Контрольная работа: Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів

2. Відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави. 3. Низький рівень інвестиційної діяльності.

4. Неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків.

5. Недосконала бюджетна система, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірний дефіцит Державного бюджету.

6. Високий рівень інфляції.

7. Зростання “тіньової” економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон.

8. Недосконалість банківської системи.

Зовнішні загрози

1. Значне від’ємне зовнішньоторговельне сальдо.

2. Залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів.

3. Зростання зовнішнього державного боргу.

4. Втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій.

5. Залежність вітчизняного фінансового ринку від світового.

6. Дефіцит платіжного балансу країни.

Національні інтереси в фінансово-кредитній сфері. Визначення національних інтересів має базуватись, по-перше, на сукупності цілей соціально-економічного розвитку країни на конкретному етапі, по-друге, на існуючому стані фінансово-кредитної сфери і змісті визначених загроз у ній, по-третє, на системі визначених критеріїв стану фінансово-кредитної сфери. Виходячи з цього, основними (пріоритетними) національними інтересами в фінансово-кредитній сфері держави на сучасному етапі стабілізації та економічного зростання можуть бути:

— забезпечення фінансової стабілізації в країні та подолання кризи платежів;

— здійснення бюджетної реформи, зниження дефіциту Державного бюджету до 1% ВВП, систематичне виконання дохідної частини Державного бюджету, ліквідація нецільового використання бюджетних коштів;

— суттєве удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

— легалізація “тіньової” економіки в офіційну, ліквідація криміналізованого бізнесу і корупції;

— створення достатнього золотовалютного запасу держави;

прискорення розвитку національної банківської системи;

створення ефективного фондового і страхового ринків, надійної системи довірчого управління майном.

2 Значення банківської системи в забезпечення фінансової безпеки держави

Динаміка розвитку фінансового ринку, конкуренція та співробітництво між банківськими інститутами з належною якістю фінансових послуг, визначають зрілість економічних (і особливо — грошово-кредитних) відносин. Значення банків як фінансових інститутів в економіці будь-яких країн є достатньо акцентованим: „Банки контролюють механізм виплат, обслуговують угоди, підтримують ліквідність економіки і слугують провідниками монетарної політики”[1] .

У Додатку А наведені показники діяльності банківської системи України. Банки експансивно пропонують і реалізують широкий диверсифікований спектр послуг. Провідні конкурентні позиції банків на фінансовому ринку зумовлюються також характером їх діяльності: „Банки виробляють унікальну продукцію — такі різноманітні фінансові технології обслуговування клієнтів (вирішення їх проблем), без яких не може обійтися жодний суб’єкт господарювання”[2] .

Для фінансової системи України характерна стабільно висока частка банківського кредиту в сукупності інструментів фінансування. Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи істотно зросли протягом 2000-2007 рр.: у декілька разів — відносно ВВП країни (за попередніми даними, майже до 60%) та більш як у 20 разів — у вартісному вираженні (до більш як 485,5 млрд. грн.).

У структурі кредитів комерційних банків найбільша питома вага припадає на кредити, надані суб’єктам господарювання (хоча має місце і зниження цього показника з 93,3% у 2000 р. до 61% у 2007 р.). На іншому полюсі спостерігається кількарічний бум кредитування потреб домогосподарств. Динаміка надання кредитів фізичним особам (обсяг яких тільки за 2005-2007 рр. збільшився майже у 4,5 раза, що й зумовило істотне зростання використання боргових інструментів свідчить одночасно як про затребуваність відповідних банківських інструментів у сегменті споживчого ринку, так і про підвищення доходів населення, які повертаються до економічного кругообороту переважно через кредитні, а не через інвестиційні інструменти[3] .

Отже, ринкова трансформація національної економіки, а також становлення інститутів та інструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентального типу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі. Підтвердженням тому слугують домінування банків у сукупності фінансових установ, переважне використання кредиту і сформованих на його основі боргових інструментів для забезпечення потреб економічного розвитку.

3 Поняття банківскього капіталу

Складність та багатогранність категорії “капітал” суттєво вплинули на трактування поняття “банківський капітал”, в яке (залежно від контексту) вкладається різний зміст. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці для характеристики банківського капіталу використовуються різні терміни, зокрема “сукупність грошових капіталів”, “банківські ресурси”, “власні кошти”, “ресурсна база банку”. Термін “ресурсна база банку” є найбільш придатним з погляду розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсів порівняно з терміном “банківські ресурси”, що відображають кошти, які вже фактично перебувають у розпорядженні банків. Тобто термін “ресурсна база банку” характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, що вже беруть або ще не беруть участі в банківському обороті, створюючи засади розвитку та розширення банківської діяльності. Оскільки взагалі під ресурсами розуміють можливості, кошти, запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби, в дисертації під банківськими ресурсами розуміється сукупність грошових коштів та виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних та фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення банківських операцій та надання послуг.

Банківський капітал — це частина банківських ресурсів, що залучені банками в оборот і використовуються ними з метою одержання прибутку. Відтак у будь-який момент ресурси банку більші або дорівнюють його капіталу. Рівність означає, що всі наявні ресурси використовуються продуктивно, тобто для одержання прибутку.

Найсуттєвішою рисою банківського сектору України є його незначна питома вага в економіці, ізольованість від її реального сектору. Власний капітал українських банків становить близько 5% від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40%, а в розвинених – 80% і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни[4] . Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів та капіталізація банків.