Курсовая работа: Історія розвитку гідроархеології в Україні
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ (Історія розвитку гідроархеології в Україні)
РОЗДІЛ 2. ГІДРОАРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДНІПРА В 1967-1997 РОКАХ
РОЗДІЛ 3. СЬОГОДНЯШНІЙ ДЕНЬ ГІДРОАРХЕОЛОГІЇ ДНІПРА ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми. Актуальність цієї роботи полягає в том, щоб спробувати підбити підсумки 40-річної роботи, враховуючи досвід останніх за часом великих дослідницьких проектів – Чайки та Бригантини, проаналізувати застосування сучасних методик музеєфікації, консервації та реставрації пам’яток підводної спадщини та організаційних засад проведення гідро-археологічних робіт в умовах майже відсутнього державного фінансування.
Об’єкт дослідження. Гідроархеологічні дослідження Дніпра як комплексний процес, який розвивається синхронно з іншими галузями археології, методикою досліджень, та загальним станом громадських відносин у державі.
Предмет дослідження. Розвиток методики, способів та результатів наукової обробки матеріалів гідроархеологічних досліджень Дніпра від перших кроків до сьогодення.
Мета дослідження. Дослідити розгортання гідроархеологічних досліджень Дніпра, узагальнити досягненні результати та спробувати намітити шляхи подальшого розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів. Останній раз роботи узагальнюючого характеру було опубліковано близько 20 років тому. За цей час гідроархеологія Дніпра зробила ряд величезних кроків, відбулися принципові зміни в її організації, змінилася загальнополітична ситуація у державі, тому спроба узагальнити результати досліджень має певну наукову цінність.
Методологічна основа та методи дослідження. Дипломне дослідження базується на принципах науковості, історизму; в роботі застосувалися описовий, статистичний порівняльний, хронологічний та інші методи історичного дослідження.
Наприкінці ХІХ ст. було розпочато перші спроби збору інформації про підводні знахідки Дніпра біля славетного острову. Відомий історик Яків Новицький наводить у своїх дослідженнях дані, що русло ріки біля Хортиці є надзвичайно багатим на різноманітні предмети минувшини. Так місцеві жителі, а особливо рибалки, із ріки піднімали різноманітні стародавні посудини, гроші, доісторичні скам’янілі кістки, зброю, спорядження, знаходили кам’яні та чавунні ядра, гармати. Після сильних паводків з піску відкривалися залишки стародавніх суден, які без жодних досліджень розбиралися, а знахідки здавалися на брухт в місцеві заводи. У 1878 році в руслі Старого Дніпра було випадково знайдено чайку, з якої було піднято залізні ковані гармати ХV-ХVІ. У 1905 році в Дніпрі нижче Хортиці в урочищі Наливач, при роботах по поглибленню русла було виявлено корабель, з якого було піднято декілька гармат, та зразки дерев’яних корабельних конструкцій. Саме тоді було вперше піднято питання про необхідність археологічного дослідження пам’яток які знаходяться під водою.
Вивчення підводно-археологічних об’єктів в Україні в акваторії Чорного моря почалось в 1905 році з досліджень інженера Л.П. Коллі. Зацікавленість вчених була пов’язана з тим, що з ІV сторіччя до н. е. рівень моря піднявся не менш, ніж на чотири метри, в результаті чого на морському дні залишилась велика кількість археологічних пам’яток: затоплені портові споруди, прилеглі до них житлові квартали, сільськогосподарські садиби, якірні стоянки, загиблі кораблі.
Але справжній початок гідроархеологічних досліджень в Україні можна датувати червнем 1937 року, коли професор Р. А. Орбелі в доповіді на ім’я начальника головного управління Червонопрапорної експедиції підводних робіт на морях і ріках СРСР (ЕПРОН) поставив питання про необхідність проведення систематичних підводних археологічних досліджень. 5 серпня 1937 року за наказом №100 по ЕПРОНу до складу археологічної експедиції вперше було включено водолазів. У цьому наказі було сказано: «Надаючи виключне значення проведенню науково-дослідницьких робіт з метою вивчення знахідок під водою та у ґрунті які належали до старовини… приступити до обстежувальних робіт поблизу Керчі, Феодосії, Херсонесу і Ольвії протягом серпня-вересня поточного року». Одеський військово-морський технікум надав необхідну кількість водолазів, підводну техніку і судна. Загальне керівництво роботами здійснював Р.А.Орбелі [2].
Оцінюючи даний факт Р.А.Орбелі писав: «…водолазна організація вперше в світі стає під прапор науки, переходячи до систематичних розкопок під водою, приступає до охорони пам’яток старовини, сама робиться силою, сприяючою розвитку історичного знання… Народжується нова галузь історичної науки – підводна археологія або гідроархеологія».
Першими об’єктами експедицій 1937 року стали затоплені водами Чорного моря частини древніх міст Херсонеса та Ольвії. З днища ріки Південний Буг, експедицією Р.А. Орбелі, було піднято човен – днище древка, датований неолітичним часом. В1939 році експедицією було обстежено узбережні частини міст Феодосії, Коктебелю та Керчі. Нарівні з організацією підводних археологічних досліджень Р.А. Орбелі приділяв велику увагу розробці теоретичних питань підводної археології, охороні пам’яток археології, які знаходяться під водою. Їм було поставлене велике завдання – складання гідроархеологічної карти країни, намічувалось використання гідрографічних служб, аеро- та підводних фотозйомок, припускалось створення музею підводних досліджень та Інституту підводної археології. Він планував організувати підводні археологічні дослідження Чорного та Азовського морів, рік Дніпро, Десна, Буг та інших. Втілення цих планів в життя скасувала війна та смерть Р.А. Орбелі в 1943 році.
Новий етап у розвитку підводної археології пов’язано з винайденням аквалангу. В 1957 році вивчення затоплених античних міст Південного Причорномор’я почала Азовсько-Чорноморська експедиція АН СРСР. Протягом 1957-1967 років вона провела розвідки затоплених частин античних міст Гермонаси, Фанагорії, Херсонесу, Ольвії, Тіри, досліджено місце корабельної аварії кінця ІV – початку ІІІ ст.ст. до н. е. біля Донузлава [9].
РОЗДІЛ І
СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ
Дослідження підводно-археологічної спадщини Дніпра тривають вже близько 40 років, тому настав час узагальнити накопичений досвід, оглянути минуле критичним поглядом та зробити деякі висновки. Остання праця на цю тему – «Проблемы охраны и исследования подводных историко-археологических памятников Запорожья: Тезисы докладов. 27-28 ноября 1987 г.-Запоріжжя, 1987.(Шаповалов, Калмукиди [2],[3],[4].)» - вийшла 20 років тому, до того ж вона мала невеликий обсяг і не торкалась проблем консервації та музеєфікації пам’яток.Дослідження до 1998 року проводились, великою мірою, за власні кошти дослідників, спирались на їх ентузіазм, постійно наштовхувались на бюрократичні перешкоди, тому не дивно, що монографічних досліджень, присвячених виключно, гідро-археології Дніпра, не існує. Серед праць, що тією чи іншою мірою торкаються проблем розвитку гідро-археології Дніпра, переважну більшість складають праці, присвячені матеріалам досліджень конкретних експедицій по сезонах, які торкаються загальних аспектів розвитку підводної археології Дніпра лише в контексті відмінностей об’єктів досліджень та районів, де вони відбувались.
Праці першого етапу мали здебільшого прикладний, описовий характер. Це пояснюється насамперед тим, що автори починали майже з нуля, спиралися на методику сухопутної археології та на дослідження «морських» гідроархеологів. Ці праці, окрім польових описів, малюнків та фотографій артефактів, креслень та схем, дають опис методик, які застосовувалися в той час. З цих робіт яскраво видно обмеження, які накладали на дослідників мала технічних забезпеченість експедицій та залежність від існуючої тоді командно-адміністративної системи. Але незважаючи на це, в ці роки відбулися яскраві події, які заклали міцний фундамент для подальшого розвитку гідроархеології Дніпра – підйом носової частини парусно-гребного човна в 1971 році [8],[3].
Авторитет запорізьких гідроархеологів був таким великим, що саме в Запоріжжі в 1987 році було проведено Всесоюзний науково-практичний семінар з проблем охорони та дослідження підводних історично-археологічних пам’яток [2],[3].
Другий етап розвитку гідроархеології Дніпра характеризується передачею естафети другому поколінню запорізьких гідроархеологів – В. В Нефьодова, М.А. Остапенка, Д.Р. Кобалії та інших. Ці роки були складними для науки взагалі та для гідроархеології зокрема.
Відсутність фінансування, інфляція, загальні зміни в соціально-політичній сфері призвели до того, що гідроархеологічні дослідження в ці часи обмежувалися розвідками [7].
Сучасний етап гідроархеології Дніпра пов’язаний з унікальною знахідкою – козацькою Чайкою. Судно було виявлено у травні 1998 року під час проведення гідро-археологічних робіт у гирлі Старого Дніпра біля Наумової скелі і було ідентифіковано, як морський козацький човен – «Чайка» [5]. В 15-ти метрах від берега на дні невеличкої скелястої бухти, де під час повені сильною течією Дніпра було змито п’ятиметровий шар донних відкладень. На глибині 9,5 метрів із берегового схилу оголилася кормова частина дерев’яного судна із підставками для гармат. Перший огляд та обміри дозволяли стверджувати, що збереженість знахідки перевищує 60-65%. З’ясувалося, що знайдений човен пов'язаний із діяльністю Запорізької Верфі і входив до складу Дніпровської флотилії у 1736 – 39 роках,за за типом належить до морських козацьких човнів, що з 17 ст. відомі під назвою «чайок» [14],[15].
У зв’язку із загрозою втрати знахідки під впливом дії руйнацій них процесів постала складна задача дослідження та збереження цієї пам’ятки. Нажаль, незважаючи на зусилля дослідників та підтримку Інституту Археології НАН України в державі тоді не знайшлося необхідних фінансів для вивчення та збереження знайденого судна.
В таких умовах проект по збереженню пам’ятки, що отримала назву «Проект Запорізька Чайка», було організовано громадський комітет, до якого ввійшли представники науки, громадськості, бізнесових кіл та просто не байдужі люди. Очолив рух по підйому «Чайки» ХVІІІ століття благодійний Фонд «допомога» та народний депутат України Олексій Кучеренко, а наукове керівництво на себе узяв Інститут археології НАН України та Запорізьке наукове товариство ім. Якова Новицького. Зусиллями сотень людей вперше у межах колишнього СРСР були проведені дослідження, підйом та транспортування у реставраційний ангар стародавнього корабля. Слід зазначити, що приміщення для реставрації площею 800 кв. м було побудовано силами Запорізького Алюмінієвого Комбінату, на чолі якого в той час був Іван Бастрига. Цим подіям присвячені роботи авторів[16],[17].
Наступним та одним з найцікавіших об’єктів, виявлених в руслі Старого Дніпра біля о. Хортиця, стала бригантина, яку було виявлено у травні 1999 року, під час проведення охоронних гідро-археологічних робітна дні Старого Дніпра біля скелі Наумової.
Унікальна пам’ятка розвитку судноплавства та судно будівництва в Україні першої половини ХVІІІ ст. – затонуле військове вітрильно-весельне судно, зазнало суттєвих пошкоджень під час паводку, але незважаючи на це її стан дозволяв ставити питання про підйом та подальшу реставрацію знахідки [8].
Паралельно із підводними обмірами та фіксацією стану insitu, була проведена кропітка робота у військово-морських архівах та музеях Росії, в результаті якої стало зрозуміло, що ми маємо справу із типом кораблів, відомих під терміном «бригантин русского манира». Палубне одномачтове вітрильно-весельне судно мало довжину близько 20 м та ширину до 4 м. Конструкція та теоретичні креслення бригантин «русского манира» розроблялися в 1710 р. для ведення бойових дій на Балтійському морі. Під час першої російсько-турецької війни було вирішено побудувати декілька подібних кораблів і на Дніпрі для подальшого використання на Чорному морі. Знайдений корабель також входив до складу Дніпровської флотилії у 1735 – 39 роках.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--