Курсовая работа: Аналіз руху грошових коштів промислового підприємства
Методи дослідження - системний підхід, методи економічного аналізу, математичної статистики і теорії оптимальних рішень.
Основні результати дослідження: визначено теоретико-суттєва характеристика впливу ринкового середовища на формування активів підприємств; проведено ґрунтовний аналіз на базі використання системи логічних, економіко-математичних методів щодо оптимізації активів підприємств; визначено фінансовий стан і динаміку показників використання активів певного підприємства; зроблені висновки щодо підвищення ефективності використання активів підприємства.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ аналізу руху грошових коштів промислового підприємства В СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
1.1 Теоретико-суттєва характеристика руху грошових коштів промислового підприємства
Загальний аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства не відповідає на багато питань, пов'язаних з управлінням фінансовими ресурсами, зокрема: чи принесла діяльність підприємства достатню кількість наявної готівки для виплати заробітної плати; чи зазнало підприємство фінансових втрат і чи достатньо коштів для погашення зобов'язань; куди інвестовано кошти за минулий період; які види фінансових операцій здійснювались і яка їх результативність (зміна активів та пасивів, ефективність вкладень коштів від реалізації тощо)
У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки управління грошовими коштами на підприємстві.
Грошові потоки — це надходження і вибуття грошей (коштів) та їх еквівалентів.
Грошові кошти — це кошти в касі та на поточному рахунку в банку, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквіваленти коштів— це короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму грошей і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3-х місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати).
Термін «грошовий потік» доволі часто зустрічається в зарубіжній спеціалізованій економічній літературі, однак вітчизняні аналітики, як економісти так і фінансисти, почали активно використовувати його лише з початком ринкових зрушень.
В умовах командно-адміністративної економіки аналіз господарської діяльності підприємств оперував лише поняттям коштів як найбільш ліквідної складової активу. До коштів включали гроші на розрахунковому рахунку і в касі підприємства. У виданнях з економічного аналізу М. Баканова, С. Барнгольц, В. Бєлобородової, А. Шеремета та багатьох інших відомих дослідників кошти розглядали в контексті оборотних засобів, які, у свою чергу, поділялися на нормовані і ненормовані.
Кошти відносили до оборотних засобів, за якими планові норми і нормативи були відсутні, отож за базу порівняння переважно приймали попередній період, тобто вивчали динаміку їх абсолютних сум за даними балансу підприємства. Притому збільшення залишків на розрахунковому рахунку і в касі за період у динаміці трактувалося як позитивне явище, тоді як в умовах ринкової економіки підприємства повинні намагатися раціонально використовувати вільні кошти.
Водночас, в англо-американській економічній літературі кошти у звичному для нас розумінні носять назву готівки. Саме визначення коштів є суттєво об'ємнішим — це готівка і грошові еквіваленти, тобто інші короткотермінові ліквідні активи, що можуть бути реалізовані в будь-який час без значних втрат. Слід мати на увазі, що купівля та продаж грошових еквівалентів розглядаються лише як трансформація з однієї форми коштів в іншу, а не як рух грошових потоків, що підкреслюється у Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку.
У французьких економічних виданнях знаходимо дещо інше визначення коштів, що використовується, починаючи з 70-х років минулого століття — різниця між чистим оборотним капіталом і потребою в оборотному капіталі. Воно відоме як рівняння функціональної фінансової рівноваги Мельє, Бароле і Бульме. Поряд з ним існує і поняття касової готівки, що визначається як сума коштів і банківських кредитів. Звідси кошти дорівнюють касовій готівці мінус банківські кредити. Отож кошти співпадають з готівкою лише у випадку, коли підприємство не потребує кредитів для підтримки своєї фінансової рівноваги. Саме існування концепції фінансової рівноваги у французькій школі фінансового менеджменту зумовлює використання подібного підходу до визначення категорії коштів.
За ринкових умов поява терміну «грошовий потік» поряд з існуванням категорії коштів є цілком виправданою. Адже термін «грошовий потік» розкриває динамізм підприємницької діяльності, де грошові надходження і вибуття мають постійний характер, йдуть безперервними потоками; лише в балансі підприємства його кошти показані на певну дату.
За В. М. Суторміною, фінансовий аналіз визначає грошові потоки як кошти, які одержує підприємство у результаті властиво підприємницької діяльності. М. А. Поукок і А. X. Тейлор, у свою чергу, зазначають, що термін «грошовий потік» означає «всі кошти, що надходять у розпорядження підприємства і доступні для використання протягом певного періоду часу». Крім того, загальноприйнятим фактом економічного життя, підкреслюють автори, є те, що якщо підприємство має намір залишатися у бізнесі, воно повинно безперервно здійснювати продаж і покривати витрати. Тому повинен існувати неперервний потік товарів та інших матеріальних цінностей «у бізнес і з нього». Це зустрічний рух — потік коштів є, в основному, повторюваним, а їх вибуття, здебільшого, є обов'язковим.
Якщо змоделювати елементарний цикл руху грошових потоків, то він полягатиме у наступному (рис. 1.1.): продаж готових товарів чи послуг представлений або грошовою виручкою, або дебіторською заборгованістю, призначеною для майбутнього стягнення. З часом і дебіторська заборгованість погашається та набуває форми коштів, що використовувалися для придбання чи виробництва предметів, які були реалізовані. Таким чином, процес генерації коштів є неперервним, навіть якщо грошовий потік є непрогнозованим чи нерівномірним.
Принципові схеми руху грошових потоків підприємства (А) та класифікацію грошових потоків (Б) у розрізі видів діяльності виходячи із засад економічного аналізу показано нижче (рис. 1.1.-1.4.).
Згідно з П(С)БО № 4 інформація про рух коштів у результаті операційної діяльності може бути одержана із застосуванням прямого або непрямого методів. При застосуванні прямого методу для визначення суми чистого надходження(чистих витрат) коштів у результаті операційної діяльності у звіті послідовно наводяться всі основні статті надходжень та витрат, різниця яких показує збільшення або зменшення коштів.
Непрямий методпередбачає визначення суми чистого надходження (чистої витрати) в результаті операційної діяльності через послідовне коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у звіті про фінансові результати.
Рис.1.1. Загальна схема руху грошових потоків у підприємницькій діяльності
Наступним аргументом на користь надання знижки покупцям у разі дострокової сплати є той факт, що підприємство в даному випадку отримує можливість скоротити обсяг фінансування, тобто обсяг необхідного для функціонування підприємства капіталу. Якщо середній строк сплати дебіторської заборгованості — 60 днів, і підприємство надає покупцям, наприклад, двовідсотко-ву знижку за оплату в строк не пізніше 14 днів, то така знижка для підприємства може розглядатись як отримання кредиту за ставкою 15,7 % [2 360: (60 - 14)].
Завдяки двовідсотковій ставці підприємство-продавець швидше повертає гроші в обіг, що виключає необхідність залучати позикові кошти.
Якщо підприємство залучає кредитні ресурси від 24 % річних, то умови реалізації для нього будуть вигідними.
Другий фактор, що впливає на тривалість фінансового циклу, — оборотність виробничих запасів, яку розраховують за формулою, де Т — тривалість періоду, що аналізується; ВЗ — середня величина запасів; Са — собівартість реалізованої продукції.
Наведений алгоритм розрахунку вказує на те, що основними заходами, завдяки яким можна скоротити період обороту виробничих запасів (Овл ) є зниження собівартості продукції та зменшення залишків запасів.
Резервами зниження собівартості продукції можуть стати:
• випереджаючі темпи зростання обсягів виробництва відносно темпів зростання сукупних витрат;
• раціональне використання виробничих, трудових, фінансових ресурсів;
• якість сировини, матеріалів, кваліфікація працівників; досконалість технології;