Злочини, що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовими злочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їх діяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у вигляді одержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадових осіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн. Ми почнемо розгляд хабарництва з розгляду різних підходів до його визначення та відповідальності за нього в інших країнах.

1.1 Законодавство різних країн про хабарництво

У кримінальному законодавстві як багатьох європейських держав, так і країн англо-саксонської правової системи, застосовуються різні підходи до визначення поняття посадової особи. Так, наприклад, відповідно до кримінального законодавства США, суб’єктами одержання хабарі є публічні посадові особи, а також особи, обрані для виконання обов’язків публічних посадових осіб, відібрані як кандидати чи призначені, якщо вони сповіщені офіційно про майбутні виборі чи призначенні. В коло публічних посадових осіб входять члени Конгресу США, члени постійних комісій, що служать, наймані робітники або особи, які діють від імені США. Крім того, відповідальність за хабарництво можуть нести спеціальні урядові службовці, до яких відносяться чиновники чи службовці федеральних законодавчого чи виконавчого органів.

У ФРН кримінальна відповідальність за давання чи одержання хабара багато в чому залежить від того, чи відбуваються за хабар нібито законні чи, навпаки, незаконні дії, що йдуть врозріз з обов’язками посадової особи. Так, відповідно до частини 1 § 331 Кримінального кодексу ФРН, посадова особа, що вимагає майнову чи іншу вигоду або обіцянку її в майбутньому, за здійснення якої-небудь дії зараз або в майбутньому, карається позбавленням волі на строк від 2 років чи штрафом. Здійснення подібних дій чи суддею третейським суддею карається позбавленням волі на строк від 3 років чи штрафом. У випадках же, коли хабароодержувачи виходять за межі своїх повноважень, законом передбачається покарання у виді позбавлення волі від 6 місяців до 5 років (у менш тяжких випадках — позбавлення волі на строк від 3 років чи штраф), а для суддів чи третейських суддів — на строк від 1 до 10 років (у менш тяжких випадках — від 6 місяців до 5 років).

За аналогічною схемою той, хто пропонує, обіцяє чи гарантує хабар посадовій особі чи солдату бундесверу за здійснення дій, що входять в їхні службові обов’язки, карається позбавленням волі на строк до 2 років (у відношенні судді чи третейського судді — до 3 років) чи штрафом (§ 33 КК ФРН).

Якщо ж хабар дається за здійснення посадовою особою, солдатом бундесверу, суддею чи третейським суддею дій, що виходять за межі їхньої компетенції, міра покарання у виді позбавлення волі може бути призначена на строк від 3 місяців до 5 років (§ 334 КК ФРН).

У кримінальному законодавстві Італії за одержання хабара передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, а якщо при цьому посадова особа сприяє або заподіює шкоду однієї зі сторін у цивільному, кримінальному чи адміністративному процесі — в виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років (стаття 319 КК Італії).

Якщо предметом хабара є одержання службового місця, стипендії, пенсії чи письмове оформлення контракту, що цікавить адміністрацію посадової особи, то подібні обставини вважаються обтяжуючими.

До хабарництва в США прирівнюється одержання службовцями незаконної винагороди за виконання своїх службових обов’язків. Так, згідно § 203 розділу 18 Зводу законів США, той, хто, будучи членом Конгресу чи особою, обраною у Конгрес, чи членом постійної комісії, а також служить найманим робітником органів законодавчої, виконавчої чи судової влади США, просить, вимагає, одержує чи погоджується одержати крім передбаченої законом плати за виконання своїх офіційних обов’язків компенсацію за послуги у відношенні якого-небудь процесу, клопотання сторін та інших питань, де США є стороною або мають істотний матеріальний інтерес, вчиняє злочин у виді хабарництва і карається штрафом до 10 тис. доларів або (та) позбавленням волі на строк до 2 років а забороною займати коли-небудь, державну посаду.

Особлива концепція відповідальності за хабарництво мається в законодавстві штату Нью-Йорк, де виділяється три ступені давання й одержання хабара.

Хабарництво третього ступеня відноситься до фелонії класу ”Д” і полягає в тім, що хабародавець пропонує, надає чи погоджується надати публічному службовцю благо в обмін на угоду, якщо цей службовець зробить свій вплив при голосуванні, винесенні рішення, висловленні думки, здійсненні дій.

Злочини, що відносяться до цього класу, караються позбавленням волі на строк до 7 років.

Хабарництво другого ступеня полягає в тих же діях для хабародавця і хабароодержувача, однак розмір хабара перевищує 10 тис. доларів. Воно відноситься до фелонії класу ”С” і карається позбавленням волі на строк до 15 років.

Хабарництво першого ступеня відрізняється від попередніх ступенів не розміром хабара, а об’єктом впливу, що досягається в силу підкупу. Вплив при цьому може бути спрямований на проведення розслідування, арешт чи ізоляцію будь-якої особи за здійснення чи передбачуване здійснення якого-небудь тяжкого злочину. Дане суспільно небезпечне діяння карається позбавленням волі на строк до 25 років [16, 11].

1.2 Українське законодавство про хабарництво

1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторона хабарництва

Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).

Із об’єктивної сторони одержання хабара — це прийняття посадовою особою від іншої особи матеріальних цінностей, отримання майнових вигод чи користування послугами майнового характеру за діяння, яке вона повинна біла чи могла виконати або виконала на користь інших особи завдяки посадовому становищу.

Давання хабара із об’єктивної сторони — це дія, яка виявляється в давання хабара. Під даванням хабара треба розуміти передачу матеріальних цінностей або надання їй майнових вигод чи послуг майнового характеру за виконання або невиконання нею в інтересах хабародавця будь-якої дії, яку ця посадова особа повинна була або могла вчинити з використанням свого посадового становища. Давання хабара вважається закінченим злочином з моменту прийняття посадовою особою хоча б частини хабара.

Предметом хабара може бути майно (гроші, продукти, речі, будівельні матеріали тощо), право на майно (документи, що надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимагати виконання майнових зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Не можуть визначатися предметом хабара надані посадовій особі послуги немайнового характеру (наприклад, улеслива характеристика або відгук в пресі, інтимний зв’язок, виступ на ”захист” посадової особи, яка критикується за недоліки в роботі).

Із суб’єктивної сторони одержання хабара завжди вчиняється з прямим умислом. Посадова особа усвідомлює, що вона незаконно отримує матеріальну винагороду віє іншої особи за вчинення певних дій по службі, і бажає отримати таку винагороду.

Умислом особи, яка одержала хабара, охоплюється й те, що особа, яка передає цінності, знає, що вона отримала матеріальні цінності від іншої особи шляхом обману, повинні кваліфікуватися не як одержання хабара, а як зловживання посадовим становищем чи шахрайство.

Давання хабара із суб’єктивної сторони передбачає вину лише у формі прямого умислу. Хабародавець може діяти з мотивів корисливості, особливої зацікавленості, а також з міркувань отримання будь-яких переваг для державних, приватних чи громадських організацій.

До хабарництва тісно примикає провокація хабара. Під нею розуміється підмовництво з метою викликати вчинення злочину іншою особою, а потім викрити її в цьому. Стаття 370 КК передбачає відповідальність за провокацію хабара і визначає цей злочин як ”свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара”. Отже, ст. 370 КК передбачає провокацію хабара двох видів: 1) давання хабара чи 2) одержання хабара.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується створенням посадовою особою обставини і умов, що спричиняють пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав. злочин вважається закінченим з того моменту, коли посадова особа створила обстановку і умови, що спричинили пропонування або одержання хабара незалежно від того, чи був хабар переданий або одержаний.

У випадку, коли спровокований хабародавець дав хабара з метою захисту своїх законних прав та інтересів, він звільняється від кримінальної відповідальності, якщо мало місце спровоковане вимагательство хабара.

Суб’єктивна сторона цього злочину включає наявність прямого умислу або давання хабара. Злочин може вчинятися з різних мотивів (помста, кар’єризм, заздрість тощо).

1.2.2 Суб’єкти хабарництва

Відповідно до норм вітчизняного кримінально-правового законодавства, суб’єктами одержання хабара є посадові особи. Відповідно до приміток до статті 364 Кримінального кодексу України, під останніми розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. До їхнього числа відносяться народні депутати, судді, слідчі, керівники міністерств і відомств, державних, колективних чи приватних установ і організацій, ділянок робіт (майстра, виконроби), начальники постачальницьких і фінансових відділів і служб і багато інших осіб.

2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблеми кваліфікації

2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво

Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).

За здійснення даного злочину законодавцем передбачено покарання в виді штрафу в розмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 368 КК України).

Кваліфікованим і особливо кваліфікованим складами одержання хабара передбачається більш сувора кримінальна відповідальність.