Курсовая работа: Ефіроолійні рослини
План
Вступ. 2
Розділ 1. Поширення та значення ефіроолійних рослин. 4
Розділ 2. Ефіроолійні культури як кормові рослини. 8
2.1 Соняшник. 8
2.2 Льон-кудряш (Льон олійний) 11
2.3 Гірчиця. 12
2.4 Озимий ріпак. 13
2.5 Рицина. 15
2.6 Арахіс (Земляний горіх) 17
2.7 Соя. 18
2.8 Рижій. 19
Розділ 3. Ефіроолійні культури в якості лікарських та харчових рослин. 20
3.1 Аніс. 20
3.2 Коріандр. 22
3.3 Кмин. 26
3.4 Фенхель. 28
3.5 М`Ята. 28
3.6 Лаванда. 30
3.7 Шавлія мускатна. 31
3.8 Кріп городній. 32
Висновок. 34
Література. 35
Вступ
Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність ефірної олії, яка нагромаджується в рослині або окремих її частинах — насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, що надають рослинам специфічного запаху, їй притаманна леткість та масляниста консистенція, а основу становлять суміші різних органічних сполук, серед яких найголовнішими є терпеноїди.
Використання цих рослин та виробленої з них ефірної олії залежить від хімічного складу та комбінацій окремих компонентів. З давніх-давен їх вживали в різноманітних стравах. Нині ж ефіроолійні рослини є важливою сировиною для харчової і фармацевтичної промисловості та інших сфер виробництва. Зокрема, з них виготовляють бактерицидні, болетамуючі, сечогінні, заспокійливі, відхаркувальні та інші препарати. Застосовують також у парфюмерії та косметолог».
Олійні культури мають велике народногосподарське значення. З насіння їх добувають рослинну олію, яку використовують у харчовій, лакофарбовій, текстильній, шкіряній промисловості, в електротехніці, медицині тощо. Побічний продукт — макуха — є цінним концентрованим кормом для тварин.
В Україні вирощують соняшник, льон-кудряш, гірчицю, озимий ріпак, рижій, рицину, арахіс, сою, кунжут, лялеманцію, мак олійний тощо. Важливим показником якості олії є здатність її до висихання. Вона визначається йодним числом, яке показує, скільки грам йоду витрачається на окислення 100 г олії, що сприяє висиханню її.
Мета нашої роботи з`ясувати біологічні особливості ефіроолійних культур, їх значення для людини.
Для досягнення встановленої мети нам потрібно вирішити деякі завдання:
1 – з`ясувати поширення та історичне значення ефіроолійних рослин
2 – охарактеризувати ефіроолійні рослини як кормові культури
3 – розглянути використання ефіроолійних рослин в якості лікарської та овочевої сировини.
Розділ 1. Поширення та значення ефіроолійних рослин
Незвичайно різноманітний світ рослин, що оточує нас. І всі ми прекрасно знаємо, що життя тварин і людей цілком залежить від нього. Рослинам ми так чи інакше зобов'язані майже усім, чим користуємося в повсякденному житті. І ніколи "homo sapіens" не досяг би сьогоднішніх висот, якби в період неоліту не вирішив підкорити собі примху дикої природи, що годувала його, і не змусив рослину шляхом окультурення стати постійним і надійним джерелом їжі. І тоді відразу ж утворився міцний зв'язок: людина залежить від рослин - рослини залежать від людини. Серед перших зелених супутників людини минулого і ті, про які ми хочемо розповісти. Усі вони відносяться до різних сімейств, родам і видам. Ростуть вони в різних географічних зонах, але поєднує їх одне, неоціненне для нас, людей, якість – маслинність [2].
Разом з першими зерновими культурами древній хлібороб сіяв сою, арахіс, соняшник, льон олійний, рицину, гірчицю, рапс, сафлор і кунжут. На території сучасних Англії й Іспанії, Голландії і Швейцарії, у Древньому Єгипті й Індії широко був розповсюджений олійний і волокнистий льон. У древній медицині застосовувалася касторова олія, одержуване з насінь рицини, а для висвітлення своїх жител люди використовували мигдальну і кунжутну олії. Широкою популярністю в античному світі користувалося маслинове дерево й олія з оливок. Американські індіанці жир з насінь соняшника використовували для косметичних цілей. Безліч різних застосувань знайшли олійні рослини за свою історію, і в даний час вони займають важливе місце серед сільськогосподарських культур. Історії поширення і селекції рослин цікаві і часом загадкові.
Вивченням їх займалися багато вчених. Роки життя присвятив цьому видатний дослідник, хибкий географії рослин Микола Іванович Вавилов (1887-1943). Учений робив поїздки в Центральну Азію і Північну Африку, Південну і Північну Америку, а також у країни Західної Європи. Ці ботанічні маршрути пролягли через найбільш сприятливі для розвитку рослинного світу райони земної кулі. Вавилов виділив первинні рослини, культивовані древніми хліборобами, наприклад пшеницю і ячмінь, кукурудзу і сою, льон і бавовник, а також вторинні: жито, овес, суріпку, гірчицю й інші.
Основною задачею вченого були пошук і вивчення рослинних ресурсів планети для створення нових сортів.
У харчуванні людей продукти рослинного походження займають важливе місце. За рахунок рослин на 80 відсотків задовольняються їхні потреби в харчовому білку, а рослинні олії найчастіше використовуються замість тваринних жирів.
В даний час олійним культурам приділяється велика увага, тому що вони є найбагатшої комори не тільки рослинних олій, але також дефіцитного білка. Тільки за останні роки посіви олійних у світі збільшилися більш ніж на 80%.
Значно виріс обсяг міжнародної торгівлі маслонасінням і продуктами їхньої переробки. Соєва і соняшникова, арахісова і бавовняна, лляна і рапсова олії є предметом імпорту й експорту багатьох країн світу. Широке поширення у світовій культурі замледелия одержали соя, льон, арахіс, соняшник, рицина, рапс, кунжут, сафлор, бавовник і гірчиця. Соя є найціннішим джерелом кормового білка, і під неї віддані великі посівні площі в Північній і Південній Америці, а також у деяких районах Азії. Основними її постачальниками на Світовому ринку стали США і КНР. Розгорнуто дослідження й отримані перспективні сорти сої в нас у країні. Цікава робота ведеться в Краснодарі лабораторією селекції й агротехніки сої Всесоюзного науково-дослідного інституту олійних культур, а також молдавськими і грузинськими селекціонерами [4].
Значно розширюються посіви арахісу і соняшника. Учені, що працюють з цими культурами, намагаються підвищити їхня врожайність і якість олії, захистити від хвороб і шкідників. Соняшник - головна олійна культура в нашій країні, і їй приділяється особлива увага. Свідчення тому - відбулася в 1976 р. у Краснодарі VІІ Міжнародна конференція але цій культурі, у роботі якої взяли участь більш 500 учених з різних країн світу. Великою популярністю користуються високомасличні сорту соняшника, створені видатним ученим-селекціонером Василем Степановичем Пустовойтом.
Завдяки дослідженням учених добре вивчений хімічний склад насінь олійних рослин, властивості жирів, білків, вуглеводів і інших з'єднань, що входять у них. Особливе значення має якість жирів і білків. Багато уваги приділяють олійним культурам фізіологи і біохіміки, досліджуючи роль цих речовин у рослинній клітці. Не відстають від вчених і технологи. Чимало винаходів придумали вони, щоб "вичавити" усе саме коштовне з олійних комор.
Досить проблем у селекціонерів олійних культур. Одна з них полягає в тому, щоб створити такі сорти, у насіннях яких був б досягнутий оптимальний зміст білків або жирів. Інша, не менш важлива, задача - це захист рослин: виведення сортів, стійких до хвороб і шкідників. Тільки на соняшнику паразитує 65 видів грибів, 10 видів бактерій, 2 види вірусу і 2 види квіткових паразитів. Захворювання віднімають частина врожаю, знижують польову схожість і масличність уцілілих насінь, підвищують їхнє кислотне число і лузжистість. Чимало турбот доставляють хліборобам численні комахи-шкідники. Близько 80 видів літаючих і плазуючих шестиногих розбійників знищують посіви соняшника.
У пошуках сучасної зброї проти них захисники рослин пройшли довгий шлях - від простих механічних і агротехнічних прийомів до використання останніх досягнень біології, хімії і фізики. Проти шкідливих комах запущений у хід великий арсенал засобів: ядохімікати й антибіотики: союзники людини - гриби, бактерії і віруси: рентгенівські промені і хімічні речовини різної дії. Однак далеко не завжди людині супроводжує успіх у цій постійній війні, і нерідко приходиться відступати, шукати нові шляхи в боротьбі з хворобами і шкідниками рослин [5].
Створення стійких сортів рослин - найдешевшого, надійного і безпечний для навколишнього середовища спосіб захисту наших полів. Тоді з порядку денного частково зніметься питання про її забруднення, що на сучасному етапі розвитку суспільства придбало глобальне значення. Селекціонери вже створили деякі імунні сорти сільськогосподарських культур, у тому числі і ті, котрі не бояться збудників хвороб і шкідників. На жаль, не завжди в пошуках імунітету вдається знайти і вивести необхідні форми потрібної культури. У цих випадках необхідно використовувати переваги інтегрованої системи захисту рослин. Усі частіше на допомогу селекціонерам приходять дослідники з інших областей науки: біохімії, фізіології, генетики, фітопатології, ентомології і математики. Такий союз учених - застава майбутніх успіхів у створенні високоврожайних сортів, стійких до хвороб і шкідників.
Розділ 2. Ефіроолійні культури як кормові рослини
2.1 Соняшник
З олійних культур найбільш поширений соняшник. У 1988 р. він займав площу 4 млн. 28 тис. га, на Україні - 1 млн. 577 тис. га.
Соняшникову олію широко використовують у харчовій промисловості. З неї виготовляють маргарин, використовують у натуральному вигляді, при виготовленні консервів, хлібних і кондитерських виробів, фарб, мила тощо. Макуха містить до 37 % білка, більш як 20 % без азотистих екстрактивних речовин, 6,5 % жиру і багато інших речовин. Вона є висококалорійним концентрованим кормом для тварин. Попіл із стебел містить близько 35 % оксиду калію, тому він є цінним добривом. Соняшник висівають також на зелений корм і силос [4].
Батьківщиною соняшнику є Північна Америка. В Росію його завезено в XVIII ст. Спочатку соняшник вирощували як декоративну рослину. У 1835 р. воронезький селянин Бокарєв добув з насіння соняшникову олію. З того часу соняшник почав швидко поширюватись, займаючи значні площі в різних грунтово-кліматичних зонах. Тепер основними місцями поширення соняшнику є райони Північного Кавказу, Центрально-Чорноземний район, Поволжя, Україна, Молдова, Західний Сибір, Казахстан і Киргизія.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--