Курсовая работа: Фінансове забуспечення недержавних пенсійних фондів

Таблиця 1.2

Вид фонду	Засновники	Учасники
відкритий пенсійний фонд	Будь-які одна чи кілька юридичних осіб	Громадяни України, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця та характеру їх роботи
корпоративний пенсійний фонд	юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники	можуть бути виключно фізичні особи, що перебувають (перебували) в трудових відносинах з працедавцями-засновниками і працедавцями-платниками цього фонду
професійний пенсійний фонд	об'єднання юридичних осіб-працедавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні союзи (об'єднання професійних союзів), або фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності	можуть бути виключно фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності (занять), визначеної в статуті фонду

- Розглянемо більш детально особливості функціонування корпоративних пенсійних фондів. Підприємства, які планують створити корпоративний фонд або стати роботодавцями-платниками, мають працювати беззбитково протягом не менше 1 року до створення фонду (або до приєднання фонду). Вимога щодо фінансової спроможності пов’язана із зобов’язанням роботодавців сплачувати внески до корпоративного НПФ за всіх своїх працівників.

Учасниками такого НПФ можуть бути тільки наймані працівники підприємств, тому у разі виходу відповідного роботодавця зі складу засновників чи розірвання договору про участь у корпоративному НПФ, або при звільненні працівника, такий учасник фонду повинен вийти з корпоративного фонду і перевести свої накопичення до іншого НПФ.

Роботодавці-засновники та платники зобов’язані платити внески за всіх своїх працівників. Вони можуть тимчасово припиняти сплату внесків на строк до одного року. Розмір внесків роботодавців до корпоративного НПФ встановлюються у відсотках відносно суми зарплати працівників і можуть бути визначені як:

- Однаковий відсоток на користь всіх працівників;

- Відсотки, диференційовані за прогресивною шкалою, залежно від віку, стажу роботи працівників на певному підприємстві, віку та стажу одночасно.

Підприємства-роботодавці мають можливість засновувати власні корпоративні фонди для своїх працівників і осіб, які працюють на пов’язаних з ними підприємствах, або можуть стати засновниками відкритих та професійних фондів, проте практика інших країн, де недержавні пенсійні фонди працюють вже десятки років показую, що для великих підприємств (чисельність працівників яких перевищує 5000 осіб) найвигідніше створювати власні корпоративні недержавні пенсійні фонди. Для підприємств, де працює менше 5000 осіб закордонна практика показує, що найчастіше малим там середнім підприємствам недоцільно створювати власні корпоративні фонди через відносну дорожнечу створення та утримання власного пенсійного фонду [28].

- Професійний недержавний пенсійний фонд характеризується тим, що сплата внесків для його засновників не є обов’язковою, але у разі прийняття ними рішення про сплату внесків, діють принципи, аналогічні корпоративному НПФ. Перевагою учасників професійного фонду є те, що вони можуть залишатися в професійному фонді при зміні місця роботи, якщо працюватимуть у тій же галузі, не змінюючи професії.

- Для відкритого недержавного пенсійного фонду характерним є те, що заснування відкритих НПФ заборонено юридичним особам, діяльність яких фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Юридична особа може створити лише один корпоративний чи один професійний НПФ. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів.

У разі прийняття власником підприємства чи уповноваженим ним органом рішення сплачувати внески до НПФ за своїх працівників, роботодавець звертається до адміністратора фонду, вибирає пенсійну схему з наявних у фонді та укладає договір з НПФ – пенсійний контракт. Пенсійну схему у НПФ можна замінити на іншу, але не частіше одного разу на 6 місяців.

Пенсійні внески до НПФ сплачуються у порядку та розмірах, встановлених пенсійним контрактом. Пенсійні фонди дають можливість гнучко враховувати фінансові можливості вкладників, оскільки можна змінювати розміри та періодичність сплати внесків відповідно до умов обраних пенсійних схем, а також за певних умов тимчасово або повністю припиняти їхню сплату.

Мінімальний розмір пенсійних внесків може встановити рада НПФ – на рівні не вище 10% мінімальної зарплати у розрахунку на місяць (з 01.10.2007 року – 46 грн.). Максимальний розмір внесків не обмежується, але як правило не перевищує межі податкових пільг. Тобто, підприємство, яке сплачує пенсійні внески на недержавне пенсійне забезпечення найманого працівника, може відносити на валові витрати суми таких внесків у розмірі до 15% зарплати працівника за рік, але не більше граничної суми податкової соціальної пільги, тобто суми прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженої на 1,4 (у 2007 році – 740 грн. на місяць). Пенсійні внески не включаються до фонду оплати праці, тобто на них не здійснюються обов’язкові соціальні нарахування. Працівники також можуть добровільно сплачувати внески за власний рахунок до НПФ будь-якого виду [23].

Відкритий недержавний пенсійний фонд є прийнятним для всіх. Головне, що відрізняє відкритий фонд від інших, це можливості:

- більшої гнучкості щодо розміру пенсійних внесків;

- участі в недержавному пенсійному забезпеченні тільки частини колективу роботодавця на відміну від корпоративного фонду, де роботодавець зобов’язаний робити перерахування коштів на користь усіх без винятку своїх працівників;

- участі будь-яких фізичних осіб як вкладників на свою користь або на користь своїх найближчих родичів;

- залишитися учасником фонду після припинення трудових відносин з роботодавцем [19].

Визначають кілька варіантів недержавного пенсійного забезпечення працівників малих та середніх підприємств:

1. Невеликі підприємства можуть об’єднуватися і створювати корпоративні фонди за участю декількох роботодавців, укладаючи договір на обслуговування з професійним адміністратором;

2. Малі та середні підприємства можуть приєднатися до вже створених великими підприємствами корпоративних фондів як «роботодавці-платники».

3. Малі та середні підприємства мають можливість робити внески у відкриті недержавні пенсійні фонди;

4. Можливість для роботодавців сплачувати внески до професійного пенсійного фонду [28].

Оскільки до появи вУкраїні НПФ вже багато років функціонують на ринках західних країн, слід також звернути увагу на класифікацію НПФ у міжнародній практиці [4]. У світі недержавні пенсійні фонди поділяють на автономні та неавтономні:

- Автономні НПФ визначаються як незалежні юридичні особи, відмінні від страхових компаній та інших фінансових установ, або відокремлена сукупність активів без статусу юридичної особи, які використовуються для пенсійного забезпечення і здійснення відповідних виплат. Автономні НПФ існують у всіх країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, за винятком Словаччини і Туреччини, де законодавство не передбачає існування таких утворень. Усі автономні пенсійні фонди мають орган управління чи адміністратора, який є особою, відповідальною за здійснення операцій фонду. Орган управління може бути внутрішнім чи зовнішнім залежно від юридичної форми організації фонду. Він може здійснювати оперативні завдання самостійно або делегувати їх здійснення іншим особам, у тому числі таким надавачам послуг, як консультанти, актуарії, управляючі активами.

- Неавтономні пенсійні фонди складаються з резервів чи інших активів, які юридично не відокремлені від вкладника чи адміністратора, та інших активів, власниками яких є вкладники.

У світовій практиці існує два типи автономних пенсійних фондів: