Контрольная работа: Земська реформа

ПЛАН

1. Причини проведення земської та міської реформи

2. Основні положення земської 1864р. та міської 1870р. реформ

3. Особливості реалізації реформ в Україні

4. Значення реформ

1. Причини проведення земської та міської реформи

У середині ХІХ ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господарства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала провадження у виробництво досягнень науки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соціальні конфлікти.

Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відсталість, воєнну нездатність російської імперії: рушниці солдатів царської армії стріляли на відстань вдвічі меншу, ніж у англійців і французів, система постачання та комунікацій була громіздкою і неефективною, бездарне, за рідкими винятками, командування виявилось нездатним керувати воєнними діями.

Війна, основні події якої відбувались в Криму, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації.

Кримська війна виявила економічну і політичну відсталість Росії. Під час війни помітний був занепад торгівлі і промисловості. Рекрутські набори, надзвичайні податки і повинності істотно підірвали селянські господарства.

Криза влади у цей час яскраво виявилася в опозиційній критиці політики уряду в дворянських салонах, гострих сутичках між різними групами поміщиків з питань міри і форм поступок. Дрібнопомісне дворянство і великі земельні магнати заперечували проти скасування кріпосного права. Представники ліберальної буржуазії і зв’язаних з ринком поміщиків відстоювали необхідність звільнення селян з наділом і винагородою поміщикам за землю.

Тим часом поміщики посилили експлуатацію селян. Вони зменшували селянам орні землі, відбирали селянські садиби, збільшували панщину і оброк. Збільшились податки і різні повинності міського населення. Робочий день в Росії не був обмежений і встановлювався самими підприємцями.

Зростала кількість селянських повстань. Так, у 1859р. було зареєстровано 90 селянських заворушень, а в 1860р. – 108. Крім селянства, проти кріпосного права виступали кріпосні і вільнонаймані робітники. У 1859 – 1861р.р. відбулося 37 стихійних виступів робітників. В ці ж роки спостерігались випадки заворушень солдатських мас.

Основна лінія соціальної боротьби в цей час проходила між селянами і поміщиками. Селяни прагнули одержати всю землю без викупу і справжню повну свободу, а цього досягти можна було лише шляхом революції, поваленням самодержавства. Поміщики намагались зберегти основний фонд землі за собою і пристосувати феодальну систему землеволодіння до нових умов економічного розвитку країни.

Піднесення народного руху в цей період не переросло у революцію, але воно примусило царський уряд приступити до скасування кріпосного права. За вказівкою уряду були створені дворянські губернські комітети, які почали розробляти проекти скасування кріпосного права. Дворянські комітети подали свої проекти до «головного комітету в селянській справі». На кінець 1860р. «Положення» про звільнення селян надійшли до Державної ради, а потім до царя. 19 лютого 1861р. Олександр ІІ затвердив законопроект про звільнення селян; 5 березня уряд опублікував цей проект. Опублікований був також і маніфест про скасування кріпосного права.

2. Основні положення земської 1864р. та міської 1870р. реформи

Згідно з «Положеннями 19 лютого», 22,5 млн. кріпосних селян діставало особисту волю. Поміщики не мали права купувати, продавати селян, не мали права розпоряджатися ними, як річчю. Селяни мали право придбати рухоме і нерухоме майно, займатись промислом і торгівлею, вступати на службу або в навчальні заклади.

З моменту опублікування Маніфесту поміщику заборонялося продавати селянина, купувати, дарувати як річ, насильно одружувати або видавати заміж, переселяти з місця на місце, забирати до челяді, за своїм розсудом карати тощо. Селяни набули особистих та майнових прав, у тому числі на самостійний, без дозволу поміщика вступ у шлюб, укладення договорів та зобов’язань з приватними особами та зі скарбницею, вільне ведення торгівлі та підприємництва, своїх судових справ, участь у роботі органів самоврядування, вступ на службу, на навчання, придбання рухомого та нерухомого майна.

Всі ці зміни мали позитивне значення, бо створювали умови для розвитку капіталізму.

Проте скасування кріпосного права визначало такі умови його здійснення, які прирікали селян на злидні і розорення. Протягом багатьох років влада поміщиків тяжіла над ними, вони відбували рекрутчину, платили подушний податок, їх піддавали тілесним покаранням.

За поміщиками закріплювалося право власності на всі їх землі. Селяни одержували від поміщиків лише садибу і польовий наділ. Розміри селянських наділів були далеко менші від тих, якими вони користувалися до реформи. Норми наділу були різні і залежали від місцевих умов і якості землі. Поміщикам надавалося право зменшувати площі селянських земель на свою користь. Відібрані у селян землі називалися відрізками. Внаслідок цього землекористування селян скоротилось в окремих губерніях до 40% порівняно з дореформеним періодом. Під час поділу землі поміщики забрали собі кращі ділянки.

До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасово зобов'язаними і мусили виконувати старі повинності — панщину або оброк, розмір яких фіксувався в «уставних грамотах».

За свої урізані наділи селяни мали сплатити викуп. Розміри викупу перевищували вартість одержаної селянами землі. Розмір викупної платні визначався не вартістю землі, а розмірами дореформеної селянської феодальної повинності. При укладанні викупної угоди селяни сплачували 20% загальної суми викупу, а 80% давала поміщикам держава. Зате протягом 49 років селями мали сплатити державі позики з процентами. Всього селянам довелося сплатити більше як 2 млрд. крб., що більше ніж у три рази перевищувало вартість одержаної селянами землі.

Формально поміщик уже не розпоряджався кріпаками. З 1861р. стали виникати селянські общини, що підпорядковувалися урядовим органам. Слід зауважити, що більшого поширення вони набули в Росії. В Україні перевага надавалася одноосібним господарствам.

Община проголошувалася власником землі, оскільки вона (а не кожний окремий селянин) викуповувала землю, яку періодично розподіляли між селянськими дворами. Община сплачувала податки і забезпечувала виконання повинностей, розподіляючи їх між своїми членами. Всі члени общин щодо податків були пов’язані кругової порукою, і за неплатників розраховувалися інші. Община, у свою чергу, могла покарати неплатника (аж до публічного шмагання за рішенням сільського сходу) або примусово віддати на заробітки.

Реформа 1861р. була межею між двома суспільними формаціями – феодальною і капіталістичною. Скасування кріпосного права поклало початок іншим буржуазним реформам, які були проведені в 60-70 роках в управлінні, суді, освіті і в військовій справі.

У 1864 р. були створені повітові і губернські земства. Це були виборні органи місцевого управління, які відали справами місцевого господарства, охорони здоров'я, народної освіти тощо. Панівне становище посіли в них поміщики, оскільки вибори проходили на основі високого майнового цензу. Адміністративної влади земства не мали і перебували під контролем губернаторів і поліції.

Формально земства були безстановими органами — в них входили представники дворянства, буржуазії і селянства. Але фактично пануюче положення зайняли поміщики, оскільки вибори проходили на основі високого майнового цензу.

Земські збори обирали свої виконавчі органи— губернські і повіти земські управи, які затверджувалися губернатором.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--