Курсовая работа: Декабристи і Шевченко
У січні 1846р. професор Київського університету М.І.Костомаров, чиновник М.І. Гулак та студент В.М. Білозерський заснували політичну організацію, названу на честь слов'янських просвітителів «Слов'янське товариство святих Кирила і Мефодія». Однак товариство ставило не лише освітні цілі, як здавалося б на перший погляд. З самого початку воно мало політичний характер: висувало питання про визволення і єднання слов'янських народів, ліквідацію самодержавства, кріпосництва, запровадження загальної освіти простого народу тощо. Саме ці питання хвилювали уми прогресивних сил не лише Росії, а й країн Європи. Таємне товариство виникло у Києві і діяло 15 місяців (січень 1846 – березень 1847). До нього вступили поет-революціонер Т.Г. Шевченко, студенти університету О.О. Навроцький, О.В. Маркович, І.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький і О.Д. Тулуб, вчителі П.О. Куліш і Д.П. Пильчиков, поміщик М.І. Савич. Товариство об'єднувало 12 осіб.
До середини 40-х років XIX ст. вже сформувався світогляд Т.Г. Шевченка як революційного демократа. Його проповідь селянської революції знайшла відгук серед широкого кола передової інтелігенції України і сприяла згуртуванню радикальних сил. Та й сам поет Шукав тоді спільників і однодумців для організації більш ефективної боротьби проти самодержавства і кріпосництва.
У квітні 1846 р. відбулася особиста зустріч Т.Г. Шевченка з М.І. Костомаровим у Києві. Його глибоко зацікавило повідомлення про утворення таємного Кирило-Мефодіївського товариства. «Коли я, – писав у спогадах М.І. Костомаров, – розповів Шевченкові про існування товариства, він зразу ж виявив готовність пристати до нього, але поставився до його ідей з... крайньою нетерпимістю, що призвело до багатьох суперечок між мною і Шевченком». Революційний демократ виступив з рішучою критикою поміркованих ліберально-реформістських принципів програми товариства, що її висував М.І.Костомаров. Полеміка між Т.Г. Шевченком і М.І. Костомаровим виявила наявність двох тенденцій – революційно-демократичної та ліберально-буржуазної – у визвольному русі. Відбувалося поступове розмежування поглядів його учасників на шляхи і методи боротьби проти самодержавства й кріпосництва. Відповідно до цього об'єктивного процесу групувалися й члени Кирило-Мефодіївського товариства.
Під проводом Т.Г. Шевченка у товаристві згуртувалася революційно-демократична частина, що в питаннях здійснення програми соціальних перетворень стояла на радикальних позиціях (М.І. Гулак, О.О. Навроцький, І.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький), виступала поборницею революційних ідей.
Прихильниками буржуазно-ліберальних поглядів у товаристві були М.І. Костомаров, В.М. Білозерський, П.О .Куліш, О.В. Маркович, О.Д. Тулуб, Д.П. Пильчиков, М.І. Савич. Провідне місце серед буржуазно-ліберальної частини товариства належало М.І. Костомарову і П.О. Кулішу.
Революційно-демократичні сили справили позитивний вплив на зміст програмних документів, що були вироблені до літа 1846p.; «Статуту Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія» і «Книги буття українського народу», а також інших документів, складених учасниками товариства. Там вперше знайшли місце ідеї революційного демократизму, що зростали в боротьбі з лібералізмом.
Постановка питання про відображення декабристської програми і тактики у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства вимагає попереднього з'ясування можливості знайомства членів цієї організації з документами дворянських революціонерів. На той час всі матеріали слідства, а також програмні документи декабристів залишались замкненими у сховищах жандармів III відділу. Царський уряд опублікував у газетах маніфест, донесення слідчої комісії і кілька інших офіційних повідомлень, де висував свою версію про повстання і програму декабристів. Реакційна урядова концепція мала на меті приховати від широкої громадськості справжній сенс подій на Сенатській площі та на Україні, не допустити поширення революційної програми декабристів, виставити останніх як злочинців, що прагнули вбити Царя й захопити владу заради своїх користолюбних цілей. Проте й крізь пелену урядової фальсифікації проглядалися справжні наміри декабристів – повалити самодержавство, знищити ненависного царя, скасувати кріпацтво, ввести республіканське правління, провести соціальні реформи в країні.
Важливим джерелом для знайомства з програмою декабристів та їх тактикою боротьби стали свідчення очевидців подій. Ще до вступу до таємного Кирило-Мефодіївського товариства Т.Г. Шевченко познайомився з цими джерелами і висловив свою революційно-демократичну концепцію розуміння повстання декабристів у Поемах «Тризна» і «Сон», а також містерії «Великий льох». Ці твори поширювалися серед членів таємного Товариства, більшість яких мала певне уявлення про вміст діяльності та перебіг повстання декабристів, їх революційної програми. Тому питання про вплив чи відображення програми і тактики декабристів у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства має науковий інтерес.
Одним з найважливіших програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства є «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», що складається з двох частин під назвою «Головні ідеї» і «Головні правила». Оскільки товариство створювалося як слов'янське, то і статут присвячений долі слов'янських народів, що зазнавали соціального і національного гноблення.
Долею слов'янських народів глибоко цікавилося декабристське Товариство об'єднаних слов'ян. Присяга цього товариства містила клятву борця: «Пройду тисячі смертей, тисячі перешкод, пройду і присвячу останній подих свободі й братерському союзові благородних слов'ян». Декабрист І.І. Горбачевський у спогадах конкретизував це положення: «Товариство мало головною метою звільнення всіх слов'янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті і возз'єднання всіх населених ними земель у федеративний союз».
Революційний демократ Т.Г. Шевченко услід за декабристами виступив за соціальне і національне визволення слов'янських народів і задовго до утворення Кирило-Мефодіївського товариства висловив думку про їх дружбу і братерство на основі взаємного довір'я.
Ідеї декабристів і Т.Г. Шевченка в питанні про визволення та об'єднання слов'янських народів знайшли відображення в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства, де йшлося про ліквідацію самодержавства і деспотизму, скасування кріпацтва, визволення їх від іноземного поневолення, об'єднання в республіканську федерацію, запровадження освіти серед простого народу.
У «Головних ідеях» статуту говориться, що «духовне політичне об'єднання слов'ян є тим справжнім призначенням, до якого вони повинні прагнути». При об'єднанні кожний слов'янський народ мав дістати собі незалежність, «народне правління» (республіку), додержуватися «рівності співгромадян» незалежно від їх походження, віровизнання і соціального становища. Вимога такої рівності відповідала поширеному в той час буржуазному природному праву людей, що протиставлялось кріпосному праву. Керівним органом федерації слов'янських республік оголошувався «загальний слов'янський собор» з представників усіх народів.
Про визволення і єднання слов'янських народів йдеться і в «Книзі буття українського народу», що належить до ідеологічних документів, вироблених членами Кирило-Мефодіївського товариства. Але тут Україні відводиться месіанська роль в слов'янському світі, що свідчило про появу націоналістичних тенденцій серед ліберально-буржуазної частини товариства. Проте не цей бік превалює у творі. Характеризуючи історичну долю слов'ян, автори «Книги буття українського народу» позитивно оцінюють всі кроки, спрямовані на єднання слов'янських народів. Возз'єднання України з Росією, зокрема, вони вважають зразком для гуртування народів. Україна з Росією возз'єдналися «як єдиний люд слов'янський з слов'янським, нерозділимо і незмісимо..., як колись поєднаються усі народи слов'янські між собою». В Доданій до «Книги буття українського народу» прокламації під назвою «Брати українці!» говориться, що усі слов'яни повинні об'єднатися, а кожний народ – створити собі незалежну республіку. Союз слов'янських республік повинен обирати на певний строк «Сейм» або «Раду», де вирішувалися б загальні справи. Органи влади також обиралися б у республіках на визначений час. В республіках скасовувалися стани, запроваджувалися рівність і свобода.
Прогресивна ідея подолання національної обмеженості народів та їх єднання у визвольній боротьбі захоплювала в той час багатьох прогресивних діячів. Зокрема, В.Г. Бєлінський у 1843р. писав: «І недалеко вже час, коли зникнуть дрібні, егоїстичні розрахунки так званої політики, і народи обіймуться по-братньому, при урочистому блиску сонця розуму... Якщо нинішнє історичне становище так різко суперечить цій картині і виставляє її нездійсненною мрією розпаленої фантазії, то, для умів мислящих і здатних проникати в суть речей! це нинішнє історичне становище людства, хоч яке безвідрадне воно, являє всі елементи і всі дані, на основі яких найсміливіші мрії в сучасному стають в майбутньому цілком реальною дійсністю»8. Саме таку точку зору відстоювали Т.Г. Шевченко та його однодумці в Кирило-Мефодіївському товаристві. При цьому вони виступали за революційний шлях визволення і об'єднання слов'янських народів.
Ліберально-буржуазна частина товариства (М.І. Костомаров, В.М. Білозерський та ін.) висувала ідею мирного об'єднання слов'ян у федерацію, причому вирішальна роль відводилася релігії та освіті; визволення і об'єднання слов'ян навіть не обмежувались у часі.
Через цілком об'єктивні причини об'єднання народів на той час було нездійсненною мрією. Ф. Енгельс у статті «Демократичний панславізм» піддав критиці утопічні проекти слов'янської федерації, а потім союзу народів Європи, що висувалися буржуазними демократами під час революцій 1848–1849pp. Він вказував, що такий союз «може бути здійснений не з допомогою пустих фраз і добрих побажань, а тільки з допомогою радикальних революцій і кривавої боротьби...».
Незважаючи на незрілість окремих положень про можливість визволення і об'єднання слов'янських народів, нерозуміння необхідності врахування історичних умов для здійснення програми, загальна постановка членами таємного товариства проблеми соціального і національного визволення пригноблених народів на той час була прогресивною і мала певне політичне значення у визвольній боротьбі. Кирило-мефодіївці, розвиваючи у своїй програмі висунуті декабристами ідеї про соціальне й національне визволення народів Росії, а також слов'янських народів, що перебували під гнітом деспотичних монархій Туреччини, Австрії і Пруссії, намагалися визначити нові шляхи для здійснення цього суспільного завдання.
Декабристи виступили з революційною програмою суспільних перетворень Росії, передбачивши повалення самодержавства, скасування кріпосного права і станів, запровадження республіки, поширення освіти тощо. Усі ці положення знайшли відображення в програмних документах – проекті «Конституції» М.М. Муравйова, «Руській Правді» П.І. Пестеля, Маніфесті до російського народу, «Православному катехізисі» тощо.
Традиції боротьби проти самодержавства знайшли відображення серед прогресивних сил нового покоління Діячів визвольного руху. Рішучим прихильником соціальної революції виступив Т.Г. Шевченко. У Кирило-Мефодіївському товаристві він твердо відстоював ідею ліквідації монархії в Росії. Завдяки революційно-демократичній частині товариства до статуту внесено радикальний пункт про запровадження «народного правління», тобто республіки.
Антинародна діяльність царів засуджується в «Книзі буття українського народу». На всіх етапах історії людства самодержавство, деспотизм монархів завжди приносили людям горе і страждання. Тому лише повалення самодержавства могло принести народам свободу.
Високо оцінений там рух декабристів та їх повстання у Росії, говориться в «Книзі буття...», після смерті Олександра І «хотіли руські прогнати царя і панство» і встановити республіку. Автори твору шкодували, що повстання декабристів зазнало поразки, і гостро затаврували деспота-царя, який жорстоко покарав декабристів – одних повісив, інших закатував у сибірських копальнях або послав( на Кавказ, де точилася братовбивча війна з горцями. У «Книзі буття українського народу» прямо і відверто ставилися вимоги ліквідації монархії, скасування кріпацтва, ліквідації нерівності станів і серед усіх слов'янських народів.
3. Нескорений Прометей
За поширення творів революційного змісту і участь в Кирило-Мефодіївському товаристві Т.Г. Шевченка за наказом царя Миколи І було заслано в далекий Оренбурзький край солдатом. Під вартою жандарма поет 8 червня 1847р. прибув до Оренбурга, де знаходився штаб Окремого Оренбурзького корпусу, а наступного дня його було зараховано на службу рядовим лінійного батальйону Орської фортеці й віддано під найсуворіший нагляд. У середині червня Т.Г. Шевченко в супроводі офіцера виїхав з Оренбурга в Орську фортецю, де й почалася його лиховісна солдатська служба.
Перший рік солдатської служби поета-засланця був надзвичайно тяжким: військова муштра фізично знесилювала ?