Курсовая работа: Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови у старшій школі

Завдання роботи:

- з’ясувати сутність методів активізації пізнавальної діяльності, її значення у навчально-виховному процесі;

- вивчити стан проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів у психолого-педагогічній теорії і практиці;

- виділити психолого-педагогічні вимоги й шляхи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів при вивченні іноземних мов.

- довести ефективність сучасних методів активізації пізнавальної діяльності у роботі із старшокласниками;

- проаналізувати методи активізації пізнавальної діяльності учнів з метою можливості їх використання у процесі опанування англійської мови;

- розробити систему уроків із застосуванням методів активізації пізнавальної діяльності учнів.

Для розв’язання поставлених завдань застосовувались адекватні методи дослідження: вивчення літературних джерел, у тому числі аналіз і синтез передового педагогічного досвіду, узагальнення опрацьованого матеріалу. Дослідження проводилося на базі СЗШ № 161.

Розділ І. особливості навчання англійської мови в старшій школі на сучасному етапі

В першому розділі висвітлено особливості процесу навчання у старшій школі, розглянуто традиційні методи навчання англійської мови, а також подано визначення поняття активізації пізнавальної діяльності та власне методи активізації пізнавальної діяльності учнів на даному етапі.

1.1 Навчання англійської мови у старшій школі

Як зазначає Л.А. Сажко, старша школа (третій етап навчання іноземної мови) є завершальною у процесі оволодіння учнями іншомовним мовленням. Рівень навичок та вмінь усного і писемного мовлення, досягнути в основній школі, має бути підвищено. Велика увага на третьому етапі навчання приділяється усному мовленню, яке набуває якісно нового розвитку стосовно змістовності, більшої природності, вмотивованості та інформативності. Проте основна роль у процесі навчання іноземної мови на цьому етапі відводиться читанню. Тексти для читання мають бути складнішими у порівнянні із середнім етапом. При навчанні читання формуються вміння читати суспільно-політичні тексти з метою одержання повної та основної інформації, а також уміння переглянути і вибрати необхідну статтю. Навчаючись письма, учні повинні оволодіти вмінням складати план, тези до усного повідомлення, писати анотації та резюме прочитаного, складати реферат, а також робити письмові повідомлення в межах вимог до монологічного мовлення у 5 – 12 класах [10,231 – 232].

У старшій школі завершується формування активного словника школяра та продовжується робота і формування рецептивного словника. Програма передбачає рецептивне засвоєння певної кількості лексичних одиниць. Граматичний матеріал, призначений для вивчення в 10-12 класах, засвоюється тільки до рівня розпізнавання та розуміння при читанні; в 12 класі має місце систематизації граматичного матеріалу, що вивчався у 5 – 12 класах.

Специфіка цього етапу навчання ІМ визначається також віковими характеристиками учнів, урахування яких має велике значення для досягнення цілей, передбачених програмою для 10 – 12 класів.

Старшокласник поєднує в собі риси підлітка та ознаки юнацького віку. В ньому діалектично поєднуються ще не втрачена дитячість з проявами дорослості. У старшокласника вже складаються певні принципи поведінки, формується образ власного «Я», свої ціннісні орієнтації. Чітко виявляється диференціація інтересів. Ставлення до дисциплін стає більш вибірковим. Оскільки в учнів з особливою силою проявляється прагнення до самоствердження, самовираження, до можливості відстоювати свої погляди та переконання, то саме комунікативна спрямованість навчання ІМ і створення сприятливого психологічного клімату для спілкування є тими факторами, які на цьому етапі мають особливу значущість. У зв’язку з цим дуже важливо відбирати для уроків такий матеріал, що носить проблемний характер, стимулює обмін думками, спонукає до роздумів.

Різноманітність інтересів, формування профорієнтації роблять необхідним подальше посилення індивідуалізації навчання ІМ. Підвищення ж почуття відповідальності, свідомого ставлення до навчання відкриває великі можливості для організації самостійної роботи, для стимулювання потреби у самоосвіті. Самостійна робота над мовою повинна готувати учнів до самостійного «доучування» та удосконалення оволодіння ІМ, а саме: розвивати у них вміння працювати з довідковою літературою, іноземним текстом, технічними засобами тощо. Отже у старшій школі стає ще більш актуальним поєднання індивідуальної, парної та групової роботи, де вчитель виступає у ролі партнера, організатора, режисера, сценариста і т.п.

Для старшокласників є характерним більш високий рівень комунікативного розвитку: вони досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв’язністю, логічністю та послідовністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати. Усі ці особливості необхідно враховувати в процесі навчання ІМ.

З огляду на викладене можна констатувати такі особливості організації навчального процесу з ІМ у старшій школі: послідовніше здійснення комунікативно-пізнавального навчання, пов’язаного з підвищенням змістовності мовлення учнів; використання прийомів, що спонукають до вираження особистого ставлення до проблем, які обговорюються; цілеспрямована реалізація принципу індивідуалізації навчання, орієнтована на використання ІМ в майбутній практичній діяльності школярів, широке застосування видів та форм самостійної роботи [10, 232].

1.2 Традиційні методи навчання ІМ

Про особливості старшого шкільного віку ми сказали, і перш ніж розглядати методи активізації пізнавальної діяльності необхідно розглянути традиційні методи навчання, що дасть нам можливість порівнювати результати.

Метод – це спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Є.С. Полат дає таке тлумачення терміну «метод». Метод - це базова методична категорія, яка використовується в двох значеннях: як спосіб вирішення конкретного методичного завдання, окремий елемент системи освіти (в цьому значенні метод наближається до категорії «прийом», наприклад метод навчання лексики чи фонетики) і як сукупність прийомів, операцій оволодіння визначеною областю практичного і теоретичного знання, тою чи іншою діяльністю; шлях пізнання, спосіб організації процесу пізнання [17, 15].

За декілька століть існування методики як науки отримали розвиток і популярність такі методи [6, 48 – 61]:

1) перекладні (граматико-перекладні, лексико – або текстуально перекладний);

2) прямі;

3) змішані;

4) свідомо-порівняльний;

5) діяльнісно-комунікативний.

Розглянемо традиційні методи.