Курсовая работа: Добро і зло у творчості Ч. Діккенса на матеріалі романів Пригоди Олівера Твіста і Домбі і син

Ціле життя він належав тільки собі і фірмі. Для нього вона була всім. Та ось настав крах. Плани містера Домбі рухнули: син помер, до Фло­ренс він байдужий. Невдачею закінчується другий шлюб. Пихатий містер Домбі переконаний, що за гроші можна придбати все: кохання, щастя. Та Едіт - розум­на жінка. Вона зрозуміла, що їхній шлюб нагадує купівлю. Містер Домбі вибрав Едіт, щоб виставляти пе­ред товариством. Але підкорити не зміг. Непокірна Едіт втікає від чоловіка. Фірма потерпає краху. У цьому „заслуга” управи­теля фірми Каркер.

Якщо суспільство йтиме шляхом містера Домбі, воно деградує як морально, так і фізично. Та Діккенс не лишає надії на кращий світ майбутнього. Він оптиміст і вірить у людей добрих, щирих, безкорисних.

Коли містер Домбі, втративши все, вирішив покінчити з життям, з'являється Флоренс, яка своєю любов'ю зігріла батька. На його зло вона відплатила добром. Цьому вчить нас автор: відповідати лише доб­ром. Ми бачимо переродження містера Домбі. Він любить своїх онуків.

Ч. Діккенс, використовуючи прийом антитези, створив контраст між жорстокими вихователями та наївними дітьми. Автор називає місіс Піпчин „лю­доїдкою” [4;123], а містера Федера, бакалавра мис­тецтв, «людиною-шарманкою, з маленьким репертуа­ром” [4;126]. На фоні обмежених „шарманок” та „лю­доїдок” образи Поля та Флоренс виглядають „ангельськими”. На прощальному балу у школі Поль сидів у „гніздечку” серед подушок, милуючись „чудовою квіткою” - Флоренс[4;179].

Роман „Домбі і син” – художньо зрілий і поліпроблематичний із складною композицією. „Зав'язкою” у проблемі батьків та дітей стала сліпа любов бать­ка до сина (одна з багатьох сюжетних ліній), яка зруйнувала здоров'я останнього і пришвидшила його кінець.

ІІ.2. „Пригоди Олівера Твіста” - роман-повчання про життя дітей з приюту, що постійно терплять знущання над собою

У романі дитина стає учасниками злочину. Олівер Твіст робить це несвідомо.Олівер, співу­часник пограбування джентльмена біля книгарні, по­падає до рук поліції. Однак містер Браунлоу, постраждалий, повірив розповіді хлопця про його не­винність і наказав «не давати ходу цій справі» [2,70]. Він щиро пожалів «біднятка» та попросив «не обра­жати його» [8,69].

Героям твору «Пригоди Олівера Твіста» пощастило, він зустрів співчутли­вих людей, які допомогли йому, своєю довірливістю підтримали в очах дитини впевненість у тому, що, незва­жаючи на його соціальний стан, йому вірять. Ч. Діккенс у „Олівері Твісті”викрив антигуманність, користолюб­ство установ, створених урядом для бідних. Він іронічно назвав робітній дім „раєм з цегли та вапна, де все гра та ніякої роботи” [1;22], а містера Бамбла, який сам придумав імена сиротам, — «справжнім письменником». Народження дитини Олівера Твіста для установи означало лише те , що прихід отримав „новий тягар”.

Розповідь у Діккенсовому романі ведеться легко та просто, але несподівано в канву роману вривається гротеск у його трагічному звучанні. Пригадаймо, як провів Феджін останню ніч перед стратою. Він щоразу здригається, відчуваючи, як з кожною миттю наближається фатальна хвилина розплати за вчинені злочини. Отож зло все таки покаране, добро перемогло.

Діккенс писав у передмові до роману: „Мені здавалося, що зобразити реальних членів злодійської ватаги, намалювати їх у всій їхній потворності, з усїєю мерзенністю, показати убоге їхнє життя, показати їх такими, якими вони були насправді...- означає спробувати зробитите, що необхідно і що прислужиться суспільству. І це я виконав, як міг... І тому я не приховав жодної дірки на сюртуці Плута (устами якої письменник картає англійське правосуддя, фальшиву мораль тогочасного суспільства), жодної папільйонки у скуйовдженому волоссі Ненсі ” [5;2;5-7]. Діккенс зовсім не вірив у делікатність тих, котрих понад силу споглядав їх. У нього не було жодного бажання здобути прихильність у таких людей; не мав поваги до їхньої думки, схвальної чи не дуже, і не для їхньої втіхи писав.

У своєму романі Діккенс, за допомогою гротеску, змалював ганебну пристрасть англійських багатіїв до збагачення, бо це, як правило, несло за собою жорстокість і зло.

ВИСНОВКИ

Чарльза Діккенса в житті вирізняли пристрасне співчуття до життя і долі бідної людини. Впродовж усього життя він активно займався благодійництвом, був прекрасним актором, оратором, надзвичайно цікавим моралістом.

Для Діккенса характерні потяг до спокійного домашнього затишку, вміння перевтілитись у свого літературного героя, ні з чим не зрівнянна щедрість, делікатність та гордість, що ніби возвеличувались над усім, скромність і могутня воля.

Нетлінний спадок Ч. Діккенса – це нескінченно прекрасний і одухотворений світ у його романах, животворний і неповторний світ дитинства, який у той самий час є дуже не простим. У дитинстві все, що відбувається, закарбовується в памяті не подіями, а переживаннями. Для дитячого серця немає ні багатих, ні бідних, немає знатних і знаменитих, є лише люблячі і байдужі, злі і добрі. Діти безпомилково вгадують у будь-якій людині її душу і тягнуться до тої людини, в котрої чуйне серце, в котрій не згас святий вогник добра та взаєморозуміння.

Прикладом таких романів є „Пригоди Олівера Твіста” і „Домбі і син”. Обидва романи про життя дітей: у першому викадку – це роман про життя дитини-сироти, а в другому – двоє дітей – Поль і Флоренс, теж напівсироти. У них померла мати, а батько вбачає в синові тільки спадкоємця великої фірми „Домбі і син”, а дочку влагалі не помічає. В обох романах діти нещасні, здавалося б, дитячі роки найкращі, проте саме тоді вони зазнали багато болю, зла і тривог.

Чи міг бути щасливий Поль у цьому домі? Чи лю­бив його батько? Ні, а хлопчикові так потрібна була любов, у той час як для батька головне – це гроші. Поль розсуждає, як доросла, свідома людина. Гроші в нашому житті мають велике значення. Вони забезпечують наші матеріальні потреби. Та вони не всемогутні. Адже не змогли врятувати ні матусі Поля, ні дати здоровя йому. Головне – це життя, здоров'я, воля. Не все можна купити. Не можна купити життя, здоров'я, дружбу, кохання, прожиті роки. Людину збагачує доб­рота, безкорисливість, милосердя: кров для перели­вання помираючому, шкіра для пересадки обгорілому, ковток води в пустелі, матеріальна допомога бідному!

Флоренс не підпускали до маленького братика Поля, котрого вона ніжно любила і який обожнював її; батько дивився на Флоренс як на непотрібне створіння, що завжди плуталося під ногами, як шолудиве щеня; підлеглі містера Домбі шкірили на неї зуби, на диво схожі своїм вовчим оскалом на зуби їхнього патрона, хоча в душі вони ненавиділи його.

Після смерті Поля Флоренс зовсім осиротіла. Сподіваючись розбудити в серці батька хоч якесь почуття людяності, яке допомогло б її вирватися із лабіринту самотності, Флоренс відважується якось увечері зайти до кімнати містера Домбі. Цієї похмурої години, при світлі тліючої лампи, його обличчя було схоже на маску з грецької трагедії.

Ціле життя він належав тільки собі і фірмі. Для нього вона була всім. Та ось настав крах. Плани містера Домбі рухнули: син помер, до Фло­ренс він байдужий. Невдачею закінчується другий шлюб. Пихатий містер Домбі переконаний, що за гроші можна придбати все: кохання, щастя. Та Едіт - розум­на жінка. Вона зрозуміла, що їхній шлюб нагадує купівлю. Містер Домбі вибрав Едіт, щоб виставляти пе­ред товариством. Але підкорити не зміг. Непокірна Едіт втікає від чоловіка. Фірма потерпає краху. У цьому „заслуга” управи­теля фірми Каркер.

Якщо суспільство йтиме шляхом містера Домбі, воно деградує як морально, так і фізично. Та Діккенс не лишає надії на кращий світ майбутнього. Він оптиміст і вірить у людей добрих, щирих, безкорисних.

Коли містер Домбі, втративши все, вирішив покінчити з життям, з'являється Флоренс, яка своєю любов'ю зігріла батька. На його зло вона відплатила добром.

Таким за своєю суттю є роман „Пригоди Олівера Твіста”. Головний герой твору – Олівер Твіст народився у притулку, не знаючи ні матері, ні батька. Коли йому одягли стареньку сорочку та позначили ярличком, він одразу зайняв своє місце приходської дитини, сироти з робіт?