Курсовая работа: Формування здорового способу життя дітей з неблагополучних сімей

У 20-х роках існувала теорія "моральної дефективності", яка зараховувала дітей, важких у виховному процесі до цієї категорії. Внаслідок цього багато цілком нормальних дітей опинялися за ґратами в будинках для дефективних. П.П.Бленський як і дехто з інших учених того часу ставилися до цієї теорії критично. Він вважав, що "моральна дефективність" - це легка розумова відсталість. А легка означає, що вона не медична, а педагогічна. Безпритульна дитина - це найчастіше педагогічно занедбана дитина, настільки занедбана, що в неї ще немає такого розумового розвитку, який потрібен для усвідомлення соціально-моральних відносин та норм. Н.К.Крупська констатувала, що термін "морально-дефективний" санкціонував зовсім неприпустиме ставлення до безпритульних дітей. Для "морально-дефективних" дітей ввели карцер, "ізолятор", образливе звертання... все дозволено, з дітьми нічого не поробиш: вони дефективні.

Поняття моральної недосконалості - поняття не біологічне, а соціальне. Воно не вроджене, а придбане і виникає не з біологічних факторів, що формують організм і його поводження, а з соціальних, що направляють і пристосовують поводження до умов існування в тому середовищі, в якому дитині доводиться жити.

Але не можна ставитися до цієї теорії однобічно. Тоді, коли педагог констатує аморальність дитини, треба показати її психопатологові, тому що педагог не може сам ставити діагнози душевним хворобам. Лікар-психопатолог ставить той чи інший діагноз, найчастіше діагностує епілепсію чи розумову дефективність. Тоді дитину треба лікувати у відповідній клініці на підставі її хвороби, а не моральної дефективності. Але там, де клінічних хвороб немає, треба виховувати дитину як здорову, але педагогічно занедбану, тобто важковиховувану.

Уроджені форми емоційного реагування необхідно коректувати через індивідуальну програму корекції.

Численні дослідження соціальних психологів (Л.С.Виготського, А.Б.Запкінда, О.Р.Лурія), дефектологів (Копистянського, А.Володимирського), представників пенітенціарної педагогіки (А.С.Макаренка, В.І.Куфаєва), свідчать, що безпритульна дитина відрізняється від інших дітей своєю поведінкою. Довготривале життя на вулиці спричинює неврівноваженість, легку емоційну дратівливість та істеричність. Хронічне недоїдання, голод, антигігієнічні умови життя, рання статева активність впливають на фізичний стан безпритульної дитини. Така хронічна фізична травма не може минути безслідно й безболісно для дитячого організму. Діти були фізично виснажені, їхні м'язи кволі, в них спостерігалося недокрів'я, нервово-м'язова й судинно-рухлива збудливість, часто - нічне нетримання сечі, неспокійний сон, вдень млявий, сонливий стан та підвищена вразливість до температурних коливань. Паралелі, які напрошуються з сучасністю, змусили нас детально дослідити фізичний і психічний стан обраного для вивчення контингенту дітей.

Тяжкий стан дітей став прямим наслідком антигігієнічних умов життя, скупченості, кисневого голодування, хронічного недоїдання. Різні фізичні дефекти, які часто спостерігаються у безпритульних, мають також неабияке значення для загального нервового стану, поведінки дитини і зрештою для формування її соціального статусу. Наприклад, хвороби очей, вух, шлунка та сечостатевих органів є причинами дратівливості, легкої збудженості дитини.

Значення фізичних дефектів посилюється ще й тим, що безпритульні діти за своїм віком належать головним чином до препубертатного та пубертатного періодів. Цей вік, особливо період статевого дозрівання, дуже чутливий до всіляких зовнішніх впливів з його швидким фізичним та психічним розвитком, підвищеною життєвою енергією, які зумовлені новим фізіологічним фактором, гормональною дією на весь організм статевих залоз (Краснушкін). У цьому віці статеві стосунки виходять на перший план у шкалі цінностей. Статевий розвиток у підлітковому віці - це осердя, навколо якого структурується самосвідомість особистості:

- біофізіологічні (статева конституція організму), гормональні особливості, морфологічні й функціональні відмінності, зумовлені статевою належністю;

- психічні;

- соціокультурні (під їхнім впливом формується статево-рольова поведінка і відбувається статева соціалізація).

На становлення особистості в цей період впливають як її індивідуально-психічні особливості, так і соціальні умови. Отже, вікові особливості безпритульних дітей стають достатньо сприятливим ґрунтом для розвитку різних статевих збочень, а разом з тим і цілої низки хвороб статевої сфери. Передчасний розвиток статевого потягу відбувається під впливом зовнішнього середовища. Це середовище не байдуже до маленької дівчинки. Старші хлопчики спонукають її свідомо чи несвідомо до сексуальних ігор, подруги її розбещують, нарешті, сексуально її збуджують дорослі чоловіки. Але і там, де середовище сексуально не агресивне до дитини, воно деколи необережне з нею, безсоромно робить маленьку дівчинку свідком еротичних сцен. Тим більше, що дівчата насамперед прагнуть емоційного, душевного контакту. Хлопці ж, навпаки, мають потяг до фізичних стосунків.

Передчасне пробудження дитячої сексуальності психічно дуже шкідливе, мабуть, набагато шкідливіше, ніж фізіологічне, причому шкідливість тим більша, чим раніше це відбувається. Чим молодший вік, тим менше має значення кохання як мотив початку статевого життя. Основна шкідливість полягає в тому, що затримується психічний розвиток, і суб'єкт на все життя залишається на стадії примітивного статевого потягу, не досягаючи стадії кохання, тобто виходить у життя тим, що мовою моралі кваліфікується як "розпусник". У культурних взаєминах він виявляється регресивним, асоціальним типом. Адже загальновідомо, що злочинність супроводжується розпустою. А соціальна деградація спричиняє сексуально-психічну деградацію й розпусту.

Отже, численна кількість випадків проституції, садизму, гомосексуалізму та інших збочень, як зазначають дослідники, є наслідком названих соціально-економічних умов. Адже статеве дозрівання означає злам чи різкий поворот не тільки у фізичному розвитку, але й розвитку вищих душевних та духовних властивостей людини та всього того, що загалом визначається поняттям культури. Цілком очевидно, що патологічна сексуальність впливає на етичні поняття безпритульних дітей.

Усілякі шкідливі впливи в цьому віці зумовлюють різке відхилення від нормального фізичного й психічного розвитку дитині. Найбільш руйнівними для нервової системи є алкоголь, кокаїн та нікотин - невід'ємні супутники життя "дітей вулиці".

За довготривалого вживання кокаїну різко змінюється фізичне й психічне обличчя дитини. Головними ознаками хронічного отруєння кокаїном є хирлявість та моральний розлад. Надалі виникають чуттєві й рухові розлади, безсоння і навіть епілептоїдні судоми. Настають також зорові, слухові й смакові галюцинації, хибні ідеї. До тяжких явищ через утримання від кокаїну, належать: пригнічений стан духу, плач, стогін, туга, млявість з одночасною деморалізацією.

У хронічних кокаїністів, які почали нюхати кокаїн у ранньому віці, спостерігається сильне гальмування росту, старечий вираз обличчя. Це стається через зменшення харчування, тому що апетит під час вживання кокаїну зникає і психічно кокаїніст легше переносить голод. Але кокаїн не вгамовує голоду, а лише паралізує закінчення чутливих нервів взагалі і особливо шлунка, і кокаїніст за цей самообман розплачується своїм фізичним та психічним станом.

Велика кількість хворих на коросту, екзему та лишай зумовлена антисанітарними умовами життя безпритульних. Більше ніж половина з них (майже всі молодшого віку) десь по три місяці не миються, не мають звички вмиватися, мити руки. їхній одяг дуже занедбаний. Але найбільше занедбані в них очі. Майже третя частина безпритульних хворіла на гострі форми запалення слизової оболонки очей (кон'юнктивіт) та в'їдливе запалення залоз слизової оболонки очей з уразливим процесом (трахома). Фізично діти дуже ослаблені, а майже в 50% були прояви прихованого туберкульозу.

Виснаження фізичних сил негативно позначалося на розумовому розвитку дітей.

1.2 Здоровий спосіб життя і його складові

Здоров'я людини, захворюваність, перебіг і наслідок хвороб, тривалість життя, робочий і творчий потенціал залежать від багатьох факторів, які об'єднуються в один потік інформації. До основних складових здорового способу життя належать: спосіб життя, культура, здоров'я в ієрархії потреб, мотивація, зворотні зв'язки, настанова на довге здорове життя, навчання здоров'ю.

Спосіб життя має велике значення для здоров'я людини. Він складається з чотирь?