Вступ. 2

Розділ 1. Законодавча та президентська влада в Україні — концептуальні засади та визначення. 4

1.1 Конституційні засади поділу державної влади в Україні 4

1.2 Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні та проблеми вдосконалення її організації і діяльності 5

1.3 Концептуально-владні функції інституту президентства в Україні 7

1.4 Проблеми вдосконалення механізму взаємодії законодавчої та президентської влади в Україні 9

Розділ 2. Шляхи оптимізації взаємодії інститутів президента України та Верховної Ради України у рамках парламентсько-президентської форми правління. 12

2.1 Пропозиції щодо механізму вирішення проблеми взаємодії Верховної Ради та Президента України. 16

Висновки. 24

Список використаної літератури. 30

Вступ

Актуальність теми. З прийняттям Конституції України 1996 р. де-юре закінчився процес формування політичної системи нашої країни. Однак, глибокі зміни, що відбулися в українському суспільстві, на протязі 1996-2009 років, де-факто, створили абсолютно нову суспільно-політичну ситуацію, що характеризується істотним дисбалансом у системі співвідношення позицій вищої державної влади. Конституційна реформа, що була ініційована Президентом України у березні 2003 року передбачає перебудову державних та суспільних інститутів відповідно до загальновизнаних демократичних доктрин. Обов'язки гаранта демократичного конституційного ладу, голови держави і об'єм владних повноважень роблять Президента України головним суб'єктом цього процесу.

Спираючись на багатовікову історію українського державотворення, Конституція України 1996 р. проголосила нашу державу демократичною, соціальною, правовою і на першому місці в структурі Основного Закону закріпила саме Верховну Раду, єдиний орган законодавчої влади в Україні.

За час, що минув з моменту прийняття Конституції, Верховна Рада України пройшла складний шлях свого становлення. Цей процес, що, у свою чергу, став продовженням історії розвитку вітчизняного парламентаризму, ще не завершений, оскільки практика застосування положень Основного Закону України 1996 р. однозначно засвідчила те, що без вирішення проблем, пов'язаних з визначенням місця та призначення законодавчої влади в системі розподілу державної влади в Україні, і, передусім, без розроблення досконалого механізму співпраці Верховної Ради України з іншими видами державної влади, неможливо позбутися гальмування демократичних перетворень, як в державі, так і в суспільстві.

Мета і задачі дослідження . Основною метою аналітичного дослідження є розкриття особливостей призначення та місця законодавчої та президентської влади в системі розподілу державної влади в Україні в сучасних умовах.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі :

- проаналізувати теоретичні аспекти принципу розподілу влади як важливої ознаки правової держави та необхідної передумови становлення законодавчої влади парламентського типу та президентської влади в Україні;

- проаналізувати засади поділу державної влади за Конституцією України 1996 р.;

- проаналізувати конституційно-правові засади механізмувзаємодії законодавчої та президентської влади з іншими видами влади в системі розподілу державної влади в Україні;

- внести пропозиції по вдосконаленню організації, функціонування Верховної Ради України, інституту президентсьва та механізму взаємодії законодавчої та президентської влади з іншими видами державної влади в Україні.

Об 'єктом дослідження є організація і діяльність Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні та інституту президентства, механізм їх взаємодії, та протистояння на сучасному етапі.Предметом дослідження є призначення та місце законодавчої та президентської влади в системі розподілу державної влади в Україні.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що аналітичне дослідження спрямоване на поглиблення знань про місце єдиного органу законодавчої влади та президентської влади в системі розподілу державної влади в умовах нинішнього етапу розбудови правової держави в Україні. Матеріали дослідження можуть бути також використані студентами при вивчені навчальних курсів з теорії держави і права, конституційного права, політології тошо.

Розділ 1. Законодавча та президентська влада в Україні — концептуальні засади та визначення

1.1 Конституційні засади поділу державної влади в Україні

В процесі обговорення проекту нової Конституції України принцип розподілу влади став справжнім каменем спотикання. При цьому серед деяких вітчизняних науковців панувала думка, що в проекті Конституції України невдало поєднані дві різні концепції: розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову (концепція Монтеск`є) та народного суверенітету (концепція Руссо) [10, 7].

В правовій державі принцип розподілу влади діалектично пов'язаний з принципом народного суверенітету та є найважливішою складовою механізму реалізації народовладдя. Водночас впровадження ідей народного суверенітету та розподілу влад в політично конфліктному суспільстві може сприяти появі протистояння між органами державної влади.

У зв'язку з цим, найважливіший демократичний потенціал цього принципу в умовах перехідного суспільства в Україні має виявитися, передусім, у вдосконаленні механізму взаємодії між видами влади в системі розподілу державної влади, що, в свою чергу, є основою здійснення головного призначення правової держави — бути гарантом соціальної злагоди і миру, а також умовою забезпечення її мети — прав і свобод людини і громадянина. Ідеї правової держави не нові для України. Проте, враховуючи, що наша країна впродовж свого історичного розвитку мала лише фрагменти власної державності, процес розбудови правової держави в Україні пов'язаний з проголошенням Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.Саме в Декларації про державний суверенітет України вперше був закріплений принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, як одна із важливих засад державного ладу України. Проголошення принципу розподілу влади стало також визначною подією в процесі становлення та розвитку українського парламентаризму, оскільки його закріплення в Декларації про державний суверенітет України вплинуло на теоретичні уявлення про місце і роль єдиного загальнонаціонального, колегіального, представницького органу серед інших органів державної влади.

Ззапровадженням засад поділу і взаємодії державної влади за новою Конституцією України 1996 р. Верховна Рада України остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади і вперше набула в усіх основних рисах статусу парламенту України.

1.2 Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні та проблеми вдосконалення її організації і діяльності

Ставлення до розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, як до простого поділу законодавчих, виконавчих, судових функцій між відповідними видами влади, є дуже спрощеним, оскільки принцип розподілу влади передбачає не лише розмежування повноважень між окремими видами державної влади, але, водночас, — і їх співпрацю в так званих "поділених" сферах їх діяльності, зокрема, в таких, як законодавча та державотворча сфери. Тому, будь - який вид державної влади є не лише складовою частиною системи розподілу державної влади, але водночас і окремою підсистемою, якій притаманні відповідна організація, власні предмети відання, коло повноважень, принципи, методи та форми їх здійснення. Рівень ефективності парламентської діяльності, насамперед, залежить від організації законодавчого органу, яка зумовлює його побудову, склад та структуру.

Вирішення проблем підвищення рівня ефективності діяльності Верховної Ради України, передусім, пов'язано з реорганізацією її структури, з реформуванням організації та діяльності її структурних інститутів, з вдосконаленням їх правової бази, зокрема, комітетів, комісій, депутатських фракцій, а також з формуванням кваліфікованого допоміжного професійного апарату, пропорційно розподіленого між фракціями, комітетами і комісіями.

На думку багатьох науковців, більш прийнятною в нинішніх умовах є двопалатна структура парламенту. В наш час необхідність існування верхніх палат зумовлюється, передусім, потребами оптимізації парламентської діяльності, де акцент ставиться на необхідності забезпечити врівноважений підхід у парламентській роботі, надати їй високого професійного рівня. Крім того, за двопалатної структури Верховної Ради України постає необхідність у створенні узгоджувального органу з представників обох палат, де мають погоджуватися усі питання у разі виникнення розбіжностей між палатами.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--