Курсовая работа: Художньо-естетичні принципи в новелах Сомерсета Моема
«Натуралізм, так само як і естетизм, художні рухи, що протистоять один одному, Моема не дуже вабили. Правда, Уайльд його захоплював, і поклоніння «апостолу естетизму» визначило багато чого в особистому житті самого Моема. Як художник він був вільний, як від естетської зневаги до прози життя, так і від натуралістичного смакування сірості буднів.» [6:11]
Він і сам помічав це і дуже болісно переживав навіть на сторінках власних автобіографічних книг: «Мене часто називають циніком. Мене звинувачують у тому, що у своїх книжках я роблю людей гірше, ніж вони є насправді. По-моєму, я в цьому не винен. Я просто виявляю деякі їхні риси, на які багато письменників заплющують очі. На мій погляд, саме характерне в людях – це непослідовність. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь бачив цільну особистість. Мене і зараз вражає, які, здавалося б, несумісні риси уживаються в людині і навіть роблять у сукупності враження гармонії…Сувора критика, якої я час від часу зазнавав, була, можливо, викликана тим, що я не засуджував своїх персонажів за те, що в них було поганого, і не хвалив за хороше. Нехай це дуже погано, але я нездатний серйозно обурюватися чужими гріхами, якщо тільки вони не стосуються мене особисто, але й тоді теж. Я нарешті навчився прощати все і всім. Не треба чекати від людей занадто багато чого. Будь вдячний за гарне звернення, але не нарікай на погане.» [6:56]
У критиків були причини не любити митця. Ось як про це говорить дослідник В. Скороденко: «Справа полягала не в тому про що він писав, писав він про багато речей. І навіть не в тому, що він знущався над офіційно виголошеними постановами, клеймував суспільні виразки і сміявся над індивідуальними недоліками, цим займались і до нього. Все полягало в тому як це робив Моем. Стримано. Незворушно. Невимушено. Тонко. З убивчою іронією. Не даючи поблажки і собі самому, ким би не виступало його alter ego» [11:6]
Тобто Моем не боявся писати правду, протистояти підсолодженим літературним образам, і якщо його недолюблювали, значить, в нього виходило бути вірним власному принципу достовірності. Адже ніхто не був радий дійти до висновку що якщо навіть автор відмовляється морально засуджувати життя, пропагандуючи тим самим, що він не кращий і не гірший за інших, значить всі люди такі. А оскільки кожен вважає, що те що описано в книзі його не стосується то важко прийняти авторську позицію.
Але час показав, що популярність С. Моема зростає з кожним роком і його твори все більше притягують увагу критиків, відгуки яких стають все позитивнішими, а аналіз творів глибшим. Науковець Іонкіс зазначає наступне: «Нині Моем визнаний у світі найбільш популярним англійським письменником після Діккенса. Проте в курсах англійської літератури і солідних академічних працях його співвітчизників, творчості Моема не приділяється заслуженої уваги. Він часто приховано полемізував з академічним літературознавством. Крім того, нечуваний комерційний успіх явно пошкодив його репутації в колах літературознавців академічної орієнтації. Зароблені пером чотири мільйони створили невидиму стіну між ним і його побратимами по ремеслу.» [3:46].
Тому можна зробити висновок, що в основу творчого методу лягло поєднання традицій класичного реалізму, які він доповнював власними поглядами сформованими під впливом таких течій як натуралізм та авангардизм. За реалістичність поглядів його й зневажали критики, але це не вплинуло на зростання популярності його творів.
1.3 Жанрова специфіка новел У.С. Моема
Уільям Сомерсет Моем був людиною самокритичною, він не підносив себе, роздумуючи що робить художника не просто майстром, а великим художником, майстром на всі часи. Сам був готовий задовольнятись званням професійного письменника без претензій, ось його слова: «в творах моїх нема І не може бути тієї теплоти, широкої людяності й душевної ясності, яку ми знаходимо лише у великих письменників.» [6:9].
Але попри все не брати до уваги глибину його творів неможливо. Говорити правду про те що знаєш було для нього основною творчою заповіддю. «Я завжди писав з живої натури. Пам'ятаю, як одного разу на заняттях з анатомії керівник запитав мене назву якогось нерва, і я не зміг відповісти. Він мені сказав, я став сперечатися, тому що нерв знаходився не там, де йому належало. Він же наполягав, що це той самий нерв, який я марно шукав. Я обурився такою ненормальністю, на що він з посмішкою зауважив, що в анатомії незвичайна скоріше норма. У той час це мене тільки розлютило, але слова його запали мені в пам'ять, а пізніше я прийшов до висновку, що їх можна віднести не тільки до анатомії, але і до людини взагалі. Норма – це те, що зустрічається лише зрідка. Норма – це ідеал. Це портрет, який складають з характерних рис окремих людей, але ж важко очікувати, що всі ці риси можуть з'єднатися в одній людині. Ось такі-то фальшиві портрети і беруть за зразок письменники, про яких я говорив, і від того, що вони беруть явища настільки виняткові, вони рідко досягають враження правди. Егоїзм і добросердечність, високі пориви та чуттєвість, марнославство, боязкість, безкорисливість, мужність, лінь, нервовість, впертість, невпевненість у собі – все це уживається в одній людині, не створюючи особливої дисгармонії. Знадобилося чимало часу, щоб переконати в цьому читача.» [6:45] – каже письменник.
Саме тому герой письменника не ідеальний багатоплановий, неординарність доль героїв, їх життя, є однією з основних рис його творів.
Також новелам притаманна нечітка композиція, іноді вони починаються з кульмінації, а іноді нею закінчуються («Дощ», «Джейн»). Їм властива психологічна напруга впродовж всього перебігу історії, читач не знає чого чекати від сюжету, адже кінцівка, найчастіше цілком непередбачувана. Але все ж автор дає можливість заглибитись у внутрішній світ своїх героїв завдяки деталям.
Моем був незвичним, він мав сміливість говорити про те про що інші вважали з краще мовчати: «Шкала цінностей Моема дійсно відрізнялася від загальновизнаної: наприклад він замірявся на родинні підвалини, традиції. Англійське прислів’я «у кожній сім’ї є свій скелет у шафі» він зробив підзаголовком до роману «Радощі життя», висловлюючи думку, що в кожній сім’ї є неприємна таємниця яку старанно приховують» [2:37].
Невизначеним є жанр Моемівських, як він сам їх називав, «short stories». В сучасних рецензіях на його твори, використовується дві назви – оповідання та новела. Який же жанр влучніше відображатиме наповнення цих творів? В нашому дослідженні будемо використовувати термін новела, адже згідно з Літературознавчими словниками новела це – «невеликий прозовий епічний твір, в якому висвітлюється незвичайна подія або переживання, настрої персонажа; завершується несподіваним фіналом; має напружену дію. Новелі притаманні лаконізм, економність, точність зображально-виражальних засобів, її композиція може обмежуватись кульмінацією за усіченої зав’язки та розвитку дії…» [5:128]
А оповідання – «невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.
Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.)» [4:522]
Отже оповідання має чітку композицію чого може не мати новела і чого часто немає в малих прозових творах митця. В новелі персонажі як правило чітко сформовані, потрапили в незвичні обставини («Дощ»; «За годину до файв-о-клоку»), в оповіданні частіше зображується низка подій, або ж одна подія в житті людей в звичних для них умовах. Новелі притаманний психологізм, в оповіданні він присутній значно рідше.
В англійському варіанті книги підводячи підсумки Моем називає цей вид власної прози «short story» Отже можна сказати, що автор сам визначив жанр своїх творів, назвавши їх новелами, адже згідно з літературознавчою енциклопедією під. ред. Ю. Коваліва визначення «Short story» перекладається як новела. А також, якщо звернути увагу на нечітку композицію прози, внутрішній конфлікт головних героїв, і часто несподіваний фінал, легко дійти до висновку і відповісти на поставлене нами раніше запитання про жанр яким доцільніше називати малі прозові твори У.С. Моема. хоч часто можна зустріти термін оповідання, коли йдеться про його твори, але це можна трактувати як невірний переклад, недослідженість новел, або ж ототожнення оповідання з новелою.
Моему властиве парадоксальне поєднання речей які важко з’єднати, різка іронія. Він і сам був певною мірою гармонійним поєднанням непоєднуваного, скептик який вважав що люди його не цікавлять, він завжди ставив добро і милосердя понад усе і болісно приймав критичні відгуки про власну творчість.
Варто чітко окреслити визначені нами принципи новел: нечітка композиція, стислість, звернення до деталей, психологізм.
2. Характеристика основних художньо-естетичних принципів в новелах У.С. Моема
2.1 Художні орієнтири Моема-новеліста
Що ж дало змогу Моему завоювати не лише популярність але й визнання як майстра короткої розповіді?
Ось що пишуть англійські дослідники його праць Anthony Curtis та John Whitehead в своїй книзі «Maugham knows how to plan a story and carry it through. Competence is the word. His style is without a trace of imaginative beauty. His tone of writing is clear, cold, charmless,proficient; it is an occasional glitter of wit, or the salt taste of irony» [12:194] (Моем знає, як планувати історію і довести її до кінця. Компетентність його в слові. Його стиль без сліду творчої краси. Його тон – ясний, холодний, грубий, вправний, є випадковим блиском дотепності, або солоним смаком іронії)
Історія автора стисла, як у А. Чехова, іноді екзотична як у Кіплінга, подекуди навіть пригодницька як у Р.Л. Стівенсона та Д. Конрада.
Особливість новел У.С. Моема полягає в присутності глибокого психологізму поєднаного з гостросюжетністю розповіді. В умінні поєднати дію, що динамічно розвивається і спостереження характерів героїв.
Бути цікавим без чудернацько-фантастичного, створювати захоплюючі історії, лишаючись вірним життю. Це було, ще однією з заповідей Моема, яка стосувалась саме короткої прози: «Вивчення характеру – моя спеціальність». [9:469]
«…я ж як не як реаліст і в своїх творах стараюсь бути вірним життю. Я ретельно уникаю всього чудернацького і фантастичного – так як і письменницького свавілля» [9:469]
У цих виразах дуже точно виділені ті принципи які сповідував Моем.
В своїй книзі «Підводячи підсумки» Моем говорить, що найбільше імпонують йому такі ж зразки малої прози як і його. І приводить вираз Е. По, говорячи, що саме «батько детективу» найкраще сформулював закони побудови коротких історій. Підсумовуючи написане Едгаром По, Моем каже: «не важко побачити що хороша новела, на думку По, – це літературний твір, що розповідає про певний ізольований епізод, реальний або спіритуальний, такий, який можна прочитати за один раз; оригінальний, яскравий, він повинен хвилювати і вражати, і, головне, рухатись по прямій, від експозиції до кінцівки» [6:391]
З цієї ж автобіографічної праці ми дізнаємось що ідею «екзотичних» сюжетів Моем запозичує у Редьярда Кіплінга: «Він перший почав писати так звані «екзотичні» новели і відкрив перед письменниками нову тему. Я кажу про новели, дія яких відбувається в якій-небудь віддаленій місцевості, незнайомій більшості читачів. Автор показує, як впливає на білу людину життя на чужій землі, спілкування з людьми іншої раси, іншого кольору шкіри. Пізніше інші письменники трактували цю тему кожен по-своєму, але першим проклав слід по нововідкритій території Редьярд Кіплінг, і ніхто з його послідовників не описав її так романтично прекрасно, не представив так жваво й кольорово. Прийде час, коли окупація англійцями Індії стане древньою історією і втрата цих колосальних володінь буде порушувати не більше гіркоти, ніж втрата Нормандії і Аквітанії в давні століття. І тоді Редьярд Кіплінг зі своїми індійськими оповіданнями, «Книгою джунглів» і «Кімом» по праву займе в нашій великій англійській літературі почесне місце» [6:198]