В його офіційні функції входить:

· підписання і оголошення федеральних законів (при цьому він має право здійснювати конституційний нагляд за законотворчою діяльністю).

· висунення кандидатури федерального канцлера на розгляд парламенту, затвердження федерального канцлера в посаді і звільнення його з посади.

· затвердження в посаді і звільнення з посади федеральних міністрів за представленням федерального канцлера.

· затвердження в посаді і звільнення з посади федеральних суддів, федеральних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів.

У вищеназваних випадках він є лише виконавцем рішень, що приймаються іншими органами влади.

1.3 Уряд місцевого рівня

Як ми вже зазначили, одинадцять з шістнадцяти земель Федеративної Республіки знаходяться в Західній Німеччині, а п’ять - в колишній Східній Німеччині (НДР).

У порівнянні з слабо розвиненим місцевим урядом Великої Британії та Франції, землі Федеративної Республіки мають порівняну автономію та значну незалежну владу. Кожен штат має регіональний законодавчий орган (Landtag), який працює за таким же принципом, що і Бундестаг на федеральному рівні. Губернатор (міністр-президент) кожної землі являється лідером найбільшої партії (чи коаліції партій) в законодавчій асамблеї (Landtag), та формує уряд за майже таким же принципом, що й канцлер формує Бундестаг. Кожні з шістнадцяти земель проводять заплановані державні вибори, які проходять незалежно, кожні чотири роки, та за звичай не співпадають з федеральними виборами, та можуть лише випадково співпасти з виборами в іншій землі. Місцевий уряд Німеччини має значну владу та є відповідальним за проведення більшої частини національної політики.

Важливою характеристикою федералізму, що пересікається, в Німеччині є те, що та політика, яку розробляє Бундестаг, часто дуже послідовно впроваджується урядами земель. Як вже було зазначено в цій главі щодо апарату, тільки 10% всіх службовців працюють на федеральному рівні, усі інші працюють у місцевих урядах. Добрим зразком для демонстрації того, як працює федералізм в Німеччині, може бути наведення прикладу з промислової політики.

Регіональний уряд є більш активним, ніж національний щодо планування та дотримування економічної політики, через що вони мають більшу автономію в урегулюванні промислової політики. Землі є складовими держави, які мають право встановлювати свої власні регіональні моделі промислової політики (Ordnungspolitik). Вони також мають право вживати необхідних засобів так, як федеральний уряд не може цього робити на національному рівні через те, що національний уряд не має право на проведення централізації економіки. Уряди земель отримали таке право завдяки регіональній автономії, а не завдяки централізованому економічному плануванню. Більше того, через те, що різні регіони мають різні економічні потреби та промислові об’єкти, така влада була визнана законною та необхідною більшою частиною виборців. Уряди земель заохотили банки до надання прямого інвестування та кредитів для зміцнення промислового розвитку в землях.

Вони також заохочували до співпраці місцеві фірми – багато з них у тій самій галузі - для того, щоб розпочати міжнародну конкуренцію. Проводячи це, вони уникнули порушення закону Картела (Cartel Law), який було прийнято у 1957 році, тому що така політика не перешкоджала місцевій конкуренції. Також вони проводили велике інвестування професійної освіти для того, що люди отримали вміння, необхідні для виробництва високоякісної продукції – основи економіки Німеччини. Організація бізнесу та організація системи працевлаштування також мали прямий вплив на визначення курсу освіти та покращення вмінь робітників за допомогою професійної системи освіти. Уряди земель покращили промислову адоптацію по-перше через якісне покращення системи цієї адоптації, а не через встановлення жорсткого контролю.

Загальна схема регіональної автономної економічної політики в землях має важливий загальний знаменник, тобто, законне право втручань з боку регіональних урядів. Проте, не всі землі дотримуються однакової економічної політики. Існує багато моделей різноманітних урядових втручань в економічну політику та промислове регулювання в окремих регіонах.

Регіональний уряд Німеччини також відрізняється від подібних установ в США за характером своєї політики. В США державна політика часто, обертається навколо певних індивідуальностей, чи питань вузького місцевого значення. Така вузькість інтересів виникає частково через фрагментарність американської політичної партійної системи, в якій національні партії мають дуже мало прямого доступу до питань місцевого значення. В Федеративній Республіці політика штатів обговорюється на такому політичному рівні, як рівень національних партій. Такий паралелізм не припускає, щоб національна політика домінувала над місцевою політикою, але це означає, що виборці мають можливість побачити зв’язок між місцевими, регіональними та національними питаннями, що сприяє як єдності, так і різноманітності в політичній системі. Завдяки тому, що партії займають певні позиції та встановлюють свої платформи для загальних та місцевих виборів, виборці мають можливість побачити різницю між партіями та зробити свій вибір, в залежності від проблем, що були обговорені, та від партійних представників.

Це не означає, що індивідуальність не грає жодної ролі в регіональній політиці Німеччини. Насправді характер партійної системи федеральної республіки наголошує на представниках національної політики, які виконують свій обов’язок та працюють на рівні місцевих та регіональних партій та урядів. Завдяки тому, що члени регіональних та місцевих партій пов’язані з партіями національного рівня, існує деяка схожість між рішеннями, які приймаються на різних політичних рівнях. Такий зв’язок в Федеративній Республіці між національною, регіональною та місцевою політикою може бути головною причиною того, що загальна кількість людей, які приймають участь в виборах в Німеччині, значно перевищує кількість виборців, які приходять на такі ж вибори в США.

Через відповідності, відносини які перекривають одне іншого (Politikverflechtung), поділ федеральних установ на національний та регіональний рівень стає тяжким завданням. Так, міста Бремен та Гамбург, що були членами Hanseatic League, яка спеціалізувалася в міжнародній торгівлі, залишаються містами-штатами. Навіть сьогодні вони мають муніципальний уряд та уряд землі, робота яких доповнює одна одну. Уряд нещодавно об’єднаного міста Берлін тепер також відноситься до цієї категорії. Місцевий уряд ФРН, виходячи з традицій таких місто-штатів, має значно більше влади, ніж їх американські колеги, і ця влада схожа на ту, яку мали місцеві уряди до об’єднання Німеччини у 1871 році.

Розділ 2. Конституційний статус Парламенту ФРН

2.1 Парламент ФРН та його функції

Парламент Федеративної Республіки Німеччини фактично складається з двох палат: нижньої – Бундестага і верхнього Бундесрата (формально в Німеччині Бундесрат не розглядається як палата парламенту). Бундестаг складається з депутатів, обираних на основі загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні строком на 4 роки. Основний закон ФРН не містить докладних ухвал про виборчу систему. Вона встановлюється поточним законодавством. В даний час порядоквиборів в бундестаг визначається Виборчим законом від 1 вересня 1975 р. з подальшими змінами. Право обирати надається громадянам, що досягли 18 років і проживаючим на території федераціїне менше 3 місяців. Право бути вибраним мають особи, що досягли 18 років і які є не менше ніж 1 рік громадянами ФРН і не позбавлені активноговиборчого права.

Виборчий закон встановлює певне число депутатів бундестага - 656 (на практиці їх завжди більше через особливості німецької виборчої системи). Депутати володіють вільним мандатом і імунітетом.

При виборах депутатів бундестага застосовується змішана система - так звана „пропорційна яка персоналізується”. Половина депутатів бундестага (328) обирається у виборчих округах, по одному депутату від кожного округу. Інша половина обирається за так званими земельними списками партій.

Кожний виборець на виборах в бундестаг має два голоси. Перший голос він подає за кандидата в депутати у виборчому окрузі, другий голос - за земельний список кандидатів однієї з партій. Обидва голоси можутьподаватися незалежно один від одного.

У виборчому окрузі вибраним вважається той кандидат, який отримав більше голосів, ніж інші, тобто застосовується мажоритарна система відносної більшості. Решта 328 місць заповнюється кандидатами із земельних списків партій. За земельними списками існує вимога отримати не менше 5% від числа всіх голосуючих по країні.

Відповідно до Конституції і регламенту керує засіданнями бундестага вибраний їм на весь термін повноважень голова. Він здійснює розпорядливу діяльність в будівлі бундестага, йому підлеглі служби цього органу, він володіє «поліцейською владою» в ньому. Існує також посада заступника голови бундестага. Окрім цього, до посадовців відноситься секретар.

Істотну роль в роботі бундестага грають його комітети. Структурно всі комітети підрозділяються на галузеві, особливі і слідчі. Галузеві комітети підрозділяються на обов'язкові (їх три: комітети у справах Європейського союзу, закордонним справам і обороні. Утворення цих комітетів передбачено в Основному законі) і факультативні (їх число міняється залежно від ситуації).

В бундестазі створюються партійні фракції (фракція утворюється, якщо партія має не менше 5%членів бундестага). Їх керівництво бере участь у формуванні органів бундестага. Голова палати, його заступник і представники фракцій утворюють раду старійшин. Він приймає порядок денний на основі одноголосності, розподіляє депутатів по комісіях, вирішує процедурні питання.

В компетенцію бундестага входить розвиток законодавства, затвердження федерального бюджету, обрання Федерального канцлера і парламентський контроль за діяльністю федерального уряду, ратифікація міжнародних договорів, ухвалення рішення про оголошення стану оборони і деякі інші питання.

Найважливішу функцію бундестага складає законотворчість. Законодавча ініціатива належить федеральному уряду, членам бундестага і бундесрату

До числа найважливіших повноважень бундестага відноситься затвердження федерального бюджету. Проект бюджету складається федеральним урядом. Бундестаг має право пропонувати свої поправки до урядового проекту бюджету, але якщо вони передбачають збільшення витрат або нові витрати, то такі поправки можуть прийматися лише з відома уряду.

Парламент володіє і іншими повноваженнями, властивими законодавчому органу: ратифікує міжнародні договори, оголошує стан оборони за умови загрози агресії, формує деякі інші органи держави.

Бундесрат - це федеральний орган, за допомогою якого землі беруть участь в здійсненні законодавчої влади федерації, а також в справах Європейського союзу (ст. 50 Основного закону). Якщо дотримуватися традиційної точки зору вітчизняних юристів, що парламент ФРН складається з двох палат, тоді бундесрат - це верхня палата парламенту. Бундесрат не є виборним органом. Він складається з членів урядів земель.

Кожна земля має в своєму розпорядженні не менше ніж три голоси; землі з населенням понад 2 млн.мають 4 голоси, землі з населенням понад 6 млн.- 5 голосів, землі з населенням понад 7 млн.- 6 голосів.