Курсовая работа: Аналіз зовнішнього середовища підприємства

По-друге, стан та напрям розвитку зовнішнього середовища певною мірою визначають можливості підприємства щодо локалізації кризи та виходу з неї. Погіршення зовнішнього середовища є потужним каталізатором прискорення розвитку кризи, що призводить аж до банкрутства та ліквідації суб'єкта підприємництва. Це посилює часові обмеження антикризового процесу, ускладнює виконання програми антикризових дій. Якщо прогнозуються зміни на краще в загальному стані зовнішнього середовища або в його певних сегментах, це послаблює та уповільнює розвиток кризи, стає перешкодою для її розвитку. За цих умов потенційні результати від вжитих антикризових заходів мають бути оперативними, дійовими, вагомими.

По-третє, розробляючи антикризові заходи, необхідно враховувати стан та прогноз розвитку зовнішнього середовища, забезпечувати їх адекватність та часову відповідність до процесів, що відбуваються за межами підприємства.

У сучасній економічній літературі зовнішнє оточення підприємства розглядається як складна багаторівнева структура, елементи кожного рівня якої формуються під впливом власних (специфічних) факторів та по-різному (за силою та напрямом) впливають на діяльність підприємства. Прийнято виокремлювати два рівні зовнішнього оточення:

1.Загальне оточення (макросередовище), яке включає до свого складу глобальні чинники, що віддзеркалюють соціально-економічні відносини у суспільстві. Здебільшого макросередовище не має специфічного впливу на окремо взяте підприємство, але ступінь впливовості на окремі підприємства різний, що обумовлюється відмінностями як у сферах діяльності, так і у внутрішньому стані (потенціалі) підприємств. Макросередовище визначає загальні умови підприємницької діяльності, атмосферу бізнесу, впливає на чинники мікросередовища та через них (опосередковано) - на розвиток підприємства.

2. Оперативне середовище (мікросередовище), яке охоплює чинники, які здійснюють безпосередній вплив на конкретне підприємство. Традиційно прийнято розглядати такі групи чинників, як покупці, постачальники, конкуренти, державне законодавство. [25, стр. 150-177].

1.2Характеристика макросередовища

Ф. Котлер вважає, що зовнішнє середовище ( макросередовище ) складається з шести основних факторів: 1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії; 2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду; 3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію; 4. Науково-технічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також know-how; 5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів; 6. Природно-географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами). [24, стр. 99-101].

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов’язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.

Інші підходи до переліку компонентів зовнішнього середовища належить И.Ансоффу [16, стр. 67-68], Уварову.В.В. [29, стр. 80-81 ], Киндрацкой.Г.И. [23, стр. 34-35], Янковському.Н.А. [30, стр. 111-112]. Але найбільш широка та різнобічна класифікація чинників макросереди була викладена Віханським.О.С. [17, стр. 77-78] і хотів би трохи зосередити на ній увагу. Далі наведено основні напрямки та фактори, за якими в найбільшому обсязі можуть здійснюватися аналіз та прогнозування основних тенденцій у макросередовищі, оскільки констатацією ситуації, що склалася, не можна обмежуватися.

Загальний стан макросередовища по Віханському може бути визначеним за допомогою таких груп чинників: 1. Стан економіки та ринків (економічні фактори): - характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція). - система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків); - масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств); - загальна кон’юнктура національного ринку; - розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі); - розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми; - стан фондового ринку; - інвестиційні процеси; - ставки банківського проценту; - система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін; - вартість землі. 2. Діяльність уряду (політико-інституційні фактори): - стабільність уряду; - державна політика приватизації/націоналізації; - державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі); - рівень протекціонізму (взагалі); - зростання/зменшення значення уряду як замовника; - міждержавні угоди з іншими урядами; - рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети); - вимоги забезпечення рівня зайнятості; - державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і підприємств; - рівень корупції державних структур; - рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками) 3. Структурні тенденції: - структура галузей національної економіки; - виникнення нових галузей; - згортання діяльності «застарілих» галузей; - вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підприємств (у тому числі вплив антимонопольного законодавства); - зміни оптимальних розмірів підприємств. 4. Науково-технічні тенденції: - «технологічні прориви» (де саме); - скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій; - питома вага наукоємких виробництв і продукції; - вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність; - вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв; - вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції. 5. Природно-екологічна складова: - природно - кліматичні умови; - територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів; - розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів; - законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені); - стан екологічного середовища та його вплив на виробництво. 6. Тенденції ресурсного забезпечення: - структура і наявність національних ресурсів; - імпорт/експорт; - рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами; - доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення). 7. Демографічні тенденції: - кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах); - наявна та потенційна кількість робочої сили; - кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили). 8. Соціально-культурна складова: - сприяння/недовіра до приватного бізнесу; - «економічний націоналізм», ставлення до іноземців; - профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки. 9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки). 10. Міжнародне середовище (по окремих країнах): - структура господарства країни; - характер розподілу доходів; - середній рівень заробітної платні; - вартість транспортних послуг; - інфляція та ставки банківського процента; - обмінний курс валюти відносно країни-партнера; - рівень ВНП; - рівень податків. Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати: - кількість і густота населення; - професіональний рівень і рівень грамотності; - якість і кількість природних ресурсів; - рівень технології; - особливості конкурентної боротьби.

1.3Характеристика мікросередовища

На відміну від макрорівня чинники оперативного середовища більш піддаються впливу з боку підприємства, причому ступінь цього впливу залежить від стабільності становища підприємства на ринку. Варто наголосити, що методичне забезпечення дослідження стану зовнішнього середовища розроблено недостатньо. Практична значущість подальших розробок не викликає сумнівів, оскільки саме непідготовленість багатьох підприємств, у тому числі й великих державних, до взаємодії із зовнішнім середовищем, нехтування його вимогами та потребами - одна з причин розвитку кризових явищ, загрози банкрутства.

Поставники. Поставникі забезпечують введення ресурсів у підприємство для подальшого його функціонування. Постачання ресурсів може відбуватися, як від вітчізняних поставників, так і від закордонних. Постачання ресурсів з інших країн може бути вигідніше з точки зору цін, якості або кількості, але одночасно небезпечним посиленням таких чинників, як подвійність середовища, коливання змінних курсів або політична нестабільність. Всіх постачальників можна розділити на декілька груп – постачальники матеріалів, капіталу, трудових ресурсів.

Матеріали. Деякі організації залежать від безперервного припливу матеріалів, тобто тут виявляється залежність від цін, термінів, ритмічності, якості і так далі. Причому залежність ця останнім часом зростає з поглибленням розподілу праці і розвитком кооперації. Фірми усе більш орієнтуються на переважне придбання комплектуючих елементів у партнерів, а на самих фірмах виконуються лише певні операції, причому це характерно як для виробничих, так і для фірм, працюючих у сфері послуг. Тому можна говорити про зростання посилення їх залежності від постачальників і надалі. В той же час, у відносинах між фірмами-покупцями і фірмамі-поставникамі відбуваються зміни, що базуються на постійному вдосконаленню системі субпідряду, організації ефективної системи постачань. При цьому постачальникам передаються додаткові повноваження і відповідальність, як в області проектування, так і області виробництва продукції, що дозволяє казати вже про управління постачальниками.

Капітал. Для зростання і процвітання фірмі потрібні не лише постачальники матеріалів, але і капіталу. Таких потенційних інвесторів декілька: банки, програми державних установ за поданням позик, акціонери і приватні особи, що акцептують векселі компанії або облігації, що купують її. Як правило, чим краща репутація компанії, тим вище в неї можливості домовитися з постачальниками на сприятливих умовах і отримати потрібний об'єм засобів. Невеликі, особливо венчурні, підприємства сьогодні зазнають великі труднощі із здобуттям необхідних коштів.

Трудові ресурси. Адекватне забезпечення робочою силою потрібних спеціальностей і кваліфікації необхідне для реалізації завдань, пов'язаних з досягненням поставлених цілей, тобто для ефективності діяльності організації. Без людей, здатних ефективно використовувати складну технологію, капітал і матеріали, не можливе ефективне функціонування підприємства. Розвиток ряду галузей в даний час стримується браком потрібних фахівців. Прикладом служить практично кожен сектор комп'ютерної промисловості, і особливо це відноситься до фірм, що потребують висококваліфікованих техніків, дослідних програмістів і розробників систем.

Основною турботою сучасної організації стали відбір і підтримка талановитих менеджерів. У сучасних умовах менеджери використовують спеціальні підходи до оцінки діяльності підприємства, а саме вони відбирають групи чинників від яких підприємство залежить в найбільшій мірі. До числа чинників увійшли: загальне керівництво, фінанси, маркетинг, матеріали, виробництво і готова продукція. По трудових ресурсах вище за інших котирувалися два чинники: залучення висококваліфікованих менеджерів вищої ланки управ-ленія і навчання здатних керівників усередині фірми. Те, що підвищення кваліфікації менеджерів виявилося за значенням вище, ніж прибуток, обслуговування споживачів і виплата прийнятних дивідендів акціонерам, явна ознака важливості припливу цієї категорії трудових ресурсів в організацію. Підтримка талановитих керівників — це часто проблема переговорів віч-на-віч з кандидатами на посаду, яким пропонуються досить висока заробітна плата і пільги. Здебільше організації прагнуть також вирішувати проблеми забезпечення потрібними трудовими ресурсами шляхом навчання і підтримки власних співробітників.

Підписуючи договір з профспілкою, фірма по суті справи, домовляється з постачальником робочої сили. Поширення профспілок — ще одне підтвердження необхідності враховування зовнішніх чинників при вирішенні внутрішніх питань. Причому в різних країнах взаємовідношення фірми і профспілки виявляються по-різному. Так, в США керівництво фірм традиційно конфліктувало з профспілками, а в Японії вони, як правило, вміло співпрацюють.

Закони і державні органи. Як відомо, держава в ринковій економіці здійснює на підприємства як непрямий вплив, перш за все через податкову систему, державну власність і бюджет, так і пряме — через законодавчі акти. Так, наприклад, високі ставки податків істотно скорочують активність фірм, їх інвестиційні можливості і штовхають до того, що підприємство занижує власні доходи. Навпаки, зниження ставок податків сприяє залученню капіталу, наводить до пожвавлення підприємницької діяльності. І таким чином, за допомогою податків держава може здійснювати управління розвитком потрібних напрямів в економіці.

Державні органи. Організації зобов'язані дотримувати не лише державні закони, але і вимоги органів державного регулювання. Ці органи забезпечують примусове виконання законів у відповідних сферах своєї компетенції, а також вводять власні вимоги, що частенько також мають силу закону. Невизначеність сьогоднішнього правового поля виникає з того факту, що вимоги одних установ вступають в протиріччя з вимогами інших.

Законотворчість місцевих органів управління. Додатково ускладнюють справу регулюючі постанови місцевих органів влади, число яких також множиться. Майже всі місцеві співтовариства вимагають від підприємств придбання ліцензій, обмежують можливості вибору місця для роботи, обкладають підприємства податками, а якщо йдеться про енергетику, системи телефонного зв'язку усередині штату і страхування, то і встановлюють ціни

Споживачі. Відомий фахівець з управління Пітер Ф. Друкер у своїх творах [20, стр. 88-90], [21. стр. 260-265], кажучи про мету організації, виділяв, на його думку, єдину головну мету бізнесу – створення споживача. Під цим розуміється наступне: само виживання і виправдання існування організації залежить від її здібності знаходити споживача результатів її діяльності і задовольняти його запити. Значення споживачів для бізнесу вочевидь. Проте некомерчеські і державні організації також мають споживачів в друкеровськом сенсі. Все різноманіття зовнішніх чинників знаходить віддзеркалення в споживачі і через нього впливає на організацію, її цілі і стратегію. Необхідність задоволення потреб покупців впливає на взаємодії організації з постачальниками матеріалів і трудових ресурсів. Багато організацій орієнтують свої структури на крупні групи споживачів, від котрих вони найбільше залежать. Важливого значення набувають в сучасних умовах і різні асоциаціі і об'єднання споживачів, що роблять вплив не лише на попит, але і на імідж фірм. Необхідно враховувати чинники, що впливають на поведінку споживачів, на їх попит. [14, стр. 44-47]

Конкуренти . Вплив на організацію такого чинника як конкуренція неможливо недооцінювати. Керівництво кожного підприємства чітко розуміє, що якщо не задовольняти нужди споживачів так само ефективно, як це роблять конкуренти, підприємству довго не протриматися на плаву. Половинкин. П. у своїх працях висловив таку думку, що у багатьох випадках не споживачі, а як раз конкуренти визначають, якого роду результати діяльності можна продати і яку ціну можна запросити. [15, стр. 10-11].

Недооцінка конкурентів і переоцінка ринків доводять навіть великі компанії до значних втрат і до криз. Треба розуміти, що споживачі — не єдиний об'єкт суперництва організацій. Останні можуть також вести конкурентну боротьбу за трудові ресурси, матеріали, капітал і право використовувати певні технічні нововведення. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні чинники, як умови роботи, оплата праці і характер стосунків керівників з підлеглими. В той же час, потрібно відзначити, що конкуренція інколи штовхає фірми і на створення між ними угод різних типів від розділу ринку до кооперації між конкурентами

1.4Комлексний підхід до оцінки зовнішнього середовища

Як бачимо попередні автори неодмінно поділяли зовнішнє середовище на мікро та макросреду і вже потім формували перелік чинників, які діють на підприємство. Розглядаючи мікросереду автори групували усі чинники за окремими класифікаційними ознаками. Чинники мікросередовища автори вже групували за окремими блоками. Вариантів класифікацій чинників макросередовища було куда більше ніж вариантів класифікації мікросереди. На мій погляд доцільно би було об΄єднати чинники макросереди та мікросереди в одну класифікацію, а вже потім проводити їх комплексний аналіз. Практично усі чинники мікросередовища формуються на на рівні держави і як зазначалося раніше є меньш прогнозуємими ніж чинники макросередовища. Усі ж чинники макросередовища, окрім впливу законодавчих органів формуються на рівні різних підприємств. Але розмежування чинників впливу зі сторони держави на мікро та мактрорівні такі не певні, що з деякими з них може виникнути плутанина чи деякі з цих чинників просто залишаться не заміченими.

Також треба відмітити, що на відміну від поставників, споживачів та конкурентів діяльність держави, яка скерована на прийняття законодавчо-нормативних актів набагато меньш прогнозована, а головніше підприємство не може впливати на цей чинник. Це ще один вагомий недолік класификацій, які були розроблені раніше. А найголовніше, що він зустрічається у всіх друкованих видавництвах, де розглядається класифікація чинників зовнішнього середовища підприємства. Тому на мій погляд доцільніше було б відокремити чинник діяльності держави у законодавчій сфері, яка відноситься до мікросередовища та згрупувати іх в одну групу інституціональних чинників.

Проаналізувавши увесь перелік чинників я пропоную звести їх в наступну класифікацію:

1.Ринкові чинники: конкуренти, споживачі та конкуренти.