Курсовая работа: Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Там вони являють собою найбільш цивілізовану форму покриття бюджетного дефіциту.[5]

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, які втикають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.[9]

У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту.

Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).

Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.

Державна позика - це економічні відносини у грошовій формі, за яких держава позичає у фізичних та юридичних осіб певні суми на певний строк за визначену платню.

Усю сукупність державних кредитів можна розділити на дві великі нерівні частини: внутрішню та зовнішню.

Внутрішню державну позику розуміють як сукупність грошових відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат населенням та підприємцями у національній валюті.

Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:

- державні позики;

- залучення частини ощадних рахунків населення у державні позики;

- залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

- скарбничі позички;

- гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.[19]

Облігація – це найбільш розповсюджений вид цінних паперів у формі державного боргового зобов'язання, яке дає власникові право після певного часу отримати суму боргу та відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути борг у певний строк з відсотками або сплачувати відсотки протягом усього строку користування позиченими коштами, а після цього повернути борг.[10]

Держава встановлює номінальну вартість облігацій. Ця вартість, позначена на облігації; показує суму, позичену державі власником облігації. Саме ця сума сплачується власникові облігації у момент погашення і на неї нараховують відсотки. Але облігації продають за курсовою ціною. Різниця між номінальною та курсовою ціною називається курсовою різницею. Величина цього відхилення може стати джерелом додаткового доходу власника облігації.

Наступний вид державних паперів - казначейський вексель. Він оформлює короткострокові боргові зобов'язання держави. Казначейські векселі випускають на строк 3-6 місяців, вони є більш гнучкі за ступенями прибутковості та набагато ліквідніші на фінансовому ринку, ніж довгострокові боргові папери. [10]

Ринок державних цінних паперів в Україні є поки що нерозвинений. Експерти це пояснюють низькою інвестиційною культурою, недовірою до уряду, малими доходами населення, продовженням економічної кризи.

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.[7]

Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.

Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.[9]

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Підприємство-постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство-покупець передає кредитору вексель, як боргове посвідчення та зобов’язання платежу. [1]

В комерційному кредиті учасники кредитних відносин регулюють свої господарчі відносини та створюють платіжні ресурси у вигляді векселів – письмово-боргове зобов’язання боржника кредитору (або наказів кредитора боржнику) сплатити вказану суму в певний період часу. Векселі можуть бути використані повторно для платежів, шляхом передачі їх з одних рук в інші.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів серед підприємств. Грошова форма кредиту передбачає наявність тимчасово вільних грошових ресурсів та їх пере розподілення на контрактній основі. У комерційному кредиті у кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника.[6]

Для підприємства-постачальника кредитна угода перетинається з моментом продажу продукції, надання послуг. Вона прискорює реалізацію та приносить додатковий прибуток у вигляді відсотка, який включається у вартість проданих товарів, або наданих послуг.

Підприємства можуть одночасно одержати комерційний кредит та надати його. Тому для окремих підприємств розмір комерційного кредиту можна визначити як різницю між вартістю товарів, отриманих від постачальника на аналогічних умовах.

Комерційний кредит має чітко визначене спрямування. Так, він може надаватися галузями, що виробляють ресурси виробництва, галузям, які споживають їх, але не навпаки. У комерційному кредиті кредитор та позичальник є виробниками продукції, або посередниками у його реалізації. Межі комерційного кредиту залежать, з одного боку, від можливості кредитора надавати позики в товарній формі (наявності в нього товарних ресурсів); значних грошових коштів для авансування фондів у наступний кругообіг; можливості одержати у банку позики під векселя, а з іншого боку – від рівня кредитоспроможності позичальника.

В операціях пов’язаних з комерційним кредитом виникають ризики. Головний ризик несе постачальник товарів, оскільки для нього ця угода означає іммобілізацію коштів: ризик у випадку зміни цін на товар, при недотриманні строків сплати та банкрутстві покупця.[6]