Курсовая работа: Концепція політичної еліти В. Липинського
· визначити головні якості, завдання та функції політичної еліти в концепції В. Липинського
Поставлені мета і завдання роботи зумовили її структуру: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури з 26 джерел. Загальний обсяг 32 сторінки.
Розділ І. Теоретичні джерела формування елітаристських поглядів
В. Липинського
Проблема теоретичних впливів на генезис поглядів будь-якого мислителя є вкрай вагомою, оскільки саме «генеалогія мислення», як правило, детермінує його подальші ідейно-політичні орієнтації.
За словами канадського соціолога В. Ісаєва, дуже важко напевно визначити ідейні витоки творчості В. Липинського, так як останній майже зовсім не робив приміток та посилань на інших авторів. Проте оригінальність його концепції все ж змушує шукати хоч якихось її зовнішніх джерел[9, с.81-95].
У пошуку ідейних впливів можна піти двома шляхами: методом аналогій ("характеризуючи ті теорії та течії, поширені за доби В. Липинського, з якими його думка була споріднена"(В.Ісаїв)) або методом генетичним, шукаючи реальних попередників, які дійсно впливали на В. Липинського. В.Ісаїв пішов першим шляхом, а інший вчений Л.Білас – другим[4, с.15].
Таким чином, В.Ісаїв, окреслюючи коло потенційних «вчителів» В. Липинського, зазначав, що суспільно-політична позиція мислителя базується на трьох основних теоретичних школах ХІХ – ХХ століть. Першою і найголовнішою з-поміж них він вважає ранні теорії суспільного конфлікту (Г.-В.-Ф. Гегель, К. Маркс), які в подальшому розвивалися у працях Л. Гумпловича, Г. Ратценгофера та Ф. Оппенгеймера. Заслугами згаданих авторів є розведення понять держави і суспільства, розуміння першої як начала динамічного, дієвого та утворюючого, а другого – в якості статичного і пасивного елементу. Держава, на їх думку, - результат завоювань, конфліктів і примусу, тому її розвиток після утворення проходить у формі групових взаємовідносин та конфліктів[9, с.85].
Другою школою є критика раціонального мислення, яке було фундаментом ліберальних та прогресистських ідей. Її представники (Зігмунд Фрейд, Макс Вебер) звертали увагу на значення та важливість ірраціональних, підсвідомих чинників у людській свідомості та поведінці. Частина цього напряму представлена ідеями французького лівого філософа Жоржа Сореля. "Липинський відгукується на погляди Сореля більше, ніж на якого-небудь іншого мислителя", - відзначив В. Ісаїв. І, нарешті, третьою течією є теорії еліт Г. Моски, Р. Міхельса та В. Парето. В «Листах до братів-хліборобів» В. Липинський один раз посилається на Р. Міхельса, а в одному місці цього ж твору детально переказує принципи циркуляції еліт В. Парето, при цьому не роблячи ніяких приміток[9, с.90].
Є деякі свідчення про те, що автор «Листів» черпав знання також з «Присмерків Європи» О. Шпенглера та соціал-органіцистської теорії Г. Спенсера. Про це зазначає критик В. Липинського І. Мазепа[10, с.45].
Значною перешкодою на шляху до встановлення ідейних впливів є термінологічний аспект, проблеми, пов’язані з категоріально-понятійним апаратом у працях В. Липинського. Справа в тому, що специфічна термінологія виступає одним з важливих ідентифікаторів певної теорії. В цьому відношенні необхідно відзначити аутентичність тих понять, якими користується мислитель. Ця своєрідність полягає не стільки в новаторстві використаних ним термінів, скільки в їх специфічній семантиці, особливостях тих смислів, які вкладає в них автор. Яскравим прикладом до сказанного може служити термін «аристократія», що тлумачиться В. Липинським не у звичному розумінні «родової аристократії», а в первинному етимологічному значенні «кращих людей», еліти. В силу своєї архаїчності та інших особливостей, терміни В. Липинського не збігаються з термінологією сучасної йому академічної науки і можуть трактуватися по-різному неоднозначно. Проте «питання коректності термінології все ж не піддає сумніву наукове значення його суспільно-політичних праць… Липинський працював в жанрі синтетичного трактату, а не вузькофахових соціологічних розвідок, тому й "стиль подачі" відповідно був вільний»[4, с.33].
Доцільно буде коротко проілюструвати деякі очевидні впливи конкретних мислителів на доктрину В. Липинського. Якщо говорити про певну афіліацію останнім ідей Л. Гумпловича, то їх погляди на природу держави та суспільства майже тотожні. Для В. Липинського держава також постає внаслідок завоювання; нація для нього – результат взаємовідношення двох сил: зайшлої активнішої та місцевої пасивнішої; кореляція між етнічним складом населення України та соціальною структурою в цілому відповідає концепції Л. Гумпловича про раси-стани; ідея колообігу в житті держав та націй вживається у В. Липинського приблизно у тому ж сенсі, що й у австрійського соціолога, проте в українського мислителя дана теорія тяжіла швидше до елітаристських концепцій Г. Моски і В. Парето. Експліцитною є також тотожність у поглядах на чинники стабільності суспільства як певного міжкласового компромісу, співпраці і симбіозу різнорідних елементів соціуму, або, словами Л. Гумпловича, «гармонійних стосунків» всередині нього[4, с.40].
Серед ідей Ж. Сореля, що імпонували В. Липинському, важливе місце займають дві наступні: мораль виробників та соціальний міф. У Ж. Сореля та В. Липинського спільною є велика увага до ролі виробничих верств (у В. Липинського - "продуцентів"), на які обидва намагалися політично спертися. Взагалі слід зауважити, що трактування мислителем првідної верстви в якості воїнів-продуцентів має в його творчості автобіографічне коріння: «Вони (Рід Липинських – Б.П.) виступали як землевласники, водночас знаходячись на військовій службі в польських королів. У представників цього роду землеробство поєднувалося з військовим ремеслом. Не дивно, що одним із центральних образів у працях В. Липинського є образ сільськогосподарського “продуцента-войовника”»[10, с.48].
Сорелівський соціальний міф В. Липинський інтерпретує на свою манеру, транслюючи його як певний образ, легенду, що має ідеологічний характер (напр., «гетьманська легенда»). Сприймаючи власні політичні ідеї як легенду, мислитель творить не народницький, а державницький міф, в якому ревно відстоюються вікові традиції державотворення в Україні, апологезується держава як вихідне начало людського співжиття, деякий першопринцип і водночас необхідна умова існування нації, культури тощо. Крім того, В. Липинський постійно наголошує: «Пам'ятайте, що творчу силу мають тільки такі лєгенди, які ореолом ідеї прикрашують дійсність. Але не ці, що фальшують дійсність»[12, с.317].
Ще у 1969 р. Є. Пизюр, аналізуючи проблему місця В. Липинського у політичній думці Заходу, вказав на подібність елітаризму В. Липинського до концепцій Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельса. Проте питання чи знайомий був В. Липинський з працями когось крім Р. Міхельса він залишив відкритим. Польський публіцист міжвоєнної доби А. Боченський вважав, що елітаристські ідеї В. Липинського подібні до концепції колообігу еліт В. Парето, але український вчений "певно не знав творчості Парето" і був оригінальним[2, с.71].
Доволі детально досліджуючи вплив ідей В. Парето на творчість В. Липинського, Л. Білас пише: «не має сумніву в тому, що Липинський, студіюючий соціологію в близькій до Льозанни Женеві, знав принаймні деякі з ... праць Парето, ... вченого з поважними впливами та багатьма прихильниками в Женевському університеті, і, безумовно, найвизначнішого швейцарського соціолога й економіста доби»[Там само]. Хоча В. Липинський і запозичує алгоритм циркуляції еліт В. Парето, але не більше. Жодного специфічного паретівського терміну в площині елітарної концепції останнього автор «Листів» не вживає (як то «резидуї», «деривазони», «леви», «лисиці» та ін.) навіть приблизно. Застосування ж В. Липинським понять для означення певних форм суспільного устрою, що змінюються в житті кожного народу, зокрема, таких як «охлократія», «демократія», «аристократія», споріднює його творчий доробок швидше з класиками політичної думки, починаючи з античних часів (Платон, Арістотель, Полібій).
«У Роберта Міхельса Липинському імпонувало дослідження механізмів функціонування політичних партій. "Залізний закон олігархії" Міхельса допомагав Липинському у критиці політичних партій, - одному з елементів відстоювання ідеї класових організацій»[4, с.55].
В. Ісаїв зазначає, що В. Липинський був добре знайомий із соціалістичними теоріями. Останній активно використовував поняття «матеріальної основи суспільства» та «ідеологічної надбудови». Це помітно відбилося безпосередньо на елітарній концепції мислителя. Він характеризував «національну аристократію» як силу, що поєднує моральний авторитет (який є основою законності та легітимності влади) і володіння матеріальними ресурсами (засобами виробництва, що створюють реальну базу для ефективного управління державою).
На відміну від К. Маркса, який багатовимірно розумів сутність «надбудови», В. Липинський здійснює редукцію цього поняття і тлумачить його здебільшого у політичному аспекті. Він також розрізняв соціалізм філософський (К. Сен-Симон, Ш.Фур'є, Р.Оуен), політичний (Луї Блан, О. Бланкі, Ф. Лассаль), науковий (К. Маркс, Ф. Енгельс). Згадує, крім того, сучасних йому діячів (Ф. Мерінг, К. Лібкнехт, К. Каутський, Е. Давид), тим самим демонструючи свою обізнаність у сфері напрямків, розбіжностей і характерних ознак соціалізму в цілому. Проте ці знання слугують йому хіба що грунтом для гострої критики згаданої теорії і практики[9, с.93].
Акцентуючи увагу на впливі марксистських теорій на В.Липинського, зокрема на тому моменті, де хліборобський клас – ядро гетьманської держави – має, на думку мислителя, трансформуватися із «класу в собі» у «клас для себе», український соціолог М. Шаповал назвав В. Липинського «марксистом-монархістом»[25, с.156]. Очевидно, що таке приписування є гіпертрофованим, але воно зовсім не позбавлене реального підґрунтя: вживання В. Липинським термінів «клас», «матеріальна основа», «ідеологічна надбудова» тощо та їх відповідне розуміння є прямим доказом цьому.
Зазначимо, що безпосередній вплив на формування мислиннєвої парадигми В.Липинського мало його походження (зі «шляхтичів-кресов’яків») та складний вибір самоідентифікації, віднесення себе, насамперед, до польської чи української національності. В цьому відношенні значний вплив на В. Липинського справила т. зв. «українська школа» польської літератури (Т. Падура, Ю. Словацький), а також славнозвісний гурток «хлопоманів» (В. Антонович, Т. Рильський, І. Свєнціцький), тобто польських шляхтичів, які перейняли українство. Як зазначає В. Заїкин «не підлягає теж сумнівам певний ідеольогічний звязок Липинського з т. зр. "хлопоманами", головно з "епігонами" й заразом найвизначнішими представниками "хлопоманства", А. Антоновичем, Т. Рильським та ін. (заперечувати існування того звязку може хіба людина необзнайомлена з творами Липинського, Антоновича та ін.), але знову цей звязок, чи точніше вплив "хлопоманів" Антоновича, Рильського, Свєнціцького ітд. на світогляд Липинського проявився лише в дечім. Безперечно, що в своїм національно-українськім самопізнанні, в своїм призначенні обовязку працювати для того народу й тієї землі, де йому Бог судив народитися, виховатись і жити, Липинський ішов слідами хлопоманів. В своїй любові до Української Землі й Українського Народу Липинський безпосередній ідейний нащадок Антоновича, Рильського, Свєнціцького, що зрештою він і сам символічно зазначує, присвячуючи своє знамените видання "Z dziejow Ukrainy" памяті цих діячів»[8, с.87].
Ідейний вплив згаданих діячів мав наслідком обґрунтування В. Липинським необхідності компромісу між поляками та українцями, висування ним спольщеної української шляхти на роль провідників нації. Ці думки яскраво втілені в одній із ранніх робіт В. Липинського, написаній польською мовою, «Шляхта на Україні». І. Лисяк-Рудницький писав з цього приводу наступне: «Світогляд “хлопоманів” мав народницьку основу: свій поворот до українства вони розуміли як служіння соціяльним інтересам простолюддя, сполучене з відривом від традицій шляхетського стану, що з нього вони вийшли. Іншою була концепція Липинського. Він хотів, щоб шляхетська верства стала українською в політичній свідомості, без деклясації, без утрати свого корпоративного існування. Він вірив, що лицарською службою українському національному ідеалові шляхетство зможе окупити своє право громадянства на рідній землі. У свою чергу досвід і культура, притаманна старій шляхті, спричиняться до збагачення і скріплення молодої української провідної верстви»[16, с.142].
В.Заїкин пише про можливість впливів на В.Липинського польських істориків Л. Кубалі та С. Яблоновського, а також російських християнських історіософів – К. Леонтієва, М. Страхова, Вол. Соловйова та ін.[8, с.101].
У певному сенсі В. Липинський та його соратники виступали продовжувачами тих тенденцій, які давали про себе чітко знати з кінця ХVІІІ ст. «Наприклад, уже в Г. Сковороди бачимо протиставлення місту «життя серед природи», у Т. Шевченка цивілізованості протиставляється ідеалізований хутір, ще більш чітке і навіть теоретично обґрунтоване протиставлення хутора й міста зустрічаємо в П. Куліша»[10, с.55]. Тут, очевидно, мова йдеться про чіткий пріоритет В. Липинського, який він віддавав сільським виробникам над іншими стратами суспільства, наприклад, над робітничим пролетаріатом. Саме з українським селом, крім того, мислитель пов’язує і традиціоналізм національної культури, і фундаментальні риси тутешньої ментальності та менталітету, зокрема патріархальність, розвинуте вольове начало та ін. Село – матеріальне і духовне ядро дідичної монархії у формі гетьманату, - суспільно-політичного ідеалу В. Липинського.
Т. Андрусяк пише про впливи М. Драгоманова на становлення політико-правових поглядів В. Липинського: «Можна стверджувати, що велике значення у формуванні правових поглядів Липинського мала політична та правова творчість Михайла Драгоманова»[1, с.115-116]. Автор зупиняється на тих дотичних проблемах у творчості В. Липинського і М. Драгоманова, якими були: питання необхідності у достойних провідниках нації, правової рівності громадян у державі, децентралізації влади та ін.[1, с.116].
Дослідники вказують, що в 1908-1909 рр. В. Липинський спілкувався з М. Грушевським й знаходився під його впливом[5, с.35]. Хоча загальновідомою є теза про те, що сам В. Липинський піддавав критиці не тільки погляди М. Грушевського, а і всієї народницької школи.
В контексті джерел творчості В. Липинського не можна оминути і факт релігійного впливу на світогляд мислителя. «В його основі у Липинського лежить "християнський і ієрархічний погляд на світ". Все у цьому світогляді Липинського в'яжеться між собою "органічно"[4, с.59].
Якщо характеризувати вплив релігійного чинника конкретно на теорію еліт, можна сказати, що такі важливі властивості еліти, як воля, хотіння, ідейність, віра, мораль, самі по собі є ірраціонально-містичними та релігійно-ідеалістичними характеристиками. Тут же можна зазначити і про впливи української філософської традиції, для якої в цілому характерна екзистенціально-антропологічна редукція кола філософських проблем.
Попри таке поєднання, В. Липинського не слід вважати еклектиком: романтично-патріархальні, морально-утопічні та ірраціонально-віталістичні установки в нього так чи інакше корелюються із детерміністськими, раціоналістичними мотивами[26, с.211]. Скоріше, розуміючи баготогранність та складність суспільно-політичного життя, він наближався до сучасного наукового трактування політики як сфери єдності раціонального та ірраціонального. В цьому, очевидно, одна з його заслуг.