Діти й освіта. Очевидно, що в даний час освіта перетерплює величезні зміни, насамперед , у плані спеціалізації, диверсифікованості й індивідуалізації. Утопічні ідеї навчання по телевізору залишилися нереалізованими в силу малого практичного ефекту даного способу.

Політичне, соціальне і громадське життя. У цій сфері ми цілком згодні з ідеями респондентного телебачення і реалізації свободи слова через створення власних інформаційних банків, висловленими Дайзардом і Мартіном. Незважаючи на деяку утопічність спроб побудови "дійсної" демократії, подібні технічні нововведення служили б як мінімум надійним захистом проти спроб тоталітарного відродження.

Проблеми сучасного світу широко відомі: екологія, локальні війни, економічна прірва між Заходом і країнами "третього світу" тощо. Іншого роду проблеми чекають нас при переході до "інформаційного суспільства" - такому, як його ідеалізованно розуміють автори концепції. Ми вже практично з'ясували, що треба робити, але не завжди знаємо як - тобто залишається відкритим питання технологій. Крім того, неясне питання про перебудову свідомості людей для нового типу мислення[10] .

Що ж стосується проблем "інформаційного суспільства", то тут декілька глобальних причин є причиною більш дрібних. Перша з них - принципова невизначеність сутності інформації, як матеріальної, так і з філософської точки зору. Інша - взаємодія техніки і природи - чи є перша продовженням другої чи її антиподом. Нарешті, третя - взаємини техніки, інформації і людини - чи повинна людина пристосовуватися до бурхливо зростаючого шквалу інформації і стрімко мінливій техніці чи ж необхідно загальмувати розвиток і пошукати інший шлях. У принципі, питання про бюрократично-інформаційну систему і тотальний контроль є похідними від цих трьох. Ці питання ще чекають своїх дослідників.

2. Інформаційний етап еволюції як закономірність розвитку цивілізаційних систем

Інформація, із філософської точки зору, є особливим видом ресурсів. Нафта, залізна руда, інші корисні копалини видобуваються, вони є природною даністю. Сировина - це "природні дари", до яких докладалася праця з метою доставки їх до пункту відносно глибокої переробки. Матеріальні об'єкти у вигляді засобів виробництва є колишньою сировиною та водночас продуктом праці. Капітал у грошовій формі вже виступає як уособлення інформації щодо прав власності на певні матеріальні об'єкти-засоби виробництва (капітал у цьому відношенні може мати своїм предметом також і інформацію). Але сама інформація як предмет та результат виробництва з'являється ні звідки (її виникнення наука може тільки констатувати через трудовитрати). Вона створюється людиною, споживається та фетишизується нею[11] .

Чому дедалі частіше ми кажемо про інформаційну економіку як про таку, для якої економіка суто матеріального виробництва виступає в якості допоміжної? Адже не може йтися про те, що людина втратить інтерес до матеріальних засад добробуту - їй завжди буде потрібною їжа, одяг, приміщення, тепло. До складності проблеми додається й те, що органічно необхідний інформаційний вміст мали й попередні соціально-економічні формації.

Революція у сприйнятті цінностей вже мала місце. Логіка економічних процесів підкоряє логіку аграрного та примітивного ремісництва, а не навпаки. Країна, яка забезпечує себе продуктами харчування та гончарними виробами, одягом, та не виробляє високотехнологічної продукції, приречена на зубожіння[12] . Сучасні ж вияви глобалізації із вмонтованим в її механізми перерозподілом продукту можуть призвести до того, що навіть "харчова самодостатність" внаслідок глобального перерозподілу продукту може перетворитися на голод. Ці факти та положення дістають безліч підтверджень щоденно.

Отже, зробимо висновок: не зважаючи на абсолютну цінність, функціонально виробничі системи та продукти аграрно-ремісничого господарювання за умов високорозвиненого індустріального способу виробництва є допоміжними, другорядними.

Але й "зародки майбутнього" не одразу перетворюються на функціональні домінанти. Наприклад, навіть інформаційні технології, що одразу сприймались як носії прогресу, певний час відігравали допоміжну функцію. Адже протягом 70-х та 80-х років високі технології застосовувались у першу чергу для здешевлення виробництва матеріальних благ, а інформаційний сектор ще не став основою постіндустріальних економік.

Утім, неодномоментність якісних технологічних зсувів не заперечує очевидної тенденції, її можна описати як еволюцію цивілізаційних технологічних моделей та способів ресурсоспоживання, але еволюцію не рівномірними темпами, а стрибкоподібну. Такими стрибками постають технологічні революції. Як було з'ясовано, історії вже відомі такі революції, зокрема революція, для якої "до" - це культура аграрного виробництва та соціального укладу, а "після" - епоха індустріалізму. Ось про подібну революцію, але вже про заміну на рівні системовизначальних взаємних зв'язків цінностей матеріальних на цінності інформаційно-духовні, йдеться сьогодні. Відтак, сьогоденна революція є навіть більш радикальною, оскільки її наслідки надають прогресу таких рис, які не просто створюють нову якість суспільного життя, але вочевидь змінюють саму природу міжлюдських стосунків та саму людину[13] .

Можна констатувати, що в сучасному світі, як ніколи раніше, інформація як цінність у соціально-економічному розумінні активно (але, звичайно, частково) витісняє із системи цінностей ті з них, які мають виражену матеріальну природу. Як писав Е.Тоффлер, "наприкінці 50-х - на початку 60-х років лише незначна частина футурологів у США та Європі передрікала перекид значної частини зайнятих від фізичної праці до розумової, або до роботи, яка пов'язана з людським фактором", але "з тих часів відбувся радикальний зсув від фізичної праці до роботи у сфері послуг та суперсимволічної діяльності", який "набув драматичного та незворотного характеру"[14] .

Слід особливо уточнити, що суспільну цінність становить не тільки і навіть не стільки "чиста" інформація, що зберігається на тих або інших носіях. Цінністю є кваліфікація, вміння, таланти людей, їхня, так би мовити, "інформованність". Відповідно до експертних оцінок, сукупне національне багатство всіх країн світу оцінювалося у 550 трлн. дол., з яких більше половини формувалося за рахунок людського капіталу - 365 трлн. дол., в той час як на відтворюваний та природний капітал припадало відповідно 95 та 90 трлн. дол. відповідно[15] . Звичайно, будь-який "підрахунок багатства" є умовністю, кінець-кінцем, головні цінності взагалі не мають грошового вираження, а значна частина цінностей не піддається достовірній технічній оцінці. Втім, показовим є факт "субстанційного переносу" основної "ціннісної маси": вона концентрується не у сфері матеріального, а в сфері духовно-ментального. І це - не зважаючи на те, що фізичні носії цієї "ціннісної маси" - люди - мають, так би мовити, нетривалий функціональний термін - близько чотирьох десятиліть після здобуття базової (шкільної та університетської) освіти, не враховуючи того, що велика частина знань до людини приходить із роками, навіть десятиліттями практики.

Зауважимо, що не йдеться про те, що можлива механічна екстраполяція даної тенденції - адже людині дійсно потрібні їжа, одяг, домівка, різноманітні матеріальні засоби задоволення власних потреб. Але сам факт того, що збільшується вага інформаційної компоненти, означає відносне зменшення компоненти матеріальної. І якщо екстраполювати ті тенденції, дія яких стає очевидною зараз, можна припустити, що дедалі виразнішою буде ситуація, за якої людина переходить на інформаційний тип економічного спілкування із зовнішнім світом, соціумом. Людина спілкується з інформаційним простором, який дає відповіді на питання про рівень та характер попиту, суспільну цінність трудового внеску індивідів. Утім, подібне спілкування виходить далеко за межі цінностей господарських. Воно накладає дедалі більший відбиток на всю систему соціально-економічних відносин, парадигму культурного розвитку, саму людину[16] .

Відбувається дедалі більше вираження інформаційних цінностей, питоме зниження матеріальних цінностей у спектрі економічних інтересів людини. І причому сказане слід віднести не тільки до теперішнього та майбутнього часу, а й до всієї еволюції суспільно-господарських відносин[17] .

Якщо спробувати визначити сутність суспільства майбутнього, то, виходячи із системи цінностей сьогодення, "інформаційність" справляє враження найбільш влучної його характеристики. Очевидно, що пізніше, вже пост фактум, коли наше "тепер" та "майбутнє" стане таким "минулим", до якого вже можна пристосовувати методи історико-компаративного аналізу, буде сформульоване краще розуміння сутності того, що відбувається зараз та буде відбуватися потім. Це "краще розуміння" напевне узагальнить соціальні, духовно-ментальні риси суспільного життя, які або важко чи навіть неможливо збагнути сьогодні, або просто не варто спробувати деталізувати, оскільки це неминуче викличе диспути в дусі наукової фантастики та наївної футуристики. Але на цьому етапі нам видно передусім ресурсний аспект суспільної еволюції, так само як це траплялось і раніше. Згадаймо старі визначення колись "нових часів" як "доба хімії", "ядерна доба" тощо. Ці визначення вже вийшли з активного обігу та із плином часу також здаються наївними, але ми приречені на наївність, якщо намагаємося сказати щось про майбутнє.

Більше того, певні суспільні цінності можуть поставати в якості детермінант розвитку й вилучатися з обігу в тому або іншому розумінні не один раз. Так, привабливість золота є для людини, фактично, одвічною. Цю привабливість уже на пізніх етапах розвитку як свою базову цінність сприйняв, як відомо, меркантилізм. І можна сказати, що золото - це свого роду символ прив'язки людини до уречевлених цінностей, яка наражається на об'єктивні тенденції інформатизації та дематеріалізації критеріїв статку. Але траплялися періоди, коли золото (нехай і штучно) вилучалося із системи суспільних цінностей. Скажімо, у Спарті задля гарантування рівності як передумови стабільності мілітаризованого суспільства існувала система заборон на ввезення до країни золота та срібла.

Інформатизація (технічно - у вигляді масової комп'ютерізації та проникнення мережі Інтернет практично в усі сфери суспільної, побутової діяльності людини), яка приводить до створення особливого інформаційного поля, постає Інструментом, субстанцією та навіть ціллю прогресу. Вона ж уособлює зміну субстанції відтворення, поступове зростання ваги "чистих знань". Відтак, інформатизація докорінно змінює сутність багатьох виробничих, економічних процесів[18] .

Із сказаного можна, зокрема, зробити висновок щодо загальної логіки прогресу коопераційних моделей у минулому. Вона зводилася переважно до цілей підвищення продуктивності господарювання. Навіть тоді, коли зовнішнім рушієм прогресу виступала логіка індивідуального прибутку, насправді рух уперед все одно базувався на цілях максимізацїї. Фактично презюмувалося, що інститути та інструменти перерозподілу так або інакше вирішать задачі індивідуально-кланового характеру (задовольнять права власників). Лише починаючи зі старту інформаційної доби, на зламі тисячоліть, характер ресурсоспоживання, екологічні, геологічні, біологічні, етичні наслідки переробки ресурсів спочатку ледь помітно, але дедалі більшою мірою перетворюються на домінуючу систему мотивацій.

Це перетворення лише незначною мірою корениться у сфері морального. Доводиться визнати, що в ньому значно менше від прагнення до відповідальності, ніж нам у спробі подивитися на долю людства та планети хотілося б бачити. Вирішальний стимул тут інший: жахливою альтернативою екологізації, гуманізації господарювання та ресурсоспоживання є загибель біосфери та людства як її елемента.

Найбільш змістовне вираження інформаційної епохи суспільного виробництва пов'язано зі зростанням значення інформації як об'єкта економічної цінності порівняно зі значенням матеріальних ціннісних носіїв. Фактично можна простежити тенденцію, яка веде до принципово нової ситуації в суспільному поділі праці. Член суспільства здійснює свій внесок у суспільний добробут, передаючи в загальне користування певний інформаційний продукт він отримуючи зумовлені суспільне або (поки що) ринковими механізмами засоби задоволення індивідуальних потреб (зрозуміло, із дедалі більш вираженим інформаційним вмістом). Отже, йдеться про спілкування індивіда із загальним інформаційним банком, який за участі інших індивідів і постає уособленням визнавальної та соціально-регулятивної функції суспільства, джерелом рішень про суспільне визнання трудового внеску людини[19] .

3. Передумови розвитку інформаційного суспільства в Україні

Інформаційне суспільство - проект планетарного масштабу, у якому кожна нація повинна буде рано чи пізно виступити в ролі співавтора, привнести власні ідеї і культурні особливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства, як і внесок інших націй. І головна роль в організації цього процесу повинна належати громадським організаціям, суспільній ініціативі й українським органам державного управління.

Інформаційне суспільство - термін, що характеризує системні зміни в соціальній, економічній, політичній, правовій, культурній структурі суспільства. Саме в силу масштабності і глибини необхідних змін здійснені вони можуть бути тільки при активному сприянні органів державного управління[20] .

Науково-дослідна, виробнича, комерційна і просвітницька діяльність у відношенні як інформаційного суспільства в цілому, так і впровадження Інформаційних технологій (ІТ) зокрема , вимагає насамперед системного підходу.

Крім того, зусилля в цьому напрямку повинні бути якщо не строго централізовані, то, принаймні, координуємі з єдиного "вузла зв'язку", який, у свою чергу, повинний кореллювати свою діяльність відповідно стандартам, правилам і стратегії глобальної структури інформаційного суспільства. Цей момент дійсно важливий, він визначається глобальним, усе охоплюючим характером самої концепції інформаційного суспільства[21] .

Тобто, однаковість, відповідність єдиним стандартам - основна вимога до національних мереж і телекоммунікаційно-інформаційної інфраструктури. Таким чином, регіональні рішення повинні прийматися відповідно до загальної концепції розвитку ІТ в Україні.

Але національна стратегія формування інформаційного суспільства не може бути вироблена без активного діалогу фахівців найрізноманітнішого профілю, і обов'язково - представників виробничих і бізнес-структур, що займаються безпосередньо розробкою, сервісом і поширенням ІТ. І хтось їх повинний зібрати і забезпечити зв'язок між собою і з міжнародними структурами.

Своєчасність якнайшвидшої інституціональної організації діяльності, що стосується інформаційного суспільства, визначається, крім загальних економічних і соціально-політичних причин, і Окінавською Хартією щодо Глобального Інформаційного Суспільства, прийнятою на останнім засіданні Великої вісімки.

Зокрема, у Хартії вказується на те, що країни, які розвиваються, що будуть не в змозі не відставати від темпу відновлення ІТ, позбавляться можливості бути повноправними учасниками інформаційного суспільства і світових економічних процесів. Підкреслюється надзвичайна важливість для країн, що розвиваються, обрання власного шляху побудови інформаційного суспільства, вироблення послідовної національної стратегії в цьому питанні.

Члени Великої вісімки у своїй Хартії заохочують діяльність міжнародних фінансових установ (ІFІ), включаючи Багатобічні банки розвитку (MDB), особливо Світовий Банк, спрямовану на формулювання і здійснення національних програм по формуванню інформаційного суспільства[22] .