Контрольная работа: Загальна характеристика валютних опціонів

Загальна характеристика валютних опціонів. Види опціонних угод. Специфічні види опціонів. Схема відносин між продавцем та покупцем опціону

Ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) є вагомим сегментом фінансового ринку, який за останнє десятиліття визначає розвиток світової економіки. Деривативи переорієнтують потоки грошових коштів від одних учасників ринку до інших при проведенні операцій хеджирування, спекуляціях на курсах цінних паперів, крос-курсах валют, тощо.

Похідні фінансові інструменти знижують витрати проведення фінансових операцій. За їхньою допомогою мінімізується об’єм первинних вкладень, які необхідно здійснити для придбання якогось активу. У конструкцію цих контрактів, як правило, закладається леверидж, який дозволяє при збігу обставин мати прибуток, вкладати кошти менші, ніж об’єм первинних вкладень на момент купівлі контракту. Неабияка величина грошового потоку може залежати від одного або кількох параметрів, таких, як процентні ставки, курсова вартість акцій та ін.

Деривативи широко використовуються у біржовій торгівлі. До більш відомих похідних відносять опціони, ф’ючерси, форварди, свопи, а також структуровані векселі та цінні папери, що забезпечені заставою. Їхні котирування визначають ціну основної сировини: нафти, газу, вугілля, електроенергії, а також фінансових складових – цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів.

В Україні до найбільш відомих похідних можна віднести опціони. Вони впроваджуються в державі на біржових ринках.

Досліджуючи використання валютних опціонів у країні, можна зазначити, що, в основному, їх розглядають в теоретичному плані. У роботах під редакцією Мозгового О.М., Ющенка В.А., Міщенка В.І. та інших відображено основні поняття та категорії, методики необхідних розрахунків застосування деривативів і, зокрема, валютних опціонів. На практиці валютні опціони застосовуються тільки НБУ у міжнародних розрахунках, хоча в країні прийнято відповідні нормативні та інструктивні матеріали, що дозволяють використовувати валютні опціони. Але досконалого дослідження світової практики застосування валютних опціонів в умовах обмеженості ресурсів недостатньо, хоча в державі фінансово-кредитні установи займаються валютними операціями. При цьому інвестори, які вкладають кошти в активи за кордоном або займаються експортно-імпортними операціями, несуть додатковий ризик, пов’язаний із коливанням валютного курсу. Згідно з класифікацією, його відносять до валютних ризиків. Цей вид ризику пов’язаний зі зміною валютних курсів, тобто з втратою купівельної спроможності валюти. Через це він безпосередньо залежить від розриву в часі між терміном укладання угоди та моментом платежу.

Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди 2-х сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Залежно від місця продажу опціони поділяються на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded option) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід’ємною складовою фінансового ринку економічно розвинутих країн (Лондонська фондова біржа, Європейська опціонна біржа в Амстердамі, Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та ін.).

Позабіржові опціони (over-the-counter option) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивід угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на ін.) і опціон «пут» (дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на ін.). Залежно від термінів завершення опціону розрізняють «американські» та «європейські» опціони. «Європейський» опціон може бути виданий тільки в останній день опціонного періоду; «американський» – будь-коли протягом всього опціонного періоду. Перевагою використання опціонів є те, що власник опціону може уникнути значних збитків від різких змін валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши прийнятний для себе рівень обмінних курсів.

Основними елементами біржового опціонного контракту є:

- тип опціонну («пут» або «кол»);

- стиль («амер» чи «європ»);

- вид валюти;

- дата виконання або тривалість опціонного періоду.

Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими будуть коливання валютного курсу.

Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим за опціонною угодою, та забезпечити власникові опціону виконання умов угоди до завершення встановленого терміну. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано».

Валютний опціон – це контракт, який надає право покупцеві (але не зобов’язує) купівлі або продажу обумовленої суми валюти за фіксованим курсом на визначену дату або протягом визначеного періоду в майбутньому в обмін на опціонну премію, виплачену продавцеві опціону.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

Якщо опціон дає право продажу визначеної валюти, то це опціон PUT за даною валютою. При наданні права купівлі валюти опціон називається CALL за даною валютою. Вказування виду валюти з назвою опціону обов’язкове, оскільки опціон PUT є одночасно опціоном CALL за тією валютою, за яку продається опціонна валюта, і навпаки. Наприклад, опціон PUT за доларами США, який передбачається здійснити за євро, одночасно є опціоном CALL за євро.

Узагальнена схема надання банківських гарантій. Основні способи виставлення гарантій у світовій практиці. Ризики гарантійних операцій банку та шляхи їх зниження

Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг – це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.

На сьогоднішній день конкуренція між банками сприяє універсалізації банківської справи, розширенню та розвитку як традиційних, так і нових операцій та послуг. До таких послуг, наприклад, належать гарантійні послуги. Надання цих послуг дає змогу банкам розв'язувати низку завдань, зокрема, поліпшити обслуговування своїх та залучити нових клієнтів, удосконалити власну ресурсну базу. Останнє досягається різними шляхами, наприклад, одержанням комісійних доходів від надання гарантійних послуг, прийняттям у їхнє забезпечення гарантійних депозитів. Надання гарантійних послуг, на відміну від видачі кредиту, дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов. Крім того якщо надані гарантії не використані, то банк одержує комісійні доходи, які за інших однакових умов впливають на збільшення його власного капіталу. У разі ж необхідності виконати зобов’язання по гарантії банк отримує комісійні, а іноді ще й процентні доходи.

Гарантії є способом забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин.

Учасниками гарантійних операцій є:

- Гарант (банк-гарант, банк-емітент) – банк, що надає гарантію за дорученням принципала на користь бенефіціара.

- Принципал – юридична особа, що уповноважує банк-гарант надати гарантію на користь бенефіціара в забезпечення виконання контрактних зобов'язань принципала перед бенефіціаром.

- Бенефіціар – особа, на користь якої випускається гарантія.

Одним із способів забезпечення при здійсненні гарантійних операцій є банківська гарантія. Банківська гарантія – платіжне зобов'язання, надане в письмовій формі гарантом бенефіціару, що припускає здійснення платежу при наданні бенефіціаром письмової вимоги платежу у випадку дотримання умов, передбачених гарантією.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--