Курсовая работа: Конституційне закріплення адміністративно-територіального устрою України

Уст. 132 Конституції України зазначено, що територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій . [11]

Отже, законодавець визначив перелік чинників, які доцільно враховувати під час забезпечення законодавчого регулювання відносин у галузі територіального устрою.

Законодавець розмежовує ці чинники на дві групи - «засади» та «особливості і традиції», їх правова природа різна. Критерієм такого розмежування є обов'язковість застосування. На відміну від «засад», «особливості і традиції» виконують факультативні функції.

Зокрема, у разі встановлення меж адміністративної одиниці в окремих місцях не беруть до уваги специфіку русла річки чи берегової лінії. Врахування географічних особливостей є бажаним, але не обов'язковим.

Засади територіального устрою в унітарній державі нерозривно пов'язані із забезпеченням реалізації загальнодержавних інтересів. Дослідивши галузь загальнонаціональної безпеки України в 1994-1996рр., Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) визначив об'єм загальнодержавного інтересу, котрий охопив 8 основних напрямків, що були враховані під час прийняття Конституції України 1996р.

До приорітетів регіональної політики було віднесено:

• забезпечення суверенітету та територіальної цілісності;

• подолання економічної кризи;

• досягнення національної злагоди, політичної та соціальної стабільності;

• збереження генофонду народу;

• зміцнення здоров'я громадян;

• створення демократичного суспільства;

• інтеграцію України в європейську та світову співдружність;

• забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності;

• створення цілісної системи забезпечення національної безпеки.

На підставі досвіду українського державотворення, науковці НІСД визначили перелік основних загроз, які мають суттєвий вплив на той чи

інший загальнодержавний інтерес.

Конституція України 1996р., на відміну від інших українських Конституцій, що їй передували (1919р., 1929р., 1938р., 1978р.), визначила в окремій статті основні засади організації територіального устрою в Україні. Положення ст. 132 фактично стали конституційною новеллою. До того вважалося, що система адміністративно-територіального поділу побудована на принципах, встановлених Постановою ВУЦВК від 12.04.1923р. «Про новий адміністративно-територіальний поділ України»

Винятком хіба що є положення ст. 5 Конституції УНР, де записано таке: «Не порушуючи єдиної своєї власті, УНР надає своїм землям, волостям і громадам право широкого самоврядування, додержуючись принципу децентралізації».

У Конституції України від 28.26.1996р. законодавець визначив три основні принципи державного устрою України:

1. єдності та цілісності державної території;

2. поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади;

3. збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів.

Передбачені засади територіального устрою визначають загальний порядок взаємовідносин усіх без винятку територіальних одиниць в державі і за своєю природою є універсальними.

У ст. 132 Конституції нічого не має про конституційно-політичний та конституційно-адміністративний чинники. Проте вони мають неабиякий вплив на формування адміністративно-територіального поділу у будь-якій країні. Вони є найбільш суттєві, а наслідки їхньої дії не можна недооцінити, адже їх прирівнюють до принципів.

Сучасна теорія адміністративно-територіального поділу розглядає політичний чинник як такий, що ґрунтується на теоретичному уявленні про те, що:

• зміни політико-правової природи існують до того часу державної влади, доки ведуть до подальших формувань територіальної організації самої держави;

• державна політика завжди має територіальні аспекти.

Сучасна концепція застосування конституційно-політичного чинника