Контрольная работа: Загальна характеристика валютних опціонів

Із збільшенням використання в розрахунках на умовах платежу готівкою банківських переказів і інкасо, зростає роль банківських гарантій своєчасної сплати товару імпортером. Такі платіжні гарантії можуть бути як безумовними, так і умовними. При виставленні документарних гарантій банки-гаранти, як правило, вимагають виписувати товаророзпорядчі документи їх наказу. Більшість банків проводить операції за документарними гарантіями аналогічно операціям за документарними акредитивами, але за рівнем забезпечення вони поступаються останнім.

В розрахунках за інкасо або банківськими переказами з вітчизняним експортером на умовах сплати готівкою забезпечення у вигляді і безумовних платіжних гарантій повинно бути передбачено договором, особливо в тих випадках, коли покупець має можливість отримати товар до його сплати. В такій ситуації уповноваженим банкам слід виставляти гарантії тільки після ретельного розгляду в кожному конкретному випадку так як це пов'язано із значним ризиком, а у випадку найменших сумнівів уникати таких операцій або здійснювати під відповідне забезпечення.

Виходячи із порядку виконання зобов'язань перед кредитором, розрізняють солідарні та субсидіарні гарантії. Залежно від категорії гаранта виділяють персональні, корпоративні та державні гарантії.

З точки зору валюти, в якій видається гарантія, розрізняють гарантії, видані в національній та іноземній валюті. Видаваючи валютні гарантії, слід враховувати положення чинного валютного законодавства. Зокрема, якщо при забезпеченні наданого комерційним банком кредиту в іноземній валюті поручителем є третя особа-резидент, то у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, вони покладаються на поручителя. При цьому умови основного договору щодо розміру та валюти кредиту, які підлягають поверненню кредиторові, залишаються незмінними і обов'язковими як для самого боржника, так і для його поручителя. Поручитель повинен сплатити кредитору з власного поточного рахунка в іноземній валюті суму боргу в тій самій валюті, що обумовлена кредитним договором.

Виходячи із відображення у бухгалтерському обліку банку розрізняють надані та отримані гарантії, а зважаючи на спосіб видачі розрізняють гарантії прямі та непрямі.

Іншим різновидом банківських гарантій, які використовуються в міжнародних розрахунках, є договірні гарантії. Такі гарантії виставляються банками в забезпечення інтересів імпортерів (замовників). До договірних гарантій відносять, перш за все, гарантії повернення авансу і гарантії належного виконання контракту, а також тендерні гарантії (гарантії участі в торгах) та гарантії на тимчасовий ввіз (гарантії митного очищення). Зазначені гарантії можуть видаватися як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом спеціального напису на векселі (акцепт, аваль). Головне, щоб із цих документів можна було зрозуміти: хто саме і за кого є поручителем (гарантом), перед ким, яке конкретно зобов'язання забезпечується яким чином, в якому обсязі.

Таким чином, банківські гарантії можуть класифікуватися в залежно від різноманітних ознак. Вони можуть визначатися можливістю чи неможливістю відкликати гарантію (відкличні та безвідкличні); з погляду підстави для реалізації гарантії поділяються на умовні і безумовні. Також в даному випадку має місце застосування банківських гарантій у міжнародній практиці, де застосовуються, в основному, прямі і контргарантії. До основних видів банківських гарантій належать: гарантії платежу, повернення авансового платежу, пропозиції (тендерна гарантія); за типами вони поділяються на гарантії забезпечення кредиту, належного виконання контракту та інші.

У міжнародній торгівлі ризик стає фактором підвищеної значимості. Ризики невиконання зобов'язань урегульовуються такими інструментами, як документарні акредитиви й банківські акцептування чи гарантування (авалювання) векселів. Ці методи відомі здавна. Однак труднощі виникають щодо ризику невиконання зобов'язань інших, окрім платіжних. Традиційні механізми забезпечення виконання зобов'язань (умовні (або додаткові) гарантії та поручительства) надто громіздкі й невигідні кредитору (бенефіціару), тому що умовний (додатковий) гарант може не виконати своїх зобов'язань з оплати гарантії, скориставшись відмовою боржника (принципала). Це часто змушує кредитора розпочинати судові процеси, що спричинює подальші незручності та ризики. Банки не прагнуть діяти як додаткові гаранти (поручителі), оскільки їм дуже важко визначити, в якій ситуації вони повинні платити за гарантією, а також щоб не бути втягнутими у суперечки між партнерами стосовно виконання основного контракту. Аби уникнути цих незручностей, винайдено незалежні гарантії, які випускаються надійними та фінансово здоровими інститутами, такими, як банки. Цей новий вид гарантій діє аналогічно документарним акредитивам.

Банківські гарантії використовуються для забезпечення як фінансових операцій (кредити, овердрафти, участі, у спільних підприємствах, випуск облігацій, перестрахування тощо), так і нефінансових (контракти купівлі-продажу, лізингу та промислові).

Практичне завдання

При здійсненні зовнішньоекономічної торговельної угоди експортером та імпортером був обраний відкличний акредитив для проведення розрахунків. У зв'язку з випередженням строків поставок товарів морем на 2 доби товари були доставлені на склад 29.10.2006 а не 31.10.2006, як було обмовлено в договорі. Після поставки товару, згідно умовам акредитиву, транспортна компанія надала товарно-транспортні документ банку уповноваженому здійснювати платіж. Згідно умовам акредитиву уповноважений банк в день надання відповідних документів (29.10.2006) здійснив платіж в розмірі 50% від вартості угоди.

30.10.2006 банк-емітент приймає рішення про відзив акредитива, але уповноважений банк відмовляється повернути всю суму оскільки 50% вартості товару вже сплачено.

Вкажіть якими документами регулюється порядок розв'язання відповідної ситуації між банком-емітентом та уповноваженим банком.

Відповідь

З метою впорядкування здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами у розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, правління Національного банку України своєю постановою №514 від 3 грудня 2003 р. затвердило Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями.

Положення №514 встановлює загальні правила Національного банку щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для клієнтів під час їх розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Під час здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) в іноземній та національній валюті українські фірми можуть використовувати всі види акредитивів, що передбачені відомими і чинними на сьогодні Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, що розроблені Міжнародною торговельною палатою, а з 1 січня 1994 р. запроваджені Міжнародною торговельною палатою за №500, редакція 1993 р.

Можна використовувати й інші міжнародні документи, які регулюють питання проведення розрахунків за акредитивами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою. Проте українським суб’єктам ЗЕД та банкам слід ураховувати важливе правило: ці міжнародні акти можуть застосовуватись лише в тій частині , в якій вони не суперечать правилам Положення №514 та інших актів законодавства України.

Згідно із Положенням №514 акредитив – це умовне грошове зобов’язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями клієнта – наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі) проти передбачених документів із урахуванням дотримання умов акредитива.

По суті, акредитив є договором, що відокремлений від зовнішньоекономічного контракту, на якому він базується. Під час здійснення операцій за акредитивами всі сторони мають справу лише з документами (проти яких здійснюватиметься платіж), а не з товарами або іншими видами виконання зобов’язань. І про це прямо зазначається в Положенні №514.

Незалежно від виду акредитива, в ньому має бути чітко зазначено спосіб виконання акредитива (шляхом платежу за пред’явленням або платежу з розстрочкою, або акцепту чи негоціації, або змішаного платежу). Платіж за акредитивом здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів відповідно до умов акредитива.

Положення №514 розрізняє кілька видів акредитивів, які може відкривати банк-емітент. В нашому завданні йдеться про відкличний акредитив: відкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціару.

Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний акредитив не створює ніяких правових зобов'язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів.

Насамперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його виставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без повідомлення бенефіціара.

Оплата коштів за акредитивом здійснюється уповноваженим банком-емітентом іноземному (авізуючому, виконуючому, підтверджуючому, рамбурсуючому) банку відповідно до умов акредитива та інструкцій, отриманих від іноземного банку.

Акредитив закривається в уповноваженому банку-емітенті, якщо банк виконав усі зобов’язання за акредитивом.

Список літератури

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. – 2007. – №2. – C.67–73