Курсовая работа: Близький Схід: ключові пріоритети розвитку регіону
У сусідньому з Бахрейном Катарі навесні 2003 р. переважна більшість жителів проголосувало за першу Конституцію після одержання країною незалежності в 1971 р. У підтримку документа проголосували 96 проц. учасників референдуму. Відповідно до прийнятої катарцями Конституції, у країні створюється Консультативна рада (парламент) у складі 45 членів, дві третини з який обираються на виборах, а одна третина - призначається еміром. У Конституції зафіксований поділ повноважень між виконавчою, законодавчою і судовою владою.
Прикладом країни, де успішно здійснюється політична й економічна модернізація, можна назвати також і Туніс. За роки реформ ця невелика держава на Півночі Африки домоглося великих результатів. Владі країни на чолі з президентом Зин аль-абідіном Бен Алі удалося придушити фундаменталістів, вийти на один із кращих в арабському світі показників по доходу на душу населення. Обраний владою курс на лібералізацію економіки і скасування обмежень на приватнопідприємницьку діяльність зустрічає підтримку в гнітючого більшості населення. У країні діє саме ліберальне на Арабському Сході законодавство у відношенні жінок. Досягнення Тунісу оцінила навіть скупа в компліментах стосовно Арабського світу Європа. У 1998 р. був підписаний документ про асоційоване членство Тунісу в ЄС.
Утім, є і ті, хто вважають, що тісне партнерство Тунісу з ЄС, його політика відкритості "неминуче приведуть країну до більшої залежності від Заходу, перетворять її в ринок збуту європейських товарів". А в політичному і військовому змісті - "у стратегічний плацдарм, територію для військових баз НАТО і США".
2.2 Перешкоди процесу політичної модернізації
Процес поступової політичної модернізації в арабських країнах нерідко наштовхується на серйозні перешкоди. В останні роки влади арабських країн зштовхнулися зі складною задачею збереження своєї національних безпеки. Хвиля терактів, що прокотилася по арабських країнах у 2002-2003 р. (вибухи в Тунісу, Марокко, Саудівської Аравії) і викликане цим ускладнення загальної ситуації в регіоні змушує правлячі кола арабських країн "закрутити гайки", ставлячи під державний контроль діяльність деяких ЗМІ і громадських організацій.
Фактор зовнішньої погрози в питаннях забезпечення національної безпеки на сучасному етапі грає усе велику роль. Після розпаду СРСР у 1991 р. країнам, що знаходилися в сфері впливу Радянського Союзу, стала нав'язуватися американська модель бачення світового устрою, у якому США грають "першу скрипку". Найчастіше такі ідеологічні акції здійснюються за допомогою агресивної економічної експансії, насадження американських соціокультурних цінностей, нарощування військової присутності в зоні кризи, що штучно нагнітається.
Відповідно до устояних канонів американського агітпропу, збільшення своєї військової присутності в тім чи іншому регіоні чи силові акції ( не завжди легітимні виходячи з існуючого сьогодні міжнародного права) США випереджають різного роду бездоказовими обвинуваченнями, що нерідко є попросту утручанням у внутрішні справи. Як основний аргумент США все частіше висувають теза про недостачу демократичних свобод, як джерелі всіх проблем. Так, на думку голови державного департаменту США Кондолізи Райс, більшість країн Близького Схід страждають від дефіциту свободи і саме в цьому криються причини, що породжують тероризм. Причому, як правило, мова йде про ті країни, що не хочуть йти у форватері американської політики.
Тим часом саме політика США є тим каталізатором, що пускає в хід найбільш радикальні сили на Арабському Сході. Підтримка Вашингтоном відверто силових акцій Ізраїлю у відношенні арабів, окупація Іраку, ріст числа американських військових баз, насильницьке впровадження за допомогою економічних важелів західних елементів культури - усе це сприймається жителями Арабського регіону як спроба реколонізації. Місіонерська роль, що взяли на себе США і про яку усе голосніше заявляють у період правління нинішньої республіканської адміністрації, сприймається в арабських країнах, як бажання зруйнувати багатовікову систему цінностей регіону, яка виросла на постулатах ісламу і вірності до традицій предків.
Подібний розвиток подій може дестабілізувати обстановку в регіоні Арабського Сходу, оскільки здатно породити сильний соціальний протест у широкий шарах населення. Тому в тих, хто уважно стежить за розвитком подій у світі, не викликає великого подиву ріст антиамериканських настроїв, що досягли в останні роки масштабів, які шокують.
Усвідомлюючи той факт, що країни Арабського Сходу до початку XXІ століття підійшли з різним багажем політичних і економічних досягнень, Єгипет у 2003 р. виступив з ініціативою по розвитку системи міжарабських відносин. Цей документ містить у собі цілий комплекс мір, що передбачають зокрема, створення нових структурних об'єднань усередині арабського співтовариства з метою диверсифікованості багатобічних зв'язків і