Курсовая работа: Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості

Під кормовою базою розуміють обсяг, видовий склад та якість кормових ресурсів систему виробництва і використання кормів у тваринництві. Кормова база поєднує в собі агрономічні, зоотехнічні та економічні заходи.

Основні вимоги до кормової бази такі:

· повне і безперебійне забезпечення тварин різноманітними повноцінними та дешевими кормами протягом року:

· забезпечення в раціонах оптимального співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, амінокислот тощо, високої перетравності й засвоюваності кормів;

· раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, а також відходів й побічної продукції рослинництва і тваринництва;

· виробництво максимальної кількості кормів з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Усі корми, що їх використовують у тваринництві, поділяють на такі основні групи:

· рослинні, які підрозділяють на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані (комбікорми, зерно фуражне, висівки, макуха, шроти, відходи хлібозаводів, пивоварних заводів, кухонні відходи);

· тваринного походження – молоко і відходи" маслоробної та сироварної промисловості (молочні відвійки, сироватка), відходи м'ясокомбінатів та рибної промисловості;

· мінеральні – кісткове борошно, кухонна сіль, крейда та інші, які виробляються підприємствами хімічної промисловості і використовуються як добавки до кормів для збалансування їх мінерального складу;

· вітамінні.

Вироблені корми або згодовують тваринам у цьому ж господарстві, або продають за його межі. Сільськогосподарські підприємства продають державі й іншим господарствам фуражне зерно, картоплю, сіно тощо. У такому випадку корми є джерелом грошових надходжень для господарств, які їх реалізують. Однак більшість з них вирощують і заготовляють корми для внутрішньогосподарських потреб. За таких умов корми є сировиною для тваринницьких галузей.

Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів.

Кількість окремих видів кормів облічують у вагових одиницях і в перерахунку на поживні речовини, а кормів усіх видів, разом узятих у перерахунку на кормові одиниці та перетравний протеїн. За одиницю поживності й одиницю потреби в кормах умовно приймається поживність і продуктивна дія 1 кг вівса – вівсяна кормова одиниця. Норми годівлі та поживність кормів часто оцінюють в одиницях обмінної енергії (ОЕ) – джоулях (1 Дж = 0,2388 кал).

Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання вдосконалення і зміцнення кормовоїбази – це забезпечення раціональної годівлі сільськогосподарських тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин забезпечується оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Співвідношення окремих видів кормів за їх поживністю визначає структуру раціону годівлі худоби і птиці. Повноцінність і збалансованість кормових раціонів – найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності сільськогосподарських тварин.

Відповідно до біологічних особливостей окремих видів худоби і птиці кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі свиней і птиці найбільшу питому вагу займають концентровані корми. У підприємствах України в галузі птахівництва на концентровані корми припадає 97 % усіх затрат кормів, а у свинарстві – понад 80 %.

У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять у від 25 до 27 %. У раціонах годівлі великої рогатої худоби 19–20 % кормів припадає на силос, 18 % – на сіно, сінаж і солому, до 30 % – на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ.

Дослідження свідчать, що коливання в продуктивності тварин на 50–80 % зумовлені факторами зовнішнього середовища, з яких найбільший вплив має годівля. Недостатня, неякісна годівля негативно впливає на потенціал продуктивності та якість тваринницької продукції.

Рівень годівлі тварин позначається на їх продуктивності, відтворній здатності, формуванні і розвитку найбільш цінних господарських властивостей. При недостатньому рівні годівлі не лише різко знижується продуктивність худоби, а й підвищується яловість маточного поголів'я, скорочується вихід молодняку, народжується слабке потомство.

Рівень годівлі тварин безпосередньо визначає економічні показники виробництва тваринницької продукції, зокрема її собівартість. Чим вищі надої молока, середньодобові прирости живої маси худоби, тим дешевше виробництво продукції.

Узгоджене збільшення поголів'я і поліпшення кормової бази має вирішальне значення для дальшого нарощування виробництва продукції. Разом з тим дослідні дані і практика багатьох підприємств підтверджують доцільність використання додаткової кількості кормів для підвищення продуктивності худоби, а не збільшення її поголів'я. При цьому кінцевий результат виробництва тваринницької продукції з розрахунку на 1 ц к.од. майже у два рази більший.

Нині ж, коли спостерігається значне скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, відновлення їх кількості повинне відбуватися на фоні випереджаючого збільшення виробництва кормів.

Велике значення для зміцнення кормової бази і годівлі тварин за збалансованими за всіма поживними речовинами раціонами має науково обґрунтоване визначення потреби в кормах. її обчислюють виходячи з норм годівлі різних вікових і статевих груп тварин залежно від їхньої продуктивності та обсягу виробництва продукції.

Нині застосовують деталізовані норми годівлі, які передбачають контроль годівлі тварин за багатьма показниками. Такі норми годівлі для великої рогатої худоби визначають за 24 показниками, свиней – 27, овець – 18, коней – 29, птиці – 46. Кожному виду тварин відповідає певний тип годівлі, тобто співвідношення різних видів кормів у раціоні.

З економічної точки зору корми є важливою статтею витрат у тваринництві. Так, за даними НІД кормів УААН, у 2005 році серед усіх матеріальних затрат, що увійшли в собівартість продукції сільськогосподарського виробництва в цілому, корми складали 3491,6 млн. грн., або 28,9%; в собівартості продукції тваринництва – 71,7%. Отже, від забезпечення кормами та їх якості залежить рівень продуктивності тваринництва та конкурентоспроможність продукції на ринку. Однак, останніми роками спостерігається значне зниження якості кормів, що потребує нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази.

Кормовиробництво – найбільш відстала галузь сільського господарства в Україні. Площі сільськогосподарських угідь, відведені для виробництва кормів, використовуються неефективно. З них мало заготовлюється сіна, сінажу, силосу та інших кормів.

Джерелами надходження кормів є природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), посіви зернофуражних та кормових культур, відходи зернових, технічних, овочевих культур і картоплі, побічні продукти переробної промисловості.

Структура кормових ресурсів характеризує джерела їх надходження, а також до певної міри свідчить про якість кормів. У Степу і Лісостепу в структурі кормовиробництва вища питома вага концентрованих і соковитих кормів, нижча – грубих і зелених. На Поліссі і в Карпатах більша частка зелених та грубих кормів. У підприємствах Степу на силос припадає 70 % усіх соковитих кормів, Полісся – 47 %, на сіно і сінаж – відповідно 37 та 61 %. Характерно, що в зонах Полісся і Карпат, краще забезпечених природними кормовими угіддями, підніжні корми в загальній групі зелених кормів займають понад третину їх загальної кількості. У цілому в цих зонах з природних кормових угідь одержують понад 20 % усіх кормів.