Курсовая работа: Юліуш Словацький в оцінці Івана Франка

Gdzie gory moje blekitnieja mrokiem

A miasto dzwoni nad szumnym potokiem.

Якщо колись у тій моїй країні,

Де котить Іква хвилі по долині,

Де пасма гір блакитніють над мроком,

А місто дзвонить над шумним потоком.

(Переклад Д.Павличка).

Якщо ти будеш у моїй країні,

Де котить Іква хвилі свої сині,

Де гори пнуться у блакить високу,

Де дзвонить місто над сріблом потоку.

(Переклад Є.Нарубіної).

Д.Павличко починає переклад словами, суголоснішими з думкою самого автора, він не вдався до трансформації і не змінив рядка, як це бачимо у Є.Нарубіної.

Також Д.Павличком був здійснений переклад “Години думки”, уривків з поеми “Вацлав”, присвячених українській тематиці та з поеми “Ангеллі”.

Чи не найбільшу трудність у перекладі становить “Ода вільності” повна неясних, символічних образів, алегорій, натяків і недомовлень. Перекладав “Оду” Микола Бажан, як окремі, але міцно зв’язані між собою частини одного цілого. В першій картині домінує образ ангела, символу справедливості, який розправив свої крила над повсталою католицькою Польщею. Не відступаючи від оригіналу М.Бажан і в подальших розділах має на увазі образ божества, як втілення рівності і свободи. Іноді М.Бажан вдається до підсилення оригіналу, маючи на увазі пізніші антипапські та антиватиканські виступи Ю.Словацького. Так постає “образ духа неволі”, який “гордою стопою топче трони”, хоч і гнеться “під тягарем кривавої корони”.

Перекладом “Гімну” Ю.Словацького займався Є.Дроб’язко. Біда тут не в тому, що перекладач доповнює оригінал власними думками і висловами, біда також і не в тому, що деяких висловів первотвору перекладач не зрозумів (“вільності палає кров” – замість “вільності росте кущ” – тобто “дерево революції”), а справа вся в тому, що переклад вийшов трохи бідним, хоч він майже дослівно “відстукує оригінал”. Як перекладачеві Є.Дроб’язку краще вдалося перекласти ліричні вірші Ю.Словацького, де не раз можна зустріти творчий підхід до справи.

Ще один революційний твір поета – “Кулик” – був перекладений М.Рильським. Власне переклад вдався йому просто чудово, оскільки, ще з часів праці над “Паном Тадеушем”, М.Рильський добре знав шляхетський побут та звичаї, польський національний характер. Поет тут говорить про те, що простий народ хоч і співчував повстанцям, але особливої участі в подіях 1830 р. не брав, бо не відчував у них запоруки зміни свого тяжкого соціального становища.

Водночас, кращі сини Польщі, вихідці із шляхти, були готові жертвувати своїм життям заради відновлення Польщі. Надзвичайно важливим є епізод, в якому показано як син, ще не поховавши батька, що лежить у труні, пристає до повстанців.

Перекладач відтворює “Кулика” як написану “одним подихом” пісню про веселих і хоробрих людей, відтворює піднесений настрій повстанців, їх рожеві мрії і сподівання, як вони змальовані Ю.Словацьким і якими вони були насправді. М.Рильський гостро відчув, що образ шаленого чвалу крізь заметіль групи сміливців – це символ наростання сил народу, який піднімається на боротьбу.

М.Рильський був чудовим перекладачем, адже М.В.Гоголь так визначив завдання перекладача: ”Іноді треба віддалитися від слів оригіналу навмисне для того, щоб бути ближчим до нього”...

Оце “віддалитися”, щоб “бути ближчим”, оце проникнення в дух чужої мови, в дух змісту оригіналу для того, щоб краще передати його, - чи не головна риса М.Рильського – перекладача.

Говорячи про Ю.Словацького і Т.Шевченка, також можна віднайти деяку співзвучність їхніх творів, особливо, коли обидва автори славили ”українських гайдамаків” (“Гайдамаки” Т.Шевченка, “Три псалми”, “Беньовський” Ю.Словацького); коли зверталися до історичного минулого народу (“Іван Підкова” Т.Шевченка, “Змій” Ю.Словацького), надсилали послання рідним народам (“І мертвим і живим”... Т.Шевченка, “Гробниця Агагемнона” Ю.Словацького).

Ми не маємо жодних фактів, які б засвідчили особисте знайомство цих людей. Тут швидше йдеться про генетичні витоки, про наявність типологічних ознак, породжених однією історичною добою. Два поети належали до різних націй і класів, але у відтворенні дійсності були подібними.

Перші справді критичні оцінки творчості Ю.Словацького в українській літературі належать Івану Франку, який вже в 70-х рр. ХІХ ст. зацікавився польським романтиком. Іван Франко у своїй статті про польську літературу, захоплюючись творчістю Ю.Словацького, називає його “незрівнянним майстром польського слова, майстром поетичної форми та улюбленим поетом молоді”. Важливими також є ще дві статті критика, написані польською мовою з приводу шеститомного видання творів Ю.Словацького у Львові, підготовленого Бігелайзеном.

У рецензії “Нове видання творів Ю.Словацького” І.Франко дав оцінку першим чотирьом томам, проникливо аналізуючи твори, які після смерті поета викликали такий ентузіазм, що їх цінували вище від творів А.Міцкевича. Поезія Юліуша сприймалась гаряче читачами, адже закликала до боротьби. І, взагалі, за ним закріпилася слава “співця революції”, “поета листопадового повстання”, у якому він взяв участь своїм словом – поетичним закликом до бою.

4 Юліуш Словацький в інтерпретації Івана Франка

Образ вічного революціонера вперше зустрічається у вірші Ю.Словацького “Odpowiedz na psalmy przyszlosci Spiridionowi Prawdzickiemu” (1845). На подібність Франкового “Гімну” до цього твору вказував ще Филипович. Вражають насамперед не тільки спільні образні парадигми, а майже ідентичний ритмічний малюнок обох поезій, однак Дух Франка не постає з тілесних мук потойбічного світу, він живе у народній пам’яті як невмирущий символ вічної людської жаги, оновлення і поступу. Енергія Франкового “Вічного революціонера” могутня і всеперетворююча, у ній відсутнє руйнівне начало притаманне романтичному началу (аналогу) Ю.Словацького.

Франків Дух покликаний до життя часом, бурхливими і динамічними загальноєвропейськими процесами, як провісник неминучих суспільних перемін. Цей романтичний ореол цього образу набуває реалістичної конкретизації і пластики. Зникає таємничість, загадковість перших рядків “Гімну”, натомість чітко вимальовуються такі ідеологічні сфери: дух, наука, думка, воля.

Вічний революціонер –

Дух, що тіло рве до бою,