Курсовая работа: Дидактична сутність наступності в економічному вихованні учнів шкіл і студентів вищих педагогічних закладів

З огляду на вищесказане, важлива роль належить проблемі наступності, яку в широкому аспекті визначають як зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку. Його сутність полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого або окремих сторін його організації при переході від одного етапу до іншого і взагалі при будь-яких якісних змінах. Наступність – одна з найважливіших сторін діалектичного заперечення закону. Діалектика розглядає її, виходячи з тлумачення розвитку як спіралевидного висхідного руху, кожна вища форма якого, ґрунтуючись на нижчих, не скасовує їх, а включає в себе. В суспільному розвитку наступність форм матеріального виробництва визначає наступність різних форм духовного життя, які, проте, підлягають і своїм внутрішнім законам розвитку, безпосередньо залежачи від нагромадженого попередніми поколіннями матеріалу. Наукове розуміння наступності має особливе значення для аналізу закономірностей розвитку духовної культури, для боротьби як з некритичним ставленням до досягнень минулого, так і з нігілістичним запереченням культурної спадщини».

У педагогічному функціональному варіанті вона тлумачиться як «послідовність і системність у розміщенні навчального матеріалу, зв'язок і узгодженість ступенів та етапів навчально-виховного процесу. Здійснюється при переході від одного уроку до наступного (тобто в системі уроків), від одного року навчання до наступного. Досягнення наступності в шкільній практиці забезпечується методично і психологічно обґрунтованою побудовою програм, підручників, дотриманням послідовності руху від простого до складнішого в навчанні та організації самостійної роботи учнів і взагалі, всією системою методичних засобів».

В Україні, на жаль, ідеї неперервної освіти ще не дістали дійового практичного втілення. У зв’язку з тим, що неперервна освіта є фундаментом для здійснення принципу наступності, коротко зупинимось на її концептуальних основах.

У матеріалах Міжнародної конференції з питання освіти (43-я сесія в Женеві, 1992 р.) вказується, що головна місія неперервної освіти полягає в тому, щоб сприяти підготовці чоловіків і жінок здатних:

— знайти своє місце в житті з тим, щоб об'єднуватися;

— до самовираження з тим, щоб спілкуватися;

— здобувати знання і творити з тим, щоб самовдосконалюватись;

— розуміти світ з тим, щоб краще адаптуватися в ньому;

— зустрічатися задля того, щоб більше поділятися між собою;

— займати активну життєву позицію задля того, щоб будувати кращий світ.

Філософська думка про неперервність освіти в сучасності більше схиляється до розроблення діяльнісної складової, в якій, з одного боку, розглядає діяльність як спосіб включення особистості в суспільне життя, з другого боку, трактує її як спосіб самореалізації особистості.

«Ідея неперервної освіти, – говорить І.З Язюн, – пов’язана з переходом освітньої теорії та практики від парадигми викладання до парадигми самоосвіти. Це означає її перехід у засіб творчого зростання особистості, конструктивного подолання ситуацій соціальної і професійної життєвої кризи….Неперервна освіта в її розгорнутому розумінні не обмежується часом, термінами, простором, місцем учіння, методами учіння; вона об’єднує всю діяльність і ресурси у сфері освіти та спрямована на досягнення гармонійного розвитку природного потенціалу особи і прогресу у перетворенні суспільства…».

Різні аспекти наповнюють ідею неперервної освіти певним змістом. У національно-педагогічному аспекті ідея неперервності осмислюється так:

1. Завжди в розвитку національної освіти має місце духовність, широке вивчення іноземних мов задля того, щоб молодь могла, якщо має до цього хист, навчатися і вдома, і за кордоном, реалізуючи ідею самовдосконалення.

2. Процеси модернізації і перебудови системи вищої педагогічної освіти в період ліберального централізму (1984–1988 рр.) створили визначену теорією і практикою основу для її перебудови та оновлення на етапі становлення Української державності.

3. Самовіддана робота українців у діаспорі утверджувала любов до рідної України, возвеличувала свій народ, не втрачала свого кореня, опікувалася збереженням української мови в діаспорах.

4. Національна ідея самозбереження етносу, української державності, яка шанується у самостійному вільному розвитку, розквіті та примноженні національних елементів культури і побуту, невіддільна від соціально-економічних інтересів народу. Добробут має забезпечити реалізацію національної ідеї української державності.

5. Вибір Україною ідеї індивідуалізації вивчення досвіду країн світу дозволить модернізувати і виробити прийнятні для неї орієнтації розвитку неперервної освіти.

Низка науковців (В. Бондар, В. Лутай, В. Маслов, Н. Ничкало) обстоюють думку щодо розвитку неперервної освіти в Україні задля:

— утвердження необхідності перебудови навчально-виховного процесу з пасивного споживача знань, умінь, навичок об’єкта впливу – на активного шукача істини, її осмислення та впровадження у своїй діяльності;

— висування і вивчення дії між об'єктом управління і суб'єктом самоуправління законів: необхідної різноманітності (зв'язок між кількістю різноманітностей об'єкта управління) і кількістю різноманітностей органу управління, закону екстремальності (відображення залежності між компонентами педагогічної системи і результатом процесу управління);

— закону зворотного зв'язку (сутність взаємодії між компонентами системи); неперервність навчання як закономірність виходить на той рівень, коли стає процесом цілеспрямованої передачі соціального досвіду на всіх рівнях життєдіяльності особистості. Закономірність неперервності у навчанні фундаментальна, бо дає напрям у сфері навчання, виховання і діяльності.

При цьому спостерігаються три взаємозумовлені основні напрямки досліджень: за суб’єктом навчання (життєдіяльність особистості), об’єктом і цілеспрямованою передачею (і середовищем) соціального досвіду. Ігнорування або, принаймні, недооцінка якогось із них порушує зміст неперервності і припиняє її. Відновлення ж навчання після довгої перерви надає знанням уривчастого характеру, значно знижує ефективність навчання як у загальній грамотності, так і в специфічних її параметрах, у тому числі й економічному.

У своєму дослідженні ми насамперед виходили з того, що неперервна економічна освіта є органічною складовою єдиної системи неперервної освіти, яка склалася в нашій країні, і водночас містить у собі низку якостей більш загальної системи. Водночас їй притаманна предметна специфіка, індивідуальні характеристики, зумовлені цільовою спрямованістю, змістом, методикою й технологією функціонування всіх компонентів даної системи.

Центральну ідею неперервної економічної освіти ми розуміємо як постійний розвиток людини – суб’єкта діяльності – протягом всього її життя, освоєння нею нових економічних умов, взаємозалежності її доходу і рівня здобутої освіти.

Розробляючи концептуальні основи неперервної економічної освіти, ми виходили з таких методологічних положень:

— відбувається перехід від монополії державної власності до багатоукладних форм власності та диференціації організаційних підходів до ведення підприємницької діяльності;

— характерною прикметою сучасного етапу соціально-економічного життя став перехід від командно-адміністративної системи керівництва до економічних методів управління, від виконання доведених з вищих щаблів управлінської ієрархії планів та наказів до раціонального пошуку ефективних рішень, що спирається на критерії прибутковості, менеджменту та маркетингу;

— економічна освіта покликана стати необхідним атрибутом будь-якої доцільної діяльності, передумовою успішної роботи практично у всіх сферах та галузях господарства, невід’ємною складовою частиною культурного вигляду сучасної людини. Підсилюється її ціннісно-орієнтаційне значення, збільшується значення морального виховання;