Курсовая работа: Аналіз альтернативних підходів до формування структури організації

З вищенаведеного прикладу випливає, що для виділення системи потрібно наявність:

а) мета, для реалізації якої формується система;

б) об'єкта дослідження, що складається з безлічі елементів, зв'язаних в одне ціле важливими, із погляду мети, системними ознаками;

в) суб'єкта дослідження ("спостерігача"), що формує систему;

г) характеристик зовнішнього середовища стосовно системи й відображення її взаємозв'язку із системою.

Наявність суб'єкта дослідження і деяка неоднозначність, суб'єктивність при виділенні істотних системних ознак викликають значні труднощі для однозначного виділення системи і, відповідно, її універсального визначення. Тому необхідний більш докладний аналіз, що приведений у [11].

Викладений вище змістовний підхід дає можливість визначити систему як упорядковане представлення про об'єкт дослідження з погляду поставленої мети. Упорядкованість укладається в цілеспрямованому виділенні системоутворюючих елементів, встановленні їхніх істотних ознак, характеристик взаємозв'язків між собою і зовнішнім середовищем. Системний підхід, формування систем дозволяють виділити головне, найбільш істотне в досліджуваних об'єктах і явищах; ігнорування другорядного спрощує, упорядковує в цілому досліджувані процеси. Для аналізу багатьох складних ситуацій такий підхід важливий сам по собі, однак, як правило побудова системи служить передумовою для розробки чи реалізації конкретної ситуації.

Система - поняття формальне. Коли система однозначно виділена, настає черга моделювання. Саме модель системи дасть відповідь на питання про те, як досягти мети, для реалізації якої формувалася вихідна система.

Моделі систем можна розрізняти по ряду ознак: характеру модельованих об'єктів, сферам додатка, глибині моделювання. Зупинимося на специфіці моделей в залежності від коштів моделювання.

За цією ознакою методи моделювання поділяються на дві групи: матеріальне (предметне) і ідеальне моделювання.

Матеріальне моделювання, що ґрунтується на матеріальній аналогії модельованого об'єкта й моделі, здійснюється за допомогою відтворення основних геометричних, фізичних, інших функціональних характеристик досліджуваного об'єкта. Часткою з’єднуваного матеріального моделювання є фізичне моделювання, стосовно якого, в свою чергу, часткою з’єднуваного є аналогове моделювання. Воно засновано на аналогії явищ, що мають різну фізичну природу, але описуваних однаковими математичними співвідношеннями. Приклад аналогового моделювання - вивчення механічних коливань за допомогою електричної системи. Тому що експерименти з електричною системою звичайно простіші й дешевші, вони досліджується як аналог механічної системи (наприклад, при вивченні коливань мостів).

Ідеальне моделювання відрізняється від матеріального принципово. Воно засновано на ідеальній, чи мислимій, аналогії. В економічних дослідженнях це основний вид моделювання. Ідеальне моделювання у свою чергу, розбивається на два підкласи: знакове (формалізоване) і інтуїтивне моделювання.

При знаковому моделюванні моделями служать схеми, графіки, креслення, формули. Найважливішим видом знакового моделювання є математичне моделювання, здійснюване коштами логіко-математичних побудов.

Інтуїтивне моделювання зустрічається в тих областях науки, де пізнавальний процес знаходиться на початковій стадії чи мають місце дуже складні системні взаємозв'язки. Такі дослідження називають уявним експериментом. В економіці, частіше, застосовується інтуїтивне моделювання.

2.2. Особливості мотивації до праці банківського персоналу.

З позиції стратегії, спрямованої, на формування сильного банку, центральним питанням є питання про мотивацію до праці, зацікавленості банківського персоналу в ефективній роботі. Менеджмент і маркетинг, високо продуктивна праця можуть відбутися на ділі тільки тоді, коли вирішене саме це питання.

Відомі тут два шляхи: мотивація через примус, страх і внутрішню переконаність. З приводу першого напрямку розповідають таку історію. У зв'язку з повноліттям своєї дочки шах, дуже багата людина, що володіє нафтоносними землями, зібрала 200 юнакам і запропонувала їм переплисти басейн, що кишів алігаторами. "Хто перепливе басейн, - сказав шах, - той може вибирати: чи одержати один мільйон доларів, чи, якщо захоче, може взяти в дружини мою дочку спадкоємицю майна". Не встиг шах обнародувати ці умови, як один юнак миттю виявився у воді і, до подиву всіх присутніх, благополучно виявився на іншій стороні басейну. "Вибирай, - сказав шах, - хочеш один мільйон доларів?" - "Ні", - відповів юнак. "Тоді забирай тисячу акрів моєї землі". - "Ні", - знову сказала молода людина. "Тоді бери мою дочку", - погодився шах. "Ні", - сказав юнак. "Що ж ти хочеш, нарешті,?", - запитав здивований шах. "Я хочу знати, хто штовхнув мене в басейн...".

Дійсно, страх здатний зробити свою справу, дати визначений результат, але при цьому він породжує інші бажання, що зовсім не збігаються з бажаннями інших. Питання, однак, полягає в тому, щоб бажання досягти кінцевого результату було загальним. Як же зробити так, щоб без примуса, без страху банківський колектив був єдиним у своєму бажанні досягти більш ефективної роботи? Спроба вирішити цю проблему за допомогою моральних стимулів не виправдала себе і як відомо, не відбулася вища продуктивність праці не була досягнута. Залишається одна мотивація до праці через надію одержати високу вигоду. Потрібно сказати, що там, де цей принцип застосовується послідовно, результати не змушують себе чекати. Коли трудяться заради результату, від якого особисто і помітно виграє кожен і весь колектив, коли кожний почуває себе співпричетним із цим результатом, доход приходить негайно.

Існують десятки прийомів, що реалізують цю ідею. Банки, наприклад, практикують акціонування свого капіталу, розробляють високоефективну систему преміювання, надають різноманітні пільги своїм співробітникам (доплата на проїзд до роботи, харчування, відпочинок) і ін. Головне з позиції стратегії все-таки не це, а забезпечення високої заробітної плати персоналу. З позиції стратегії банк, що прагне до формування сильного кадрового потенціалу, повинен платити співробітникам високу заробітну плату. Хто піде на іншу роботу, якщо в комерційному банку створені необхідна атмосфера і забезпечена висока оплата праці. Як говорять, "від добра добра не шукають". Кожен буде триматися за таку роботу, прагнути краще працювати, тому що знає, що й він буде досить винагороджен за свою працю.

Погано з позиції стратегії, однак, для тих банків, що підвищують оклади своїм співробітникам без реального поліпшення змісту їхньої праці. Ніщо так не розбещує людей, як висока заробітна плата за працю, що не відбулася. Тут починає діяти інший неписаний економічний закон: чим вище невиправдано виплачена частина заробітної плати, тим нижче в остаточному підсумку продуктивність праці. Звичайно, ніхто не заперечує проти підвищення заробітної плати персоналу, але воно повинно супроводжуватися більш високою віддачею. Більш високу заробітну плату варто давати лише тому, хто дійсно підвищує ефективність роботи банку в цілому, дійсно збільшує банківський продукт і прибутковість кредитної установи.

2.3. Теорія обґрунтування рішень.

У сучасних умовах навіть дуже досвідчений керівник не завжди виявляється в стані без застосування спеціальних коштів і методів об'єктивно зіставити переваги й недоліки варіантів рішення і вибрати з них найкращий. Як домогтися того, щоб рішення, прийняті керівниками у всіх галузевих і територіальних ланках народного господарства, були найкращими? Частково відповісти на це питання нам допоможе Теорія обґрунтування рішень [19].

В останні роки в нашій країні і за кордоном у певної частини господарських керівників і фахівців захоплення економіко-математичними методами змінилося деяким скептицизмом стосовно них. Вони вважають, що застосування кількісних методів при обґрунтуванні рішення складних проблем не завжди сприяє підвищенню якості рішень. Причину невдач ці керівники й фахівці бачать у недосконалості математичного апарата. Математики ж думають, що безуспішність окремих спроб застосування математичних методів для перебування найкращого рішення - наслідок невміння поставити задачу.

Ухвалення рішення - це процес, у результаті якого з обмеженого числа попередньо відібраних варіантів керівник вибирає один, на його думку найкращий, чи схвалює запропонований фахівцями єдиний варіант.

У ході обґрунтування рішення фахівці відсівають неефективні (нераціональні) варіанти і відбирають один чи кілька варіантів, що володіють визначеними перевагами перед іншими, і представляють їх керівнику відповідальному за ухвалення рішення.

Теорія обґрунтування рішень вказує деякі загальні принципи підготовки й обґрунтування рішень:

- комплексний підхід до аналізу проблеми (припускає облік усіх факторів, чи прямо побічно впливають на рішення проблеми);

- системний підхід до оцінки її можливих рішень (системний підхід, на основі системного аналізу, орієнтує на вибір такого рішення яке найбільшою мірою відповідає цілям, які стоять перед системою, завдяки цьому може бути забезпечена відповідність усіх рішень по приватних питаннях загальним цілям).

Основне призначення системного аналізу - представляти сутність проблем, що коштують перед керівниками, по можливості в більш простому, доступному для огляду виді, не пропонуючи при цьому остаточних рішень. Одна з цілей застосування системного аналізу при дослідженні тієї чи іншої проблеми - одержати кількісні характеристики переваг і недоліків можливих варіантів рішення. Кількісний аналіз допомагає особі, що приймає рішення, більш об'єктивно порівнювати варіанти рішення і вибирати з них найкращий.