливо. Переобтяжене величезним вантажем невирішених проблем, народне господарство СРСР було неспроможне на такий потужний ривок. По суті накреслені в рішеннях цих з'їздів перспективи були черговою пустою декларацією, за допомогою якої керівництво КПРС намагалося зберегти контроль над суспільством.
По-друге, нічого принципово нового в економічне становище України ці плани не вносили. Величезні кошти передбачалося використати не стільки на технічне переозброєння і структурну перебудову економіки, скільки на створення нових виробничих потужностей в електроенергетиці, галузях важкої промисловості та хімічної індустрій. Намагаючись якнайшвидше досягти максимального результату, центр передбачав розмістити в Україні з й оптимальними природно-кліматичними умовами, готовою виробничою і соціальною інфраструктурою, кваліфікованим кадровим потенціалом максимальну кількість нових підприємств. Ця політика, започаткована ще в 30-ті рр., продовжувалася до кінця ХХ ст.
Чи не єдиною вдалою спробою такого реформування економіки стало впровадження та широке пропагування економічного експерименту на Сумському машинобудівному об’єднанні ім. Фрунзе. Його суть полягала у зрослій самостійності та наданні підприємству права розпоряджатись отриманими прибутками після сплати обов’язкових податків. Але цей досвід поширення так і не набув.
Плани розв’язання соціальних проблем
Спираючись на рішення квітневого (1985 р.) пленуму, партійно-державне керівництво сподівалося вирішити також і гострі соціальні проблеми. У квітні 1986 р. ЦК КПРС прийняв постанову про основні напрями розв’язання житлової проблеми. Громадянам СРСР було оголошено, що до 2000 року кожна сім’я матиме окрему квартиру або будинок. Необхідного економічного обґрунтування ця постанова не мала. Відповідно до традицій радянської системи населення мало сприймати її на віру, проявляючи належний у таких випадках «ентузіазм і захоплення».
Того ж року було оголошено про прийняття «Комплексної програми розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986–2000 рр.», якою передбачалося забезпечення предметами повсякденного вжитку і послугами всіх жителів країни, ліквідацію дефіцитів і черг. Важливою передумовою цього вважалося успішне виконання Продовольчої програми, проголошеної у травні 1982 р., а в УРСР – в листопаді того ж року.
Відсуваючи на майбутнє вирішення проблем підвищення добробуту і створення нормальних житлових умов, влада вже в 1985 р. в директивному порядку стала впроваджувати в побут населення так званий «здоровий спосіб життя». В червні 1985 р. набула чинності постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками. Виконання цієї постанови супроводжувалося безліччю абсолютно непродуманих заходів, від яких через деякий час довелося відмовитися. Крім того, збитки від необдуманого соціального експерименту були величезними: державна казна в Україні недобрала близько 10 млрд. крб., були вирубані під корінь десятки тисяч гектарів першокласних виноградників, садових насаджень, закриті виноробні виробництва. Алкоголізм подолати не вдалося, зате широкого розповсюдження набули токсикоманія і наркоманія.
Спроби реформування суспільно-політичного життя
Одночасно вище партійно-державне керівництво здійснювало деякі кроки в напрямку оздоровлення суспільно-політичного життя, усунення найбільш кричущої несправедливості. Так, воно наважилося у кінці 1986 р. повернути з горьківського заслання до Москви всесвітньо відомого російського правозахисника А. Сахарова. Почалося звільнення політв’язнів. Характерно, що репресовані за «антирадянську діяльність» в Україні були випущені на волю пізніше. Як правило, вони одержували принизливу пропозицію написати прохання про помилування. Це фактично означало – перекреслити свою минулу діяльність і виправдати поведінку властей. Громадянська совість більшості українських правозахисників не дозволяла їм цього зробити, вони на це не йшли.
З ініціативи партійних верхів відбувалося оновлення апарату, він очищався від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів. У січні 1987 р. Пленум ЦК КПРС прийняв постанову про перебудову і кадрову політику партії. Рішення пленуму свідчили про те, що причину тяжкого становища суспільства партія вбачала головним чином у суб’єктивних чинниках. Але разом з тим було зроблено крок і до подальшого усвідомлення глибинних причин кризи: з’являється поняття «механізм гальмування».
Під безпосереднім впливом січневого Пленуму ЦК КПРС, рішення якого населення України зустріло з великою надією, стали відбуватися деякі зміни у партійному керівництві республіки. У січні ‑ березні 1987 р. було звільнено з посад за «послаблення керівництва» обласними парторганізаціями і «допущені в роботі недоліки» перших секретарів Ворошиловградського, Дніпропетровського і Львівського обкомів партії. З’являється практика виборів партійних керівників таємним голосуванням з кількох кандидатур, альтернативно.
Кадрові зміни відбулися й у вищих ешелонах партійно-державного керівництва. В липні 1987 р. за власним бажанням у зв’язку з погіршенням стану здоров’я з посади Голови Ради Міністрів республіки звільнено О.П. Ляшка. Керівником уряду республіки став досвідчений господарник, Голова держплану УРСР В.А. Масол. Крім Голови Ради Міністрів, замінені 5 його заступників, 7 міністрів, б голів держкомітетів.
Почалися спроби демократизації виборчої системи. 12 березня 1987 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла безпрецедентне у радянській історії рішення про проведення, в експериментальному порядку, виборів до місцевих Рад народних депутатів по багатомандатних виборчих округах. Це дало можливість на більш демократичних засадах провести вибори до місцевих Рад. У ході підготовки до виборів на 527,8 тис. депутатських місць було запропоновано понад мільйон кандидатур; на альтернативній основі обрано 275 голів і секретарів виконкомів різних рівнів.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--