Контрольная работа: Земська реформа
Земства принесли деяку користь у області розвитку шкіл, охорони здоров'я, шляхів сполучення. Але в цілому результати їх діяльності були вельми незначні.
На тих же основах було реформоване міське самоуправління в 1870р. Були створені міські думи, які вибирались домовласниками, купцями, фабрикантами. Найбільшу кількість членів думи вибирала найбільш багата частина міського населення. Компетенція міського самоуправління була обмежена. Вони відали питаннями благоустрою, охорони здоров'я, освіти. Керівна роль в міських думах належала великій буржуазії.
У 1864 р. проведена була судова реформа, що сприяла утвердженню в царській Росії буржуазних порядків. В основу судових статутів були покладені головні принципи буржуазного суду. Проголошувалась незалежність суду від адміністрації, суд ставав гласним, запроваджувався змагальний процес з участю прокурорів і адвокатів. На відміну від дореформених судових порядків суд оголошувався рівним для станів. Замість заочного розгляду справ за реформою судові справи розглядались у присутності і за участю сторін. Кримінальні справи розглядались з участю присяжних засідателів, які визначали винність або невинність підсудного. Створена була особлива корпорація адвокатів, послугами яких можна було користуватися за плату.
Було встановлено декілька судових інстанцій: а) світовий суд — для вирішення дрібних кримінальних і цивільних справ; б) окружний суд — для вирішення значніших кримінальних і цивільних справ, а також для розбору посадових злочинів нижчих чиновників; в) судова палата розглядала справи по апеляції з окружного суду, державні злочини, політичні справи, посадові злочини чиновників вищих розрядів. Особливо важливі справи розглядалися у Верховному кримінальному суді.
Реформа суду була найбільш послідовною буржуазною реформою.
Проте вельми скоро уряд вніс ряд істотних змін, що були кроком назад: незмінність суддів і судових слідчих була фактично ліквідована, компетенція суду присяжних звужена, жандармерії знову надано право попереднього слідства у політичних справах, особливо важливі справи передавалися в спеціально створювані урядом судові комісії. Гласність судочинства порушувалася. Суд як і раніше залишався найважливішим знаряддям пригноблення трудящих мас.
У 1874р. в Росії запроваджено загальну військову повинність, скасовано рекрутські набори, значно скорочено строк служби в армії: замість 25 років служби, як це було до реформи, тепер треба було служити в сухопутних військах 6 років, у флоті - 7. Скорочені строки служби були встановлені для осіб, що мали вищу освіту.
Загальна військова повинність не вводилась у деяких національних районах. Царський уряд побоювався давати уродженцям цих районів зброю. Від військової повинності звільнялось духівництво і різні прошарки пануючого класу. Військова реформа для свого часу була прогресивною. Вона прискорювала руйнування феодальних станів.
3. Особливості реалізації реформ в Україні
Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ 60—70-х років. Головним їхнім результатом було введення органів місцевого самоврядування Так, селянська реформа 1861 року ввела громадське селянське управління. Земська 1864 року і міська 1870 року реформи утворили всестанові органи земського і, відповідно, городового управління в повітах, губерніях, містах.
Органами селянського управління були сільський схід та обраний ним сільський староста, а також збирач податків доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Він вибирав сільську адміністрацію, розглядав сімейні суперечки, розподіляв і перерозподіляв землі в сільській громаді і т. ін. В обов'язки сільського старости входили скликання та розпуск сходів, виконання їхніх рішень, розпоряджень волосного управління, нагляд за станом шляхів, мостів. Органи волосного управління складалися з волосного сходу, волосного старшини і волосного селянського суду. Волосний схід обирав посадових осіб сходу, розподіляв грошові оброки і повинності.
Сільські і волосні органи самоуправління були підпорядковані не тільки системі державних органів управління селянами — мировим посередникам, повітовим мировим з'їздам і губернським по селянських справах присутствіям, але й поміщикам. Так, право скликання сільського сходу належало і мировому посереднику, і місцевому поміщику.
Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській).
У Правобережній Україні земства були введені тільки в 1912 році.
У відповідності з реформою в губерніях і повітах створювались виборні земські установи, які складалися з земських зборів і земської управи як виконавчого органу. Члени повітових земських зборів вибиралися на трьох виборчих з'їздах: повітових землевласників, міських виборців і виборців від сільських громад. В результаті перших виборів в повітові земства Лівобережної України дворяни складали 41,7 відсотка в числі обраних, духовенство — 6,5, купці — 10,4, селяни — 38,4 відсотка. Губернські земські збори формувались шляхом виборів їхніми повітовими земськими зборами із свого складу.
Земства не мали виконавчої влади і в більшості свої постанови могли провести в життя тільки через адміністративно-поліцейські органи. Сфера діяльності нових органів всестанового самоврядування була обмежена господарсько-культурними справами: освітою, охороною здоров'я, торгівлею, будівництвом та ін.
Аналогічний зміст мала міська реформа 1870 року. Спочатку її дія була поширена на Київ, Катеринослав, Миколаїв, Полтаву, Харків і Херсон. На інші міста України "Міське положення" поширюється в кінці 70-х років. У відповідності з реформою в містах України створюються органи міського самоврядування — міські думи і міські управи. Члени міської думи (гласні) вибирались на зборах міст. Міська дума вибирала міську управу в складі голови і не менш як двох членів. По своїй компетенції міське самоврядування майже не відрізнялось від земського.
Вибори членів ("гласних") до земських зібрань відбувалися за куріальною системою з урахуванням майнового цензу. Виборці поділялися на три курії (розряди): землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Перші дві курії обирали своїх представників до повітових зібрань безпосередньо: на з'їзді землевласників повіту і на зборах міських власників. Для сільських жителів вибори були багатоступеневими. Сільські громади направляли своїх представників на волосні сходи, де обирали виборців на повітові з'їзди, які, в свою чергу, обирали членів повітових земських зібрань. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. До повітових земств обиралося від 10 до 96 гласних, до губернських — від 15 до 100 гласних. Внаслідок застосування куріальної виборчої системи більшість обраних до земств гласних становили поміщики-дворяни, які займали в органах самоврядування провідне становище і спрямовували їх діяльність у своїх інтересах.
Як повітові, так і губернські земські установи не користувалися самостійністю і будь-якою владою. Їхні функції були обмеженими. До компетенції земств належало: влаштування, утримання і будівництво місцевих шляхів; здійснення заходів щодо піднесення хліборобства, торгівлі, місцевої промисловості; опіка медицини, освіти, ветеринарної справи, налагодження місцевого зв'язку та протипожежного захисту, визначення грошових і натуральних повинностей для земських потреб.
Як бачимо, це переважно повноваження, що жодною мірою не могли підірвати "устої" існуючого ладу. Крім того, губернатори і міністерство внутрішніх справ імперії жорстко контролювали діяльність земства і мали право припинити виконання будь-якої небажаної для них постанови земського зібрання.
За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. У відповідності з "Міським положенням" городяни (знов таки відповідно до майнового цензу кожного) обирали строком на чотири роки міські думи, які в свою чергу створювали виконавчі органи – міські управи на чолі з міським головою.
Право брати участь у виборах до міських дум мали лише платники податків. Усі виборці поділялися на три групи, кожна з яких незалежно від кількості членів обирали третину загального числа гласних:
- до складу першої входили найбагатші платники, які сукупно відраховували до казни третину всіх міських податків;
- другу групу становили менш ваговиті платники, які вносили другу третину податків;
- до третьої групи належала дрібнота, з якої насилу стягали останню третину загальної суми податків.
4. Значення реформ
Скасування кріпосного права і проведення інших буржуазних реформ 60—70-х років створили умови для більш швидкого переходу Росії до капіталізму. Соціально-політичний лад царської Росії поступово пристосовувався до потреб капіталістичного розвитку.
Царський уряд хоч і пішов на деякі поступки буржуазії, але залишався захисником інтересів поміщиків. Все це наклало кріпосницький відбиток на реформи 60—70-х років. Пережитки феодалізму відчувались у всьому суспільно-політичному житті Росії. Це, насамперед, збережене самодержавство і поміщицьке землеволодіння, феодальні повинності тимчасово зобов'язаних селян і викупні платежі, пряма залежність земських управ, міських дум, преси і суду від царської адміністрації. Феодальні пережитки проявлялись також в безправному становищі селян і багатьох пригнічених народів національних районів Росії.
Реформи 60—70-х років носили в цілому буржуазний характер. Вони означали відомий рух Росії по буржуазному шляху розвитку, «по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію». Це була вимушена поступка, мета якої укріпити державний апарат, пристосувати його до нових умов капіталістичного розвитку.