Контрольная работа: Вклади та депозити банків

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать комерційним банкам; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Комерційні банки постійно стикаються із серйозною конкуренцією на ринку грошових ресурсів при залученні депозитів. Перемагають у цій конкурентній боротьбі ті банки, що запропонують клієнтам найбільш зручні і вигідні депозитні схеми. Важливу роль у мотивації клієнтів до вкладення грошових коштів відіграє рівень відсотка за даним видом депозиту. Комерційний банк може пропонувати крім відсотка додаткові фінансові пільги своїм клієнтам.

Депозитні операції — це операції із залучення або розміщення коштів на депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту (вкладу) та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Правові відносини між банком і клієнтом виникають у момент укладення депозитного договору обома сторонами і діють до повного виконання взаємних зобов'язань. Банк гарантує клієнту збереження таємниці вкладу.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за його користування. Сторонами депозитного договору є юридичні та фізичні особи, які набувають прав і беруть на себе зобов'язання за договором. Предмет депозитного договору — умови, які характеризують надання банком послуги клієнтам при проведенні депозитних операцій.

Депозитний договір оформляється в двох примірниках. Співробітник банку реєструє договір у книзі реєстрації, фіксує дату, номер договору і номер депозитного рахунка. Договір укладається з обох сторін і скріплюється печатками. Після повного оформлення договору один примірник видається клієнту. Якщо із закінченням строку дії договору жодна із сторін не побажає його розірвати, договір, як правило, вважається продовженим на такий же строк і на тих же умовах.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

— назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

— назва та адреса власника коштів;

— дата внесення депозиту;

— сума депозиту;

— дата вимоги вкладником своїх коштів;

— відсоткова ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний відповідно до чинного законодавства України);

— зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

— підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи — керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи — власника коштів або уповноваженої на це особи).

Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов'язання банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт, як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору. Сторони зобов'язуються зберігати таємницю за усіма діями, пов'язаними з виконанням депозитного договору.

Вклади в установи банків носять суворо добровільний характер. Банки, як правило, встановлюють мінімальний розмір первинного внеску. Вкладник — фізична особа має право оформити за депозитним вкладом довіреність або заповідальне розпорядження. Власник депозитного вкладу зобов'язаний заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці.

Згідно з юридичними нормами праву однієї сторони депозитного договору відповідає зобов'язання іншої сторони.

Стягнення на вклади юридичних і фізичних осіб у комерційних банках може бути звернено на підставі вироку чи рішення суду, яким задоволене цивільний позов. Конфіскація вкладів може бути проведена лише на підставі вироку, що набрав законної сили, або винесеної відповідно до закону постанови про конфіскацію майна.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочергову увагу сучасним технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших строкових внесків з метою нагромадження коштів, достатніх, наприклад, для купівлі новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на час відпустки тощо.

Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних комерційних банків з депозитними сертифікатами. Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Сертифікати сплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом.

Бланки сертифікатів мають містити такі обов'язкові реквізити: назву "ощадний (депозитний) сертифікат"; порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним); дату внесення депозиту; розмір депозиту, який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами); зобов'язання банку повернути суму, внесену на депозит; дату вимоги вкладником суми за сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати відсоткової ставки — у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку; назву та адресу банку-емітента, а для іменного сертифіката — назву (ім'я) вкладника; місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.

2. До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника , тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.