Курсовая работа: Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

Комерційний кредит тісно взаємопов’язаний з банківським кредитом. Пряме банківське кредитування постачальника розширює його можливість для надання комерційного кредиту та, навпаки, банківські позики, які надаються покупцю, скорочують їх потреби у комерційному кредиті. При комерційному кредиті кредитування можна здійснювати у двох варіантах: облік (покупки) векселів та видача позик під заставу векселів. Обіг векселів зменшує кількість необхідних для обігу грошових коштів та потребу у прямих банківських кредитах. Один вексель може обслуговувати одразу декілька торгових угод, до того часу коли він буде пред'явлений до обліку, а у багатьох випадках може не пред'являтися взагалі.

Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.[2]

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.[8]

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит – це кредит, який дає:

· можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

· гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

· безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.

· допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).[15]

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:

· іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.

· як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.

Споживчий кредит активно регулюється з боку держави. Регулювання здійснюється як на рівні надання кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохочуванні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первісна участь власними коштами в кредитній операції, або ж в більш жорсткому режимі кредитування.

Споживчий кредит стимулює ефективність праці. Отримуючи заробітну плату, яка є недостатньою для купівлі за готівковий розрахунок ряду товарів, зокрема товарів тривалого споживання, людина має можливість купувати дані товари в кредит або брати кредит під їх купівлю. Згодом, кошти за ці товари повинні бути виплачені, тому кожний, хто взяв в кредит, намагається протриматись на своєму робочому місці як можна довше, тобто на більш довгий проміжок часу.[2]

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг являє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб’єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) – це суб’єкт господарювання, який є власником об’єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об’єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні справами фірми; мають право на частину прибутку (дивіденти) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування.[2]

За строками експлуатації та періоду амортизації майна лізинг поділяється на:

- оперативний;

- фінансовий.

Оперативний лізинг – це перхід майна на термін, який менший за термін повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий – від 1 року до 5 – 10 років.[2]

Фінансовий лізинг – це перехід майна на термін повної амортизації.

Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.

Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.[10]

Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Отже, необхідно розглядати кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначати його роль на формування сучасної ринкової економіки України.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ КРЕДИТНИМИ РЕСУРСАМИ

2.1. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств

Успішне функціонування сільськогосподарських підприємств залежить від державної підтримки. В свою чергу держава повинна створювати відповідні органи регулювання цієї підтримки. таким органом є Український державний Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Він, вiдповiдно до статуту (ст. 4.5.7.), зобов'язаний зосереджувати свою дiяльнiсть на цільовому розподiлi державних бюджетних дотацiй сiльгосппiдприємствам, якi мають статус селянських (фермерських) господарств, iз забороною використання бюджетних коштів навіть на утримання апарату фiлiй фонду та районних, обласних i Всеукраїнської асоцiацiї фермерiв, не говорячи вже про iншi пiдприємницькi структури, у тому числi i iнформацiйнi засоби.

Для цілей утримання фiлiй та iнших пiдприємницьк?