Посадова особа, що одержала хабар без попередньої домовленості з іншою посадовою особою, а після цього передала йому частина отриманого як хабар, несе відповідальність за сукупність злочинів — за одержання і дачу хабара.

Відповідно до примітки 4 ст. 368 КК України вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

У випадках, коли особа, у якої вимагали хабар, незважаючи на здійснення щодо її дій, спрямованих на те, щоб змусити неї дати хабар, по тим чи іншим причинам хабар не дала, дії посадової особи, що вимагала хабар, в залежності від конкретних обставин справи слід кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання чи спроби до здійснення цього злочину.

При рішенні питання про те, чи займала посадова особа при одержанні хабара відповідальне чи особливо відповідальне положення, треба керуватися приміткою 2 ст. 368 КК України. Перелік осіб, що віднесені дійсним Законом до тих, хто займає відповідальне чи особливо відповідальне положення, є вичерпним і розширеним тлумаченням не підлягає. Висновок суду про те, що посадова особа займала відповідальне чи особливо відповідальне положення, повинне бути належним чином мотивовано.

Кваліфікуючи ознаки, що характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вимагання, великий чи особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне положення особи, що одержала хабар), треба інкримінувати в провину і співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім наміром.

Дії особи, що одержала один хабар по ознаках, передбаченим у ч. 2 і 3 ст. 367 КК України, треба кваліфікувати лише по ч. 3 даної статті. При цьому в мотивувальній частині вироку треба указувати всі кваліфікуючі ознаки злочину.

Звільнення особи, що дала хабар, від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених ч. 3 ст. 369 КК, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв’язку з цим вона не може визнаватися потерпілою і претендувати на повернення їй предмета хабара.

Судам у кожному окремому випадку треба ретельно перевіряти обґрунтованість звільнення цих осіб від кримінальної відповідальності. При цьому треба мати на увазі, що добровільним треба вважати усну чи письмову заяву в органи внутрішніх справ, прокуратуру, суд, інший державний орган по яких-небудь мотивах, але не в зв’язку з тим, що про дачу хабара стало відомо органам влади чи компетентним посадовим особам.

Установивши, що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідальності незаконно (зокрема, якщо хабар у неї не вимагали чи про дачу хабара вона заявила в зв’язку з тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд повинний прийняти передбачені ст. 278 КПК України заходи для залучення її до відповідальності.

Такі ж міри треба застосовувати судам у випадках, коли на підставі ч. 3 ст. 369 КК України звільняються від кримінальної відповідальності організатори, посібники і підбурювачі хабарництва, оскільки їхнє звільнення від відповідальності цим законом не передбачено.

У діях особи, яка в зв’язку з вимаганням у неї хабара до її давання звернулося в органи влади з метою виявити того, хто вимагає хабар, складу злочину немає. Тому неї треба звільнити від відповідальності не на підставі ч. 3 ст. 369 КК, а на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Гроші та інші цінності, що ця особа з метою виявлення здирника передало йому, на підставі п. 5 ст. 81 КПК України треба повернути законному власнику.

Навмисне створення посадовою особою обставин і умов, що викликають пропозицію чи одержання хабара з метою виявлення того, хто неї дав чи одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту здійснення зазначених дій незалежно від того, чи була переданий або отриманий хабар.

Те, що давання чи одержання хабара відбулося в зв’язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав чи одержав хабар.

Гроші та інші цінності, що були визнані предметом хабара, на підставі п. 4 ст. 81 КПК України треба передати в доход держави.

Якщо чи гроші інші цінності, передані як хабар, не знайдені, безпідставно придбане треба стягувати в доход держави на підставі ст. 470 Цивільного кодексу України. При цьому треба враховувати офіційні дані Міністерства статистики України про показники рівня інфляції та в необхідних випадках відповідно збільшувати суму, що підлягає стягненню.

Якщо ж предметом хабара були речі і їхня вартість на час розгляду справи змінилася, розмір грошової суми, що підлягає стягненню треба визначити за новими цінами.

Загальні висновки

1. Злочини, що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовими злочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їх діяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у вигляді одержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадових осіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн.

2. Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).

3. За здійснення даного злочину законодавцем передбачено покарання в виді штрафу в розмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 368 КК України).

Кваліфікованим і особливо кваліфікованим складами одержання хабара передбачається більш сувора кримінальна відповідальність.

4. Проблема кваліфікації злочинів, пов’язаних із даванням, одержанням хабара та провокацією хабарництва, є досить складною. При кваліфікації цих злочинів треба враховувати багато різних обставин справи – розмір хабара (великий або особливо великий), посадове становище хабароотримача (відповідальне чи особливо відповідальне положення особи, що одержала хабар), чи було присутнім вимагання хабару тощо. Є ж і багато обставин, що пом’якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи, що дала або отримала хабар. Тобто для справедливого вироку судді повинні ретельно розглядувати всі обставини цієї складної справи.

5. Порівнюючи розглянуті положення нині діючого кримінального законодавства з кримінальним кодексом України 1960 року в тому, що стосується хабарництва, відзначимо, що законодавцем в цілому зм’якшена кримінальна відповідальність за одержання і давання хабара.

Новацією є виключення з КК такого складу злочину, як посередництво в хабарництві (стаття 169 КК України 1960 року).

Використана література

1. Конституція України. К., Українська Правнича Фундація, 1996.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. К., Атіка, 2000.

3. Кримінальний кодекс України. К., Атіка, 2001.

4. Закон України від 5 жовтня 1995 р. ”Про боротьбу з корупцією” // ВВР України, 1995, № 35.

5. Закон України від 16 грудня 1993 р. ”Про державну службу” // ВВР України, 1993, № 52.

6. Указ Президента України від 24 квітня 1998 р ”Концепція боротьби з корупцією” // Офіційний вісник, 1998, № 17.