(1.14.)

де J – множина технологій та множина технологічних розробок одночасно.

Проведений П. Ромером аналіз довів, що на економічне зростання впливає:

· загальний обсяг висококваліфікованої праці (науково-дослідницької) в економічній діяльності;

· ставка відсотка;

· еластичність накопичених витрат на технологічні знання;

· продуктивність науково-дослідницької праці;

· співвідношення еластичностей національного продукту за

· кваліфікованою працею та за капіталом

·

· еластичність сукупного попиту за загальним індексом цін;

· еластичність загального індексу цін відносно цін на інвестиційні
товари [17, с. 419].

Відомою посткейнсіанською моделлю економічного зростання є модель Ван дер Плюга. Модель складається з трьох диференційних рівнянь.

Ортодоксальний кейнсіанський підхід, який передбачає сувору взаємододатність факторів виробництва, вчений послаблює введенням фактора технологічного прогресу. Передбачається, що виготовляються товари для споживання і інвестицій. Пропозиція праці (L) екзогенно зростає зі швидкістю п. Попит на продукцію складається з частини, що відповідає споживанню (С), та частини, що відповідає інвестиціям (І). Обсяг виготовленої продукції (Q) забезпечує чистий доход (Y) у вигляді заробітної плати (WE), (W – рівень заробітної плати, Е – кількість робітників), чистого прибутку (f) і амортизаційних витрат (D), з нормою амортизації (di). Чистий доход витрачається на придбання товарів та на накопичення (S):

(1.15.)

де s та г – відповідно коефіцієнти схильності до заощадження чистого доходу та схильності до зростання добробуту [17, с. 425].

За умови довгострокового збалансованого зростання гарантована швидкість зростання має бути тотожною природній швидкості. Продуктивність праці в моделі Ван дер Плюга визначається за допомогою виробничої функції Кобба–Дугласа після експліцитного виразу фактора технічного прогресу та переходу від ефективних одиниць до первісної розмірності:

Константа d залежить від вихідного стану економіки, Е – визначає показник кількості зайнятих (Е), розрахований в ефективних одиницях, w* – константа, яка залежить від фактора технічного прогресу.

Розділ 2. Головні закономірності світового економічного розвитку

2.1. Головні елементи глобальної економіки

Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого – відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах. Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи:

· міжнародну науково-технічну сферу;

· систему міжнародного виробництва;

· світовий ринок і міжнародну торгівлю;

· міжнародну валютно-фінансову систему [26, с. 171] [Додаток А, Б].

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10–15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7–10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5–3 роки [26, с. 179].