Самий значний пам'ятник доколумбової літератури болівійських індіанців - народна драма Апу-Ольянтай мовою кечуа (опуб.1853). На цій же мові створював любовну лірику легендарний індійський поет Хуан Альпарримачи Томіть (1793-1814) [3].

В колоніальний період аж до 19 ст. література була виключно наслідувальною. Панівним напрямом у літературі 19 ст. довгий час був романтизм, до прогресивного крила якого належали Р. X. Бустаманте, Н. Галіндо, Р. Кіро-га та ін. Романтики ввели в літературу національну й індіанську теми. Найбільш відомим письменником 19 ст. був С. Вака Гусман (1846-96). В кінці 19 і на початку 20 ст. в літературі Б. з'явилися різні декадентські течії (Р. Фрейре, Г. Рейнгольдс, X. Герра та ін.), але великої ролі вони не відігравали. В літературі 20 ст. національна й соціальна теми посіли центральне місце. Провідні письменники: А. Чірвечес, Г. Отеро, Д. Канеласа, О. Естрельї, Ф. де Медіна, Н. Пачеко, X. Мендоса та багато ін. Визначне місце займає творчість А. Аргедаса.

3.4 Мистецтво

Сучасна болівійська культура являє собою синтез традицій корінного населення й впливу іспанців. Національні традиції особливо яскраво виражені в живописі, літературі, музиці, танцях і фольклорі.

Іспанський вплив переважає в музичному й танцювальному фольклорі жителів долин, тоді як у горах звучать індійські мотиви. Дотепер широко існують музичні інструменти, що сходять до доколумбової епохи: гігантські очеретяні труби ерке, вертикальна флейта пінкільо, поздовжня флейта кена й ін. До колоніальної епохи відноситься гітара чаранго, виготовлена з панцира броненосця [3].

До найбільш відомих індійських жанрів відносяться колективний танець уайно, пов'язаний з тотемічними обрядами, і жалібна любовна пісня арави. Іспанський вплив проявляється в пісенно-танцювальному жанрі чилена (болівійський варіант чилійської куэнки), сумній пісні тристе й швидкому парному танці байлесіто.

Основоположниками болівійської професійної музики були Едуардо Каба (1890-1953), композитор, диригент, директор Національної консерваторії (засн. 1908), збирач фольклору, що використовував індійські мотиви у своїх добутках; і Хосе Марія Веласко Майдану (р. 1909), керівник Національного симфонічного оркестру Болівії, створеного в 1938. Із сучасних композиторів найбільшою популярністю користуються Антоніо Гонсалес Браво, також збирач фольклору, Сімеон Ронкаль, Умберто Віскарра Монхе.

3.5 Архітектура, народні ремесла

Індіанці Болівії мали древні й розвинені традиції зодчеству, з найбільшою повнотою культури, що втілилися в пам'ятниках, Тіауанако. Цей релігійний центр, розташований поблизу оз. Тітікака, містить у собі пагорб - піраміду Акапана й храмовий комплекс Каласасая - "Ворота Сонця", "Палац саркофагів" і інші спорудження. Традиції індійського зодчества позначилися в колоніальній архітектурі: її своєрідна риса складається в особливої монументальності й строгості будинків, у тому числі барочних церков. У декорі ряду церков виявляються індійські орнаментальні мотиви.

Родоначальником болівійського живопису був італійський чернець - єзуїт, представник ман'єризму Бернардо Бітті (1548-1610). У другій половині 17 ст. відбувається розквіт мальовничої школи Потосі, у якій з особливою виразністю виявився т. зв. метиський стиль, своєрідне сполучення європейських і місцевих традицій. Найвищого втілення цей стиль досяг у творчості болівійського художника Мельчора Переса де Ольгина (1665-1724) [3].

Наприкінці 19 - початку 20 ст., після вікового засилля наслідувального неокласицизму й академізму, у Болівії формується нова національна традиція живопису. Хуан Гарсия Меса (1851-1905) звернувся до зображення народного побуту; Сесіліо Гусман де Рохас (1900-1950) уперше підняв тему індіанців, ставши засновником індіхенизму в національному живописі. Будучи директором Академії мистецтв у Ла-Пасі, він випестував цілу плеяду болівійських художників, що визначили розвиток національного живопису 20 ст.

З 1950 - х років у мистецтві Болівії суперничали дві тенденції. Фігуративний живопис соціальної тематики, у тому числі пов'язаний з відкриттями мексиканського муралізму, представляли М. Аландіа Пантоха (р. 1914) і автори настінних розписів Роберто Бердесіо (р. 1910), В. Сольдо Ромеро (р. 1925) і Мелькіадес Ехідо (р. 1925). Тенденція абстрактного живопису втілилася у творчості Марії Луізи Пачеко (р. 1919), Армандо Пачеко (р. 1910), Енріке Арналя (р. 1932) і ін. Зі скульпторів найбільш відома використовуюча традиції індійської пластики Марина Нуньес дель Прадо (1910-1995).

Розділ 4. Регіональні відмінності

Болівія ділиться на 9 департаментів (Іспанський: departamentos) (таблиця 4.1). Кожен з департаментів підрозділяється на провінції, які крім того підрозділяються на муніципалітети.

Департаментами управляють вибрані губернатори (поки префекти і, призначено Президентом) і незалежно вибраними Відомчими Законодавчими Зборами. Дев'ять департаментів Болівії отримало більшу автономію закріплену законом Адміністративної Децентралізації 1995. Відомча автономія крім того зросла з першим популярним вибором для відомчих губернаторів, відомих як префекти. Чотири департаменти (Санта-Крус, Бені, Пандо і Таріха) голосували за більшу автономію в 2005. Інші п'ять департаменти схвалили відомчу автономію на загальних виборах 2009 [5].

Таблиця 4.1

Характеристика адміністративно-територіальних одиниць Болівії

№	Регіон	Площа, км2	Населення, осіб	Адміністративний центр
1	Бені	213 564	362 521	Тринідад
2	Чукісака	51 524	1 352 000	Сукре
« 1 2 3 4 5 6 7 8 » К-во Просмотров: 329 Бесплатно скачать Курсовая работа: Країнознавство: Болівія >>> Скачать <<< Меню Поиск