У Південній Європі і на Близькому Сході росте дико і часто культивується там і в Криму та на Кавказі так зване ріжкове дерево (Ceratoniasiliqua) м'ясисті, солодкі і смачні стулки його плодів (бобів) надходять у продаж під назвою «цареградських ріжків». У країнах Середземномор'я дико поширений церцис європейський, або ц. стручковий (Ccrcissiliquastrum) з яскраво-червоними квітками. Це дерево часто розводять в Криму і на Кавказі як декоративне.

У містах і селах України, а часом і в лісосмугах, особливо на півдні, часто культивують гледичію колючу (Gleditschiatnacanthos), що походить з Північної Америки; добре витримує посуху в умовах степу (рис. 366). В аналогічних умовах розвівається в нас і бундук дводомний (Gymnocladusdioica) красиве дерево з могутньою розлогою кроною і великими (до 1 м) двічі перистіши листками. Бундук цінний для залісення банок і круг осмілів, оскільки щороку дає рясну кореневу порость.

1.2 Підродина Мімозові (Mimosoideae)

Дерева, кущі, рідше ліани або трави, з перистими або двічі перисто-зложеними листками з прилистками, часом перетвореними на колючки: характерними також утворення філодіїв. Квітки правильні (актиноморфні), дрібні, зібрані в кулясті або видовжені суцвіття; оцвітина подвійна, рідше проста, три-п'яти-шестичленна: тичинок багато або чотири-п'ять (десять), нитки їх довгі, найчастіше вільні. яскраво забарвлені, біля основи мають нектарники: зав'язь звичайно верхня, одногнізда; плід — біб, розкривний або такий, що розпадається на окремі членики.

Мімозові об'єднують 56 родів і близько 2800 видів у тропіках і субтропіках обох півкуль. Найважливіші роди: мімоза (Mimosa) — близько 500 видів, переважно в тропічній Америці: акація (Acacia) — близько 800 видів, з них понад 300 в Австралії, решта — в Африці. де вони є характерними елементами паркового ландшафту саван: інга (Inga) до 250 видів у Південній Америці: єнтада (Entada) — ліани тропіків тощо.

З роду мімоза найбільше у нас відома так звана м. соромлива (М. pudiai) — трав'яниста рослина, родом з Бразилії, яку часто вирощують в оранжереях. її перисті листочки дуже чутливі до різних подразнень: наприклад, під час дотику вони негайно складаються і опускаються.

Справжні акації (Acacia) на батьківщині — важливі рослини, що дають цінну деревину, дубильні речовини, папір, натуральний клей гуміарабік тощо. Майже всі акації також красиві, швидкорослі декоративні рослини. На Чорноморському узбережжі Кавказу (від Сочі до Батумі) досить поширена в культурі в парках а. срібляста (A. dealbata), яка цвіте тут рясно в кінці січня на початку лютого. її гілочки з головками жовтих квіток доставляють до Москви. Санкт-Петербурга, Києва в квіткові магазини під неправильною назвою - "мімоза".

В Україні на півдні культивується лише єдиний представник цієї підродини — альбіція ленкоранська.

1.3 Підродина Бобові (Faboideae)

Трави, кущі, рідше дерева, з перистими, трійчастими, пальчастими, рідше простими листками. Квітки зигоморфні, п'яти-членні; чашолистки зрослі, неоднакові; віночок метеликоподібний, в якого верхня (найбільша) пелюстка називається парусом, або вітрилом, дві бічні — весла, або крила, дві нижні, що зрослися, — човник; тичинок десять, які частіше зрослися нитками в трубочку (однобратні), або дев'ять зрослися, а одна вільна (двобратні); біля основи їх є нектарники. Маточка одна, з одного плодолистика, з верхньою зав'яззю; плід — біб, що розкривається звичайно двома стулками, рідше розпадається на окремі однонасінні членики.

Бобові — велика, в основному позатропічна підродина, що охоплює близько 450 родів та понад 12 000 видів. Серед них є багато цінних зернобобових (горох, квасоля, сочевиця, нут, соя, арахіс та ін.), кормових (конюшина, кормові боби, люцерна, вика, еспарцет, середела, безалкалоїдні люпині, чина тощо), лікарських, технічних, пряних (солодка, термопсис, трагакантові астрагали, індиго, тригонела, венесуельське дерево та ін.); є також отруйні рослини (зіновать). багато декоративних (робінія, або "біла акація", карагана, або "жовта акація", гліцинія, аморфа. золотий дощ, пухирник тощо). Характерною особливістю Бобових с утворення на їх коренях бульбочкових бактерій, які здатні засвоювати атмосферний азот і збагачують грунт азотними сполуками, що помітно збільшує вміст білка в їх насінні і зеленій масі.

Підродину іноді поділяють на тридцять триб залежно від типу будови маточки, характеру андроцей, форми і будови бобів, листків тощо. Гриби з вільними тичинками морфологічно і географічно наближаються до Цезальпінієвих.

За типом листків підродину Бобові для зручності можна умовно поділити на чотири групи: з пальчасто-складними, трійчастими, перисто-складними та простими листками.

РОЗДІЛ 2 . ХАРАТКЕРИСТИКА РОСЛИН РОДИНИ БОБОВІ ЗА МОРФОЛОГІЄЮ ЛИСТКА

2.1 Рослини з пальчасто-складними листками

Рід Люпин (Lupinus). Однорічні та багаторічні трави із стрижневою кореневою системою.

Стебло струнке, міцне, закінчується прямостоячою китицею синіх, фіолетових, рожевих або білих квіток. листки на довгих черешках, пальчасто-складні, складені з п'яти-десяти листочків, від довгастих до лінійно-ланцетних, голих або опушених. Чашечка глибоко двогуба: верхня губа з двома, нижня — з трьома зубчиками. Човник віночка дзьобоподібно зігнутий. Вітрило овальне; крила (весельця) щільно прикривають напівсерповидннй, догори звужений човник. Нитки всіх тичинок внизу зрослі в трубочку, вгорі вільні. Зав'язь опушена. Боби видовжені, сплюснуті, шкірясті, волосисті, з поперечною перегородкою. Насінин у плоді багато, але іноді їх лише дві-три.

Рід об'єднує до 200 видів, однорічних або багаторічних, з білими, жовтими або синіми квітками у великих китицях. Цінні як зелене добриво для сидерації бідних піщаних ґрунтів. Усі частини рослини містять алкалоїди (люпинін і люпинідин) і тому отруйні. Безалкалоїдні і мало алкалоїдні «солодкі» сорти люпину, виведені українськими селекціонерами, використовуються як кормові. їхнє насіння містить до 30-40% білків. В Україні вирощують сім видів люпину різного географічного походження. В лісовій зоні України як сидеральну культуру часто висівають л. жовтий (L. luteus) із жовтими квітками, л. вузьколистий (L. angustifolius) із синіми квітками і л. білий (L. albus) з білими квітками. Всі три види є однорічниками і походять із Середземномор'я; л. багатолистий (L. роlуphyllus) — багаторічна рослина з великими яскраво забарвленими квітками голубого, синього, пурпурового та білого кольору. Він походить з Північної Америки, де росте в дикому стані. Як культурна рослина відомий у багатьох країнах світу, де його вирощують за красу квіток і на зелене добриво.

2.2 Рослини з трійчасто-складними листками

Рід Конюшина (Trifolium). Великий (до 300 видів) рід, який включає однорічні або багаторічні трав'янисті рослини невеликого або середнього розміру, з висхідними, прямостоячими, рідше лежачими стеблами. Листки трійчасті, рідше пальчасті, з п'яти-дев'яти листочків. Прилистки на значній частині своєї довжини більш або менш прирослі до черешка. Дрібні квітки зібрані в кулясті або видовжені головчасті, рідше короткокитицевидні або зонтикоподібні суцвіття. Чашечка дзвоникувата, трубчаста або більш-менш двогуба, з п'ятьма зубцями чи надрізами: трубочка її з п'ятьма, десятьма або 20 жилками: у зіві чашечка відкрита або звужена мозолистим потовщенням: біля плодів вона іноді розростається. Віночок звичайно залишається біля плода. Пелюстки більш-менш зростаються між собою нігтиками і в нижній частині приростають до тичинкової трубки. Вітрило майже вільне. Дев'ять тичинок зрослися нитками в трубочку, десята тичинка вільна. Зав'язь сидяча, рідше на ніжці. Боби дрібні, шкірясті, здебільшого однонасінні, дво-. три--, рідше чотири -, шестинасінні, звичайно залишаються захованими всередині чашечки, рідше висуваються з неї і не розкриваються.

У флорі України росте 38 видів конюшини. Більшість видів цього роду є цінними кормовими рослинами, представники яких ростуть на суходільних і заплавних луках, по схилах, на узліссях та в інших місцях, збагачуючи грунт азотом.

Найбільш поширені в природі і культурі такі види: к. лучна (Т. pratense) яскраво-червоні та пурпурні квітки якої зібрані в головчасті суцвіття: к. гібридна (Т. hybridum) — дворічник з невеликими головками і рожевими квітками, к. повзуча (Т. repens) з кулястими головками білих (рідше рожевуватих) квіток і сланким стеблом, від якого відходять повзучі пагони, що укорінюються у вузлах: к. альпійська (Т. alpestre) — багаторічник із великими темно-пурпуровими яйцевидними головками; к. гірська (Т. montanum) — багаторічник сухих лук і світлих лісів із високо піднятими білими суцвіттями; к. польова (Т. arvense) — однорічник сухих схилів із дрібними пухнастими головками; к. золотиста (Т. ашеипі) — однорічник з жовто-бурими невеликими головками. Запилюють конюшину бджоли і джмелі. Всі вили її добрі медоноси. Ч культивованих в Україні найвідоміша к. лучна, яку частіше вирощують на Поліссі та в Лісостепу.

Рід Люцерна (Medicago). Однорічні або здебільшого багаторічні трав'янисті рослини, рідше напівчагарникн.

Листки трійчасті: середній листочок на довшому черешку, ніж бічні: прилистки прирослі до черешка. Квітки сині, лілові або жовті; зібрані короткими, часто головчастими китицями.

Чашечка п'ятизубчаста: віночок з Тупим човником. Крила (весла) з'єднані з човником за допомогою зубця. Верхня тичинка вільна, дев'ять інших зрослися нитками в трубочку. Плід — одно- або небагатонасінний біб, нитковидний, серповидний, зігнутий або спірально скручений, гладенький або вкритий шипами чи горбочками. Насінини дрібні, овальні або овально-нитковидні, буруваті чи бурувато-коричнюваті. Рід налічує до 100 видів, з них в Україні росте 20 видів люцерни.

Більшість видів люцерни — добрі кормові і медоносні рослини.

Найбільше господарське значення мають: л. посівна (М. sativa), з синіми або ліловими квітками, родом з Кавказу та Середньої Азії, л. румунська (М. rотаnіса), з жовтими квітками, поширена в Лісостепу і Степу, досить посухо- і зимостійка. Обидва види — багаторічники, культивуються в Степу та в Лісостепу.

Рід Буркун (Melilotus). Однорічні або дворічні рослини, звичайно зпрямостоячими стеблами і довгими пазушними китицями з дрібнихквіток. Листки трійчасті, причому середній листочок на довшомучерешку, а бічні майже сидячі. Прилистки цілісні або зубчасті. Квітки жовті чи білі, в багатоквіткових китицях. Чашечка дзвоникувата, п'ятизубчаста. Тичинок десять, з них дев'ять зрослися нитками майже на2/3 або 3/4 їхньої довжини в трубку, а десята тичинка спаяна з рештоютільки посередині або вільна. Човник віночка тупий. Зав'язь ланцетна, гола або опушена. Боби в два-чотири рази довші від чашечки, довгасті, овальні, ромбічні або майже кулясті, нерозкривні, опадають разом з чашечкою і плодоніжкою. Насінина одна, рідше дві-три. В Україні росте сім видів буркуну.

З них найбільш поширені б. білий (М. albus), з білими квітками та б. лікарський (М. officinalis), із жовтими квітками. Обидва види мають своєрідний запах, зумовлений наявністю в рослинах кумарину. Ростуть по всій Україні на перелогах, по узліссях, схилах, уздовж доріг, на пустищах тощо. Іноді їх культивують як кормові рослини.

Рід Квасоля (Phaseolus). Великий тропічний рід, який налічує близько 150 видів переважно однорічних рослин з прямим або витким стеблом. В Україні росте два види квасолі. В культурі в Україні найбільше поширена к. звичайна (Ph. vulgans) — витка або кущиста однорічна рослина; боби різної форми і довжини; забарвлення і форма насіння також різноманітні; воно містить 22-28 % білків і до 57 % безазотистих екстрактивних речовин. Найкращими вважаються білонасінні сорти. Як декоративну часом розводять к. вогняно-червону (Ph. coccineus) витку однорічну рослину з яскраво- червоними квітками, зібраними в довгі китиці.