Вступ

Розділ 1. Характеристика ішемічної хвороби серця

1.1. Етіопатогенез ішемічної хвороби серця

Розділ 2. Основи методики занять фізичними вправами при реабілітації хворих серцево-судинними захворюваннями

2.1. Визначення толерантності до фізичного навантаження і функціонального класу хворого ІХС

2.2. Забезпечення безпеки тренувань і методи лікарського контролю

Розділ 3. Тривалі фізичні тренування хворих хронічною ішемічною хворобою серця

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Реабілітація хворих інфарктом міокарда й хронічною ішемічною хворобою серця має свої специфічні особливості, що відрізняють її від реабілітації при інших захворюваннях. Ці особливості головним чином обумовлені самою сутністю ІХС, в основі якої лежить необоротний хронічний процес, яким є атеросклероз коронарних артерій.

Особливістю реабілітації при ІХС є її постійний і поетапний (фазовий) характер. Ця особливість також обумовлена патогенезом ІХС. Відповідно до цього заходу щодо реабілітації й вторинної профілактики при ІХС варто виконувати протягом всього життя. Зрозуміло, що настільки тривале активне спостереження за хворими створює більші труднощі. Але воно необхідне. Зрозуміло, певним стадіям хвороби повинна відповідати своя форма реабілітації. Інакше кажучи, процес реабілітації має не тільки постійний, але й поетапний, фазовий характер. Цю особливість реабілітації хворих варто мати на увазі при плануванні обсягу реабілітаційної допомоги в тих або інших конкретних умовах [3; 4; 16; 20; 27].

Із клінічної точки зору найбільш прийнятною і зручною є класифікація фаз реабілітації хворих інфарктом міокарда, запропонована комітетом експертів ВООЗ (1968). Так само як і класифікація Г.Ф. Ланга, вона передбачає: 1) лікарняну фазу, що починається з моменту надходження хворого в стаціонар; 2) фазу реконвалесценції (видужання) (програма цієї фази виконується в центрах реабілітації або, у крайньому випадку, вдома під спостереженням фахівців; на цій фазі відбувається видужання хворого); 3) фазу постконвалесценції (підтримуючу), що триває протягом всього іншого життя хворого й проводиться при тривалому диспансерному спостереженні.

По завершенні II фази реабілітації більша частина хворих повинна бути підготовлена до повернення до трудової діяльності. Інформація про функціональний статус хворого, рівні його толерантності до фізичного навантаження до кінця перебування в санаторії й характері реабілітаційних заходів, що здійснюються в санаторії (як фізичного, так і психологічного плану) заноситься в етапний епікриз, переданий лікареві кардіологічного кабінету поліклініки або дільничному терапевтові, що відповідає за організацію III фази реабілітації.

Перед цією фазою реабілітації ставляться наступні завдання: попередження прогресування ІХС і розвитку її ускладнень шляхом здійснення заходів щодо вторинної профілактики підтримка досягнутого рівня фізичної працездатності (а для ряду хворих і його підвищення), завершення психологічної реадаптації хворого, проведення експертизи працездатності й працевлаштування хворого. У цей час роботу з організації III фази реабілітації хворих, які перенесли ІМ, на рівні практичної охорони здоров'я не можна вважати завершеною [1; 5; 16; 22; 27].

Особливістю організації III фази реабілітації хворих, які перенесли ІМ, є той факт, що реабілітаційними заходами (у тім або іншому обсязі) повинні бути, охоплені всі хворі. Отже, необхідно знайти таку організаційну форму, що була б досить економічно проста, доступна, включала б всі аспекти реабілітації й разом з тим охоплювала б всіх хворих, які перенесли ІМ. Очевидно, цю проблему можна вирішити тільки при диференційованому підході до призначення різних аспектів реабілітації в цій фазі з урахуванням фактора часу після перенесеного ІМ і т.д.

Фізичні аспекти реабілітації (фізичні контрольовані тренування, навчання тренуванням вдома й періодичний контроль за їхньою адекватністю, дозована ходьба й т.п.) можуть здійснюватися в поліклінічних відділеннях, відновного лікування.

Фізична реабілітація хворого, який переніс ІМ, може з успіхом здійснюватися й у районних лікарсько-фізкультурних диспансерах за умови тісного контакту співробітників диспансеру з лікарем кардіологічного кабінету.

Здійснення III фази реабілітації силами лікаря кардіологічного кабінету доцільно проводити протягом першого року після перенесеного ІМ з подальшою передачею хворого під спостереження дільничного терапевта з періодичним консультативним контролем лікарем кардіологом.

Можливий також варіант реалізації III фази реабілітації цілком дільничним лікарем разом з поліклінічним відділенням відновного лікування або районним лікарсько-фізкультурним диспансером, але за умови методичної допомоги й періодичних консультацій лікарем кардіологічного кабінету [2; 4; 10; 20; 27].

Тому, метою нашого дослідження було вивчення ефективних шляхів комплексного застосування засобів фізичної реабілітації при ішемічній хворобі серця на диспансерному етапі реабілітації.

Виходячи з мети було сформульовано наступні завдання:

1. Дослідити етіопатогенез захворювання.

2. Дослідити особливості планування та організації фізичної реабілітації при ішемічній хворобі серця на диспансерному етапі реабілітації.

3. Вивчити ефективні методи фізичної реабілітації при ішемічній хворобі серця на диспансерному етапі реабілітації.

Предметом даного дослідження є ішемічна хвороба серця.

Об’єкт дослідження – засоби фізичної реабілітації при ішемічній хворобі серця на диспансерному етапі реабілітації.

Методи дослідження – узагальнення та систематизація літературних джерел з даного питання.

Розділ 1 .. Характеристика ішемічної хвороби серця

1.1. Етіопатогенез ішемічної хвороби серця

Ішемічна хвороба серця — збірне поняття, являє собою групу захворювань, в основі яких лежить абсолютна або відносна недостатність коронарного кровообігу, тому ішемічна хвороба — це коронарна хвороба серця. Ця хвороба, як «самостійне захворювання» виділена Всесвітньою організацією охорони здоров'я в 1965 р. в зв'язку з великим соціальним значенням. Зараз ішемічна хвороба настільки широко розповсюджена в усьому світі, особливо в економічно розвинутих країнах, що можна говорити про її епідемію. Небезпека ішемічної хвороби — раптова смерть. На її долю припадає біля 2/3 випадків смерті від серцево-судинних захворювань; хворіють частіше чоловіки віком 40—65 років.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--