Курсовая работа: Юліуш Словацький в оцінці Івана Франка

Трагедія “Міндове” вважається важливим здобутком польської романтичної літератури.

В ідейно-тематичному плані твір продовжував антиклерикальні традиції Просвітництва. Ця перша трагедія Юліуша була високо оцінена відомим політичним діячем того часу Нємцевичем, якому молодий автор читав третю дію твору. В листі до матері від 15 вересня 1830 р. Словацький писав: “Прослухавши сцену, в якій Міндовг пориває з хрестоносцями, Нємцевич із захопленням вигукнув: ”Ах, чому ж цієї трагедії грати не можна”. Нємцевич також додав: “Я радий, бо перед смертю бачу, що в Польщі залишився поет, який має великий талант і дотримується громадянського духу”. Ця похвала мала для Словацького велике значення. Міндовг Ю.Словацького – політичний діяч, який мріє про розквіт свого краю, знищення ненависного тевтонського ордену. Він вдається до хитрощів для досягнення мети, але сам заплутався у своїх хитрощах, залишається самотнім і невдовзі гине.

Змальовуючи інтриги Міндовга, Юліуш Словацький не ідеалізує феодальні відносини, а об’єктивно показує політичну боротьбу за владу, характеризує хрестоносців як ворогів литовців. Уособленням загарбників в трагедії є Гейндріх – папський посланець. Під чернечим плащем він прикриває меч – “зброю золоту” – для вбивства людей.

“Ода вольності”, “Гімн”, “Кулик”, написані в дусі висловлювань найпрогресивніших діячів доби, Йоохіма Лелевем, якого за революційну пристрасть і прагнення до перетворення повстання за незалежність у війну за свободу Польщі з вирішенням селянського питання К.Маркс назвав геніальною людиною. Ю.Словацький в “Оді вольності” і в “Гімні” ототожнює інтереси польського народу із завданням всіх інших народів, проникливо передає загальний настрій повстанців, їх готовність жертвувати заради свободи вітчизни.

Свобода, як орел, летить до всіх країн...

Хто бачив вільну батьківщину!

То ж сам він одказав: “Я є життя

Хвороба віку – дух, володар!

Недужий цей!”

У розпалі повстання, можливо навіть за вказівкою національного уряду 8 березня 1831 р. Юліуш Словацький покидає Варшаву і виїжджає за кордон.

Три великі польські поети Міцкевич, Словацький і Красінський стають в цей час провідниками польського національного життя, впроваджуючи політику в поезію. Еміграція створює суспільство в мініатюрі, яке живе своїм духовним і матеріальним життям.

Польській еміграційній поезії закидали надмірний націоналізм. Хоч польська еміграція вибрала для поселення Францію, де народилися революційні ідеї про соціальну свободу, проблеми національного визволення Польщі були там далекі і екзотичні. Ні всесторонність Міцкевича, ні універсальні ідеї Словацького, ні дантеїзм Красінського не знайшли цього співчуття, що його повинна була здобути їхня поетична майстерність.

На початку вересня Юліуш Словацький вирішує залишитися в Парижі на постійне місце проживання, де й поринає у вир літературної діяльності, проте його шлях до визнання в літературних колах емігрантів, як ми уже знаємо, був нелегким.

Влітку до Парижа прибув А.Міцкевич, думка якого про його твори, була дуже важливою. У листі до матері від 3 вересня 1832 р. писав: “Він сказав, що моя поезія – прекрасна, що вона – як будівля чудесної архітектури, як великий костел, але в ньому немає Бога”. Ю.Словацький, пригадуючи рядки вірша Міцкевича “Де Бог не хоче жити, людина жити не сміє, ще не усвідомлював, що то було схвалення лише чудової форми його поезії і критикою її змісту – занепаду духу після трагічних листопадових подій. А.Міцкевич також справедливо зауважив щодо цього ”Усі його вороги, особливо з католицького табору, будуть протягом багатьох років посилатися на оту думку. А буде це і тоді, коли в храмі поезії Словацького Бог уже поселиться – Бог людей прогресивних.

На протязі 1833 – 1835 рр. Ю Словацький живе на березі чудового швейцарського озера. У 1834 р. з’являється драма “Кордіан”. Кордіан, герой драми, типовий представник польських “зайвих людей” новітнього покоління шляхти, що береться вирішувати долю Батьківщини.

В нервового Кордіана, який уже в п’ятнадцять років зненавидів життя і думає про самогубство, пробуджується раптом непереможне бажання подвигу в ім’я Вітчизни. Він виступає організатором змови, метою якої було вбивство царя Миколи І. Герой діє самостійно, не знайшовши підтримки у змовників, але на перешкоді стають внутрішня слабкість та ідейні сумніви.

Так Юліуш Словацький викрив слабкість романтичного індивідуалізму. Кордіан не здійснив подвигу, бо не дозрів ні морально, ні політично. Автор глибоко психологічно вмотивовує поразку героя одинака, який від мрійника з романтичною жертовністю піднявся до діяча, що має певну мету, але не може її реалізувати.

Центральним твором швейцарського періоду є драма “Балладина”, написана в листопаді 1834 р. В одному з листів до матері він писав: “В минулому місяці я написав нову театральну п’єсу під назвою “Балладина”. З усіх творів, які вийшли з-під мого пера, ця трагедія найкраща. Написана вона так, як би її міг сказати сам народ”.

Буржуазне польське літературознавство протягом довгого часу вважало, що в цьому творі поет тікав від дійсності. Хоча насправді вона була глибоко сучасною. Боротьба за королівську владу позбавляє “Балладину” будь-якої людяності. Королівська сваволя призводить до того, що країною, долею людей керують злі деспоти або дурні. Цій боротьбі, пустому мрійництву шляхти, Ю.Словацький протиставляє народ, його думи і мрії.

У насиченій легендарними образами і повір’ями, високопоетичній трагедії-казці, Словацький протиставив до певної міри ідеальне давнє минуле кривавому сучасному. Ю.Словацький, йдучи за шекспірівським ідеалом універсальної поезії, майстерно переплів реальне, фантастичне, трагічне і комічне, в такий спосіб створивши багатий ідейно-образний світ, де розв’язував проблеми влади і насильства, здорової моралі, а в кінці все ж проголосив перемогу добра над злом.

Трирічне перебування Юліуша у Швейцарії було також позначене хвилями особистого щастя. Він закохався у 15-літню Марію Водзінську, яка перебувала в цей час зі своїми батьками в Женеві. Йому здавалось, що вона його кохала і навіть мав намір з нею одружитися. Юліуш пише такі вірші: “Прокляття”, “Хмари”, “Стокротки”, “Останній спогад”, “До Лаури”, “В альбом Марії Водзінської”. Юліуш Словацький не видав жодної збірки віршів, тому його лірика була найменш відомою читачеві.

У 1836 р. Ю.Словацький вирушає у подорож на Схід на запрошення Г.Янушевського – дядька по матері. Центральним твором цього періоду стає поема “Ангеллі”. Юліуш задумав також описати пекло на зразок Данте і за допомогою символічних образів показати становище сучасної йому Польщі. Твір має значні політичні акценти і є подальшим кроком в еволюції Ю.Словацького щодо зображення самітника-борця і віри в перемогу революції. Цей твір протиставляється “Книгам пілігримства” Міцкевича і “Небожественній комедії” Красінського.

Фінал поеми оптимістичний, сповіщає народження нового світу, а також звучить така думка: ”Бог посилає на сиві голови удари грому і не позбавляє корон чола. Хто має душу, нехай встане. Хай живе! Бо настав час для життя людей сильних”.

Також, слід згадати такі твори поета як “Гробниця Агагемнона”, яку Іван Франко вважав “щодо простоти поетичного задуму, сили почуття і багатства думок... одною із найкращих перлин у скарбниці польської поезії”.

2 Юліуш Словацький на Україні

Вихований у польському інтелектуальному середовищі, де читали і розмовляли кількома європейськими мовами, але народжений в Україні, в Кременці Ю.Словацький від наймолодших літ був нерозривно з нею пов’язаний, зрослий своєю польською душею з українськими краєвидами, блакиттю і золотом подільської далечі, з квітами, що росли попід тинами та вікнами тамтешніх осель.

Спогади та твори про Україну в Ю.Словацького з’являються, як правило тоді, коли поет намагається збагнути болючі суперечності, що його переслідують.

Україна – земля його дитячих літ – була для поета символом нематеріального, а духовного, вічного. Читаючи його твори, важко опиратися враженню про те, що він найчастіше спілкувався з духом України, а не з її реальним втіленням. Неухильна ідеалізація України мала глибокий сенс. Цю філософську проблему пояснював Юліуш у листі до матері, одержавши від неї в Парижі килимок, що висів над його дитячим ліжечком у Кременці. Отож світ, з яким поет стикався в еміграції – в Дрездені, в Лондоні, чи Парижі, нагадує видиму сторону візерунчастої тканини. Натомість її нитки, сховані від глядача, занурені в світ уяви, набагато кращий і досконаліший від реального. Власне там, по другий бік канви, схована Україна – хоч бачена поетом очима уяви, але правдива, може навіть правдивіша, ніж доступний для ока “земний килимок”.

Українські спогади – найглибша та найчистіша криниця спогадів Ю.Словацького. “Король-дух”, містично проваджений Ю.Словацьким “з глибини століть крізь сонце й домовини”, “вічний революціонер”, дух, що його поет відчуває у своєму єстві, що не дозволяє йому піддатися під жодну світову владу і не визнає жодних авторитетів, набираються земного життя, як тільки будяться в ньому спомини про місце, де він усвідомив себе, тобто про Україну.

Романтичний поет – ідеал Ю.Словацького – повинен не лише творити, але й жити згідно з високими засадами моралі, не прагнучи ні користі, ні слави. Дар натхнення був для поета нелегким обов’язком, душевним тягарем. Такий творець – виразник духу нації. Він воскрешає в часи неволі міфологічне минуле народу, щоб наблизити встановлення справедливості в часи теперішні. У боротьбу за незалежність Польщі ідеально вкладалась заклична творчість українських рапсодів, які співали про героїчні походи запорожців, їхню мужність і відданість оборони омріяної, але насправді кров’ю окупленої свободи.