Курсовая работа: Аналіз альтернативних підходів до формування структури організації
1.1. Математичний підхід до керування.
Історичні корені математичного підходу до керування можна знайти вже у відкриттях Архімеда й роботах Рене Декарта ("Геометрія", 1637 рік). Так, так. "Основним досягненням Декарта з'явився створений їм метод координат" [12]. Осі абсцис і ординат, графіки й діаграми без них неможливо представити сьогодні деякі сучасні напрямки менеджменту, та й економічну науку в цілому. Продовжимо цей чудовий ряд прізвищ: Д.Рикардо, К.Маркс із його формалізацією простого і розширеного відтворення, Дж.М.Кейнс і Н.Д.Кондратьев із їхніми моделями макроекономічного середовища, В.В.Леонтьев, Р.Акофф [1] і [2], И.Ансофф [3], С.С.Шаталин, Н.Н.Федоренко [20], В.М.Глушков [6] і [7] і багато хто, багато хто інші.
Основи сучасного розуміння математичного підходу до керування (у рамках предмета, що сформувався на сьогоднішній день, "Теорії керування") заклали Черчмен, Марч, Саймон і Райф, застосовуючи методи дослідження операцій, моделювання, теорію рішень, математичні моделі, на тлі росту розмірів корпорацій, "холодної війни", спаду виробництва й розвитку військово-промислового комплексу.
Індустрія математичного підходу до керування видавала методи і практичні методики відповідно до еволюції теорії і практики менеджменту, що висувала на перший план то одні, то інші проблеми: у 50-60-і роки в центрі уваги стояла організаційна структура керування; у 60-70-і роки виникає стратегічне планування; 80-і роки, ознаменовані переходом передових західних фірм від стратегічного планування до стратегічного керування.
У ході еволюції у рамках науки керування відбулося злиття методів різних напрямків (наприклад, системний і математичний підходи майже поглинули один одного).
Різкому стрибку популярності математичного підходу до керування в останні десятиліття сприяв прогрес в оргтехніці - від швидкозшивача й рахунків до комп'ютера. Зростання значення інформатики викликало появу нової професії - інформаційного менеджера.
"Те, що відбувається сьогодні в теорії й практиці керування, називають “тихою управлінською революцією”. Її початок збігся з вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старої (раціоналістичної) парадигмі керування приходить нова (неформальна), що прийнято характеризувати як оновлюючу, емпіричну чи маркетингову, індивідуалістську, “інформаційну” " [17].
1.2. Теорії мотивації.
"Мотивація - це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей чи цілей організації" [13].
Важливість питання мотивації цілком відповідають тій увазі, що було йому приділено теоретиками наукового керування. У найбільшій мірі вимогам практиків відповідала теорія мотивації (ієрархії потреб), розроблена в 40-і роки Абрахамом Маслоу [10]. Відповідно до цієї теорії мета індивідуума поділяється по ступені важливості в такий спосіб:
фізіологічна потреба;
потреба в безпеці;
потреба в приналежності до соціальної групи;
потреба в повазі до себе;
потреба в самоствердженні.
Потреби першого порядку - це так звані базисні потреби, що зв'язані із забезпеченням виживання (їжа, одяг, житло і т.д.). Після того як ці потреби успішно задоволені, що домінує значення, здобувають потреби наступного рівня, тобто потреба бути упевненим у тім, що базисні потреби будуть і надалі задовольнятися.
Потреба в приналежності до соціальної групи - це потреба поєднуватися з іншими людьми.
Потреба в самоповазі повинна задовольняти самолюбство людини, а потреба в самореалізації - це потреба самовираження й здійснення бажаного.
Поряд із теорією мотивації й ієрархією потреб Абрахама Маслоу в літературі виділяють ще ряд теорій.
Так, у середині 50-х років Ф.Херцберг розробив свою модель мотивації, засновану на потребах. Відповідно до його теорії всі мотиви до праці поділяються на гігієнічні фактори, зв'язані з навколишнім середовищем, у якій здійснюється робота (сюди входять умови праці, його оплата й інші фактори, зв'язані з фізіологічними потребами людини), і безпосередньо мотивації - фактори, зв'язані з характером і сутністю роботи. Причому Херцберг вважав, що гігієнічні фактори не є мотивами, але при їх незабезпеченні виникає незадоволеність роботою.
Інший теоретик в області мотивації - Дэвид Макклелланд вважав, що гігієнічні фактори взагалі не варто враховувати, тому що питання задоволення фізіологічних потреб уже вирішене (імовірно, з цим можна погодитися, з огляду на високий рівень життєзабезпечення в економічно розвитих країнах), та всю увагу варто приділити лише трьом людським потребам: влади, успіху й причетності (потреби людей у колі знайомих, дружних стосунок, наданні допомоги).
Теорії, безпосередньо зв'язані з потребами, одержали назву змістовних теорій мотивації й у цілому орієнтовані на дві групи потреб: первинних - зв'язаних із фізіологічними факторами і вторинних – які являються по своїй природі психологічними.
Трохи інший підхід до розглянутої проблеми пропонують процесуальні теорії мотивації. Так, Віктором Врумом була розроблена теорія, по якій мотивація залежить від трьох факторів: чекання можливого результату, чекання винагороди від цього результату й очікуваної цінності винагороди.
Інше пояснення мотивації дає теорія справедливості, яка стверджує, що люди суб'єктивно оцінюють справедливість винагороди за затрачувані ними зусилля і зіставляють його з винагородою інших людей. Якщо не вдоволену в одержуваній винагороді людину вчасно не мотивувати, вона значно знизить інтенсивність і якість праці.
Лайман Портер і Эдвард Лоллер розробили модель мотивації, що об'єднала теорію чекання й теорію справедливості. Відповідно до моделі Портера-Лоллера рівень прикладених зусиль визначається цінністю винагороди і ступенем упевненості в тім, що даний рівень зусиль дійсно спричинить за собою визначений рівень винагороди.
Різні теорії мотивації в основному не суперечать один одному, а взаимодополняют один одного, відображаючи багатогранність і нестандартність самого процесу мотивації і, визначаючи необхідність комплексного підходу до рішення цієї складної проблеми.
1. 3. Етапи розробки альтернативних дій
Процес вибору стратегії складається з етапів розробки, доведення й аналізу (оцінки). На першому етапі створюються стратегії, що дозволяють досягти поставлених цілей. Тут важливо розробити можливо більше число альтернативних стратегій. На другому — стратегії допрацьовуються до рівня адекватності цілям розвитку організації у всім їхньому різномаїтті і формується загальна стратегія. На третьому — аналізуються альтернативи в рамках загально обраної загальної стратегії фірми й оцінюються по ступені придатності для досягнення її головних цілей. На цьому етапі відбувається наповнення загальної стратегії конкретним змістом.
Сучасна концепція стратегічного планування передбачає при розробці стратегії організації використання ефективного методичного прийому — стратегічної сегментації й виділення стратегічних зон господарювання (СЗГ). Об'єктом такого аналізу є СЗГ — окремий сегмент зовнішнього оточення, на який організація має бажання одержати вихід. Спочатку формується набір СЗГ, потім здійснюється добір досить вузького кола СЗГ, інакше рішення по них утратять повноту й здійсненність. Такий аналіз дозволяє оцінити перспективи, що відкриваються в даній зоні будь-якому конкуренту з погляду розвитку, норми прибутку, стабільності й технології, а це дозволяє вирішити, як організація збирається конкурувати в даній зоні з іншими фірмами. Після вибору СЗГ організація повинна розробити відповідну номенклатуру продукції, із яким збирається вийти на ринок у даній області.