Курсовая работа: Аналіз обліку витрат виробництва

До собівартості відносять:

витрати безпосередньо зв’язані з виробництвом продукції, обумовлені технології і організації виробництва, включаючи витрати на управління;

витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продукції);

витрати на удосконалення технології та організації виробництва, які здійснюються в ході виробничого процесу;

витрати на покращання умов праці і техніки безпеки підвищення кваліфікації працівників підприємства;

витрати зв’язані зі збутом продукції [6].

Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі витрати на виробництво ґрунтують по таких ознаках:

по економічній ролі в процесі виробництва;

по способу включення затрат у виробництво;

залежно від об’єму виробництва;

по однорідності складу;

по видах витрат – елементам і статтям витрат;

по місцю виникнення – виробництвам, цехам, дільницям;

по видах продукції, робіт і послуг – калькулюючим об’єктам

по етапах виробничого процесу;

по календарних періодах [10].

Групування затрат по статтях калькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції. Для контролю за складом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартості по видах виготовленої продукції необхідно знати не тільки, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу. Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинах і окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевими інструкціями.

По календарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні (щоденні) і одночасові тобто однократні або ті, що проводяться рідше ніж 1 раз в місяць. Чіткий розподіл затрат виробництва на поточні і єдиночасові має велике значення для правильного щомісячного обчислення собівартості продукції.

Під нормою витрат розуміють мінімальну кількість матеріальних, грошових і трудових витрат на виготовлення конкретного виду продукції [9].

Спочатку визначають рівень економічності підприємства. Не обґрунтоване нормативне господарство може призвести до підвищення нормативної собівартості, а отже, до нереального прогнозування. При вивченні нормативного господарства на промислових підприємствах встановлено, що планові норми вищі за передбачені в технологічній карті на 18-20%. У сільському виробництві цей процент значно вищий.

Звичайно за умов, коли формуються і приймаються в розрахунок при попередньому калькулюванні завищені норми витрат, створюється неправильне уявлення про витрати на одиницю даної продукції, а виявлені на останній стадії обліку відхилення від встановлених норм часто призводять до самозаспокоєності.

Встановлення реальних, оптимальних, але напружених норм витрат по окремих видах продукції - важлива початкова стадія калькулювання, на якій вишукують резерви, визначають економічну ефективність роботи підприємства. Тому тільки науково обґрунтовані норми можуть стати базою калькулювання як основної роботи на попередній стадії нормативного методу обліку витрат на підприємстві.

За умов правильної організації і ведення економічного процесу фактичні витрати не повинні перевищувати нормативних. Відхилення від нормативної собівартості можуть траплятись лише при зміні встановленої технології або виявленні прихованих резервів.

На наступній стадії нормативного обліку в процесі виробництва виявляють відхилення від установлених норм витрат, які виникають внаслідок невиконання передбаченої нормативною калькуляцією системи організації роботи на підприємстві.

У зв’язку з періодичним переглядом витратних норм обов’язкові перегляд і зміни нормативної калькуляції. Нормативну калькуляцію здійснюють за діючими на початок місяця нормами. У промисловості у зв’язку з цим обов’язковою при застосуванні нормативного методу є переоцінка незавершеного виробництва.

Оскільки норми витрат змінюються, як правило, з початку нового місяця, оцінені залишки незавершеного виробництва минулого місяця у витратах виробництва визначають за одними нормами, а поточні - за іншими. Це може призвести до неправильного обчислення фактичної собівартості продукції. Щоб запобігти цьому, обов’язково в умовах нормативного методу перераховують витрати, які значаться у незакінченому виробництві, за нормами, встановленими на початок даного місяця. Різниця між перерахованими і початковими витратами становить суму змінених норм, яку при обчисленні фактичної собівартості треба відносити на весь випуск продукції за звітний період.

Знаючи фактичну собівартість продукції, суму обчислених відхилень і розрахункових змін норм, легко знайти фактичну собівартість випущеної або виробленої продукції. Вона складатиметься з нормативної собівартості, відхилень від цих норм і їх змін.

При цьому треба враховувати, що обчислення фактичної собівартості таким способом і здійснення оперативного контролю за витратами виробництва при цьому методі стають можливими лише за умови роздільного відображення в первинному обліку витрат за встановленими нормами і відхилень від цих норм. Для цього витрати списують на виробництво у межах встановлених норм на підставі звичайних документів, складених у момент здійснення господарської операції на основі технологічної карти, тоді як виявлені в процесі виробництва відхилення від встановлених норм витрат складають спеціальні сигнальні документи (можливо, із смугою іншого кольору) за підписом відповідальних осіб, які дозволили ці витрати.

При калькулюванні продукції сільськогосподарського виробництва необхідно керуватися “Методичними рекомендаціями з планування . обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств”, затвердженими Наказом Міністерства аграрної політики України № 132 від 18.05.2008р.