Курсовая работа: Коммунітарна регіональна економічна політика в Європейському Союзі

8. "Регіс II". Залучення в господарське життя ЄС його віддалених (заморських) регіонів.

9. "Ресайдер II" - програма з виводу зі структурної кризи сталеливарної промисловості країн-членів, у тому числі шляхом освоєння нових технологій і виробів, перепрофілювання підприємств, диверсифікованості галузевої структури регіонів і т.д.

10 - 11."Ретекс" й "Решар II" - те ж для кризових районів текстильної й вугільної промисловості.

12."Світ" - особлива програма сприяння світу й примиренню в Ольстере й у його відносинах із шістьома прикордонними графствами Ірландії.

13."Риба". Модернізація рибного господарства й сприяння диверсифікованості економіки прибережних рибальських районів ЄС.

Як ми вже відзначали, Фонди звичайно використаються для часткового фінансування проектів по економічному розвитку диверсифікованості, створенню робочих місць, інвестуванню в промисловість, інфраструктуру, підтримці малих і середніх підприємств, науковим дослідженням і розробкам, туризму й навчанню. Розподіл витрат між цими сферами в рамках однієї програми регіонального розвитку залежить від характеру соціально-економічних проблем, що стоять перед відповідним регіоном, пріоритетів в області економічного розвитку, обумовлених урядом відповідної країни, і впливу, надаваного Європейською Комісією.

Виділення країнам-членам коштів зі Структурних Фондів провадиться відповідно до Цілей, певними Структурними Фондами.

У регіонах, віднесених до Цілі 5 проживає менше одної десятої населення ЄС (8,8%), і сюди також відносяться ділянки територій всіх країн за винятком трьох, повністю віднесених до Цілі 1. Основним критерієм є низький рівень соціально-економічного розвитку, вимірюваний часток ВВП на душу населення. Крім того, при віднесенні регіону до цієї групи враховуються наступні фактори: високий відсоток населення, зайнятого в сільському господарстві; низький рівень доходів у сільському господарстві; а також несприятлива демографічна ситуація. Як й у випадку Цілі 2, передбачуваний список регіонів Цілі 5 був переданий країнами на обговорення в Комісію [1, с. 20].

І, нарешті, Ціль 6 стосується тільки до Фінляндії й Швеції й охоплює лише 0,4% населення країн ЄС. Ціль 6 передбачена Договором про приєднання нових країн і стосується регіонів із щільністю населення менш 8 чоловік на квадратний кілометр. Список регіонів був визначений у протоколі до Договору.

Програми регіонального розвитку мали величезне значення в процесі інтеграції нових країн до складу ЄС. Зіграли свою роль не тільки безпосередньо фінансові кошти, що направляють на підтримку необхідних трансформацій і реформ, але й те, що регіональні влади й представники бізнесу країн-новачків навчилися працювати із програмами ЄС, грати по загальним для Європи правилам, мислити й діяти відповідно до логіки програм Європейського Союзу.

Для країн - нових членів ЄС регіональна політика є одним з національних пріоритетів. Наприклад, уже зараз помітна істотна різниця між західними (близькими до Німеччини) і східними регіонами Польщі.

Республіка Бєларусь у даний момент може брати участь у декількох програмах трансграничного співробітництва INTERREG: “Польща - Україна - Бєларусь”, “Литва - Латвія - Бєларусь” і співробітництво країн регіону Балтійського моря. Уже підтримані й одержують фінансування проекти, спрямовані на розвиток трансграничного туризму, екологічної безпеки й освіти.

1.4 Проблеми розвитку комунітарної регіональної політики

Переконання, що люди можуть виховати в собі гарні якості характеру й прожити змістовне життя, головним чином, вступивши в об'єднання або союз, якому властива близькість стосунків, загальні моральні підвалини, довгострокові взаємні зобов'язання, почуття товариства й громадянинство.

Коммнітаризм — ідеологія кінця XX века, прагнуча до сильного гражданскому обществу, основою якого є місцеві співтовариства й неурядові общественние организации, а не окремі особистості. Комунітаризм виступає за надання безкоштовної освіти, програми з підвищення моральності та захисту оточуючого середовища. Він жорстко погоджує права особистості й права підприємців із соціальною відповідальністю й допускає їхнє обмеження в тих випадках, коли вони надаються суспільством і реалізуються за рахунок государства [21, с. 208].

Комунітаризм у його різних формах у цей час робить все більший вплив на теорію державного управління, особливо в США. Принаймні з кінця 1960-х рр. державне управління переживало кризу ідентичності в політичному й інтелектуальному житті. Його роль у суспільному житті США постійно піддавалася сумніву й глузуванням. Все більше число теоретиків-керівників вивчають комунітаризм, сподіваючись побудувати більше міцну основу своєї діяльності в даній галузі [16, с. 65].

Багато хто з даних теоретиків запозичають лише окремі ідеї комунітаризму й ніколи б не назвали себе його прихильниками. Проте такі поняття комунітаризму, як грамадянинство, суспільне благо, цивільні чесноти й участь у демократичних процесах, значною мірою надихають їхню діяльність.

Так, наприклад, Террі Купер, звертаючись до історії США, розробляє теорію громадянинства для державних службовців з метою відродити "етичну", або високу, традицію громадянинства в американській політиці. Він підкреслює, що державні керівники відіграють вирішальну роль в "поступовому й складному процесі формування почуття приналежності до демократичного політичного співтовариства, у якому правильно особистий інтерес, що розуміє, може одержувати підтримку й розвиток". Автор вказує, що люди, що стоять на службі держави, зобов'язані зв'язувати ліберальну ідею особистої вигоди з поняттям комунітаризма про загальне добро. Таким чином, відповідно до Купера, державні керівники - це громадяни у високому сенсі слова, покликані донести до суспільних мас поняття про високе громадянинство. Це спричинить до життя, по думці автора, справжню демократичну підзвітність й активну суспільну діяльність.

У роботах Т. Купера, а також Дж. Рора, що займається питаннями конституційної теорії й адміністративної відповідальності, і К. Стіверс, що розглядає поняття лідерства, підзвітності, участі й відповідальності в адміністративній теорії з позицій фемінізму, підкреслюються протиріччя між принципами комунітаризму й лібералізму в американському політичному житті. І кожний з авторів прагне знайти якийсь розумний компроміс й уникнути крайностей, що загрожує зловживаннями [16, с. 69].

Більшість дослідників питань управління згодні з тезою комунітаризма про те, що співтовариство варто розглядати в різноманітті його прояву. З іншого боку, їхньої роботи відображають часто суперечливі погляди на суть цього явища, на мети й процеси, властивому цьому складному й важливому атрибуту всіх політичних суспільств.

Приклад коммунитарної регіональної політики (РП), мабуть, найбільше яскраво демонструє характерні риси підходу Європейського Союзу до формування напрямків своєї політики, його гнучкість й оперативність, коли зміна ситуації не спричиняє миттєву реакцію. Зародившись у післявоєнні роки у форму заходів надзвичайного характеру, сьогодні РП перетворилася в постійно діючий фактор, без якого, мабуть, немислима повноцінна інтеграція.

Для ЄС у цей час характерне стійке підвищення інтересу до регіональної проблематики взагалі й до РП, як коштам згладжування соціально-економічних диспропорцій у рівнях розвитку між регіонами, зокрема.

Цікаво, що таке різке підвищення інтересу характерно й для України: тема регіонального розвитку, подібно багатьом іншим, не перетворилася в тему-одноденку.

Історія формування РП Європейського Союзу вкрай насичена й напружена, хоча й не занадто довга: фактично активна РП почала провадитися із середини 70-х років. Не вдаючись у подробиці різних етапів її формування, проте необхідно згадати про радикальну реформу Структурних фондів (СФ) 1989 р., оскільки саме тоді були вироблені чіткі принципи діяльності фондів, а, фактично, і комунітарної РП. Так, реформа РП базувалася на чотирьох основних принципах [16, с. 107]:

¾ усіляка концентрація коштів у найбільш нужденних регіонах;

¾ програмний, а не проектний підхід;

¾ партнерство на всіх рівнях: від національного до місцевого;

¾ додатковість, тобто спільне виділення коштів з наднаціонального й національного бюджетів.

Реформа передбачала різке збільшення виділення фінансових коштів на заходи РП (фактично їхнє подвоєння); були виділені основні типи регіонів, що одержують допомогу через СФ